Тетяна Андріївна приїхала на колишню роботу. Вона подивилася на себе в дзеркало – та невже це вона, так шикарно виглядає?! Колеги її теж спочатку не впізнали. Вирішили, що хтось від начальства прийшов, насторожилися, дивляться! А потім хтось здогадався і здивовано спитав: – Тетяно Андріївно, та це ви, чи що?! І стало зовсім тихо. Всі загомоніли, стали перезиратися: – А ми й не зрозуміли одразу, хто це до нас зайшов! Яка ж ви стали, треба ж, Тетяно Андріївно? Погляд Лілії Вікторівни, її колишньої начальниці, раптом змінився і зупинився на її руці. Вона аж застигла від побаченого
Тетяна Андріївна завжди переживала втратити роботу.
Здоров’я в неї було не дуже. Увечері ноги завжди турбували від сидячої роботи. Залишалося тільки додому добратися, на диван лягти і ноги вгору.
А вранці вона завжди важко вставала рано. Але треба було, адже одна доньку виховувала.
На роботі її не дуже любили, завжди вона була якась втомлена. Завжди намагалася догодити і не підвести, часто була слаба, але працювала, бо ж вона самотня, який їй лікарняний? А жити на що?
Все життя Тетяна Андріївна на одному підприємстві в бухгалтерії відпрацювала на одній і тій же ж посаді. Про підвищення вона навіть не мріяла, ну куди їй? Нема за що, вона ж повільна, купу разів свої звіти перевіряє ще раз.
Тетяна Андріївна навіть своє волосся стригла коротко, щоб не витрачати час на зачіску.
А то на роботу запізниться.
Три роки тому вона доньку свою Світланку заміж видала і дуже за неї переживала. Їй здавалося, що Світлана така ж невдаха, як і вона. А тепер донька із зятем Віктором чекають дитину. І як вони жити збираються?
– Мамо, ну не ускладнюй ти, ми з Віктором любимо один одного і все буде добре! Ми ще тебе жити навчимо, – сміялася Світлана, і Тетяну Андріївну це дуже дратувало.
По собі вона знала, як все важко дається, ще її вчити будуть!
Але, як не дивно, у Світлани з Віктором все легко виходило. А вони все знай регочуть, нерозумні, а ще батьками стати збираються!
Але як не намагалася Тетяна Андріївна бути непомітною та послужливою, час настав, і її попросили піти на пенсію.
Для неї це було найгірше, що могло статися.
Тепер вона навіть своїй Світланці з її Віктором допомагати не зможе!
– Нічого, матусю, якось воно буде, – сміялася Світлана, а у самої животик вже ого-го, народжувати скоро!
– Мамо, Віктор на своїй машині вдень продукти возить, а ввечері в доставці меблів почав працювати. Крутимося, мамо, на ліжечко і посаг малюкові ми вже відклали. Ти не хвилюйся, краще відпочивай, ти ж на пенсії.
Здивувалася Тетяна Андріївна, хоча приємно, що заспокоюють, мовляв, даремно вона хвилювалася.
І взагалі, вона вже місяць на пенсії, а виявилося, що жити можна. А те, що вранці не треба рано вставати, то взагалі для неї щастя. У неї навіть мішки під очима пройшли.
– Мамо, до речі, ти коротко так не стрижися, як раніше, добре? Так тільки старші стрижуться, а ти ще зовсім не стара у нас, – попросила Світлана.
Тетяна Андріївна погодилася, хоч сама подумала, що це у дочки передпологові думки в голові.
Але волосся просто підфарбувала, перед дзеркалом зачесала – треба ж, і справді краще.
Коли народилася внучка, Тетяна Андріївна думала, що Світлана не впорається. Але дочка із зятем попросили її тільки у парку гуляти з дитиною.
А з усіма справами мовляв, вони й самі впораються.
І що дивно, вони справді справлялися. Як до них не зайде Тетяна Андріївна, у них завжди порядок. Їжа в холодильнику є, Софійка їхня маленька весела.
– Мамо, ти просто мене одна виховувала і часи були інші. А зараз все простіше, я, до речі, скоро на роботу повернуся, – весело заявила Світлана.
Тетяна Андріївна здивувалася. Вона їх життя вчити збиралася, а вони самі її вчать!
– Яка робота, Світлано? У вас же ж дитина маленька.
– Мамо, ти що, вирішила, що ми Софійку залишимо на тебе? Та ні звісно, мені з Віктора фірми запропонувала вести бухгалтерію. Там є перевезення продуктів і перевезення меблів, в цьому ти мені допомагатимеш? Теж собі заробиш!
Спершу Тетяна Андріївна відмовилася. Молодь, у них все просто.
А потім подумала – все життя вона тихонею була, з життям безбарвним. І до неї діла нікому не було! А тут он…
І так добре й легко їй від цих думок стало.
У чудовому настрої Тетяна Андріївна наступного дня гуляла у парку з Софійкою, посміхаючись своїм думкам. Софійка вже сиділа і теж усміхалася.
Навіть літня пара, що йшла назустріч їй, зупинилася. Вони зворушливо подивилися на Софійку:
– Ой як дочка на матусю схожа!
Ці слова ще більше підняли настрій Тетяні Андріївні. Хоча звісно ясно, що люди похилого віку просто вже не дуже добре бачать, але приємно ж, що її за маму молоду прийняли.
І справді, простіше і легше треба на все дивитися.
І Тетяна Андріївна наважилася з донькою разом вести на дві фірми бухгалтерію. Для цього їм Віктор купив два комп’ютери. А програми й папери деякі вона попросила на старій роботі.
Навіть дивно було їхати у той свій старий колектив тепер Тетяні Андріївні.
Вона за цей рік відіспалася, звикла до вільного життя, та й сама якось змінилася і зовні, і внутрішньо.
А ще Світлана її причепурила, нехай, каже, твої тітки занудні подивляться, як ти, мамо, на пенсії процвітаєш!
Одяг їй модний дала, навіть каблучку гарну.
Ну а волосся Тетяна Андріївна сама тепер навчилася в неквапливій обстановці вкладати.
На прохідній підприємства Тетяна Андріївна подивилася на себе в дзеркало – та невже це вона, така шикарна?
Колеги її теж спочатку не впізнали. Вирішили, що хтось від начальства прийшов, насторожилися, дивляться!
А потім хтось здогадався і здивовано спитав,
– Тетяно Андріївно, та це ти, чи що?
І стало зовсім тихо.
Добре, що в тиші, що настала, шепіт Катрусі, такої ж тихоні, як і вона, тільки одна Тетяна Андріївна й почула.
– Оце так! Я теж хочу на пенсію!
Але навкруги всі вже загомоніли, стали перезиратися, і на Тетяну Андріївну здивовано дивилися.
– А ми й не зрозуміли одразу, хто це до нас зайшов! Яка ж ви стали, треба ж, Тетяно Андріївно?
Погляд Лілії Вікторівни, її колишньої начальниці, раптом змінився і зупинився на її руці.
Вона аж застигла від побаченого.
Начальниця побачила обручку на безіменному пальці Тетяни Андріївни!
Це ж Світлана їй каблучку на цей палець одягла, а вона й не подумала, що так обручку носять, заміжня ж не була.
Але Тетяна Андріївна тільки мило й загадково посміхнулася.
І проходячи повз Катрусю прошепотіла їй:
– На пенсію тобі ще рано, просто біжи звідси. Ти обов’язково зустрінеш тих, хто тебе поважатиме, і цінуватиме. А тоді й кохання зустрінеш…
Тож тепер у Тетяни Андріївни друга молодість. А точніше, навіть не друга, а перша. Вона ніколи так не жила чудово.
Вранці встає годині о дев’ятій, каву п’є. Потім кілька годин працює на свіжу голову і весь день вільний. Встигає і з онукою погуляти і справи всі переробити, і з сусідкою, що молодше, побалакати.
Нещодавно зять Віктор возив її зі звітом до свого начальства. Так там замісник начальника на його тещу наче око поклав. Бо ж Микола Юрійович у них мужик класний, та ще й розлучений!
– Ми тебе ще й заміж видамо! – сміялася Світлана.
Тетяна Андріївна каблучку, що дочка подарувала, на пальці крутить.
– Та годі тобі, куди мені вже заміж, дочко!
А сама думає – з цими дітьми й до заміжжя доживеш, все в них легко!
І думки ці Тетяні Андріївні тепер дуже подобаються…