Олеся повернулася додому з роботи. – Коханий, я вдома! – гукнула вона до чоловіка. Але Влад не відповідав. – Дивно, вже мав би бути вдома, – подумала вона, роззулася і пішла у спальню. – Владе, що ти робиш? – ахнула жінка, помітивши, що чоловік збирає свої речі у валізу. – Я йду від тебе, – спокійно відповів він. – Як йдеш? Чому? Що сталося? – Олеся не вірили у почуте. – Все через твого батька! – раптом сказав Влад. – Через мого батька? А він тут до чого? – Олеся здивовано дивилася на чоловіка, не розуміючи, що відбувається
З Владом Олеся познайомилася, коли їй було двадцять вісім років, чоловік був старший за неї на вісім років. Вік у дівчини вже був далеко не юний, рідні все частіше запитували:
– Коли заміж зберешся? Скільки вже можна жити? Твій годинник цокає, час і про дітей подумати.
Ось ти зараз відкладаєш, а потім організм може дати збій!
Живучи під постійним тиском родичів, Олеся на кожного чоловіка дивилася як на потенційного нареченого.
Це не могло не позначитися на ставленні до неї: багато хлопців тікали раніше, ніж їхнє спілкування ставало більше, ніж дружнім.
Олесю з Владом познайомила колега по роботі: якось увечері вони зайшли до кафе, трохи посидіти та побалакати.
За сусіднім столиком відпочивала компанія чоловіків, у ній був Влад. Незважаючи на значну різницю у віці, вони швидко порозумілися.
Дівчина була при грошах: батьки подарували їй квартиру на повноліття. Олеся їздила новенькою іномаркою, кожну відпустку проводила за кордоном.
На роботу дівчину влаштував батько: він був успішним підприємцем. Сергій Федорович, підключивши свої знайомства, знайшов для доньки тепленьке містечко у міській адміністрації.
Чи треба говорити, що коли Влад дізнався всі ці подробиці про свою нову знайому, тут же вирішив завести з нею близькі стосунки.
Сам чоловік жив доволі скромно: до своїх сорока років все ще мотався по орендованих квартирах, перебивався випадковими заробітками. Єдиною його перевагою була зовнішність, яка й привабила Олесю.
Через рік регулярних зустрічей Олеся та Влад вирішили одружитися. Весілля зіграли пишне, за всіма традиціями: з шикарною білою сукнею, кортежем іномарок та дорогим рестораном.
Оплачував торжество батько нареченої, який, щоправда, від майбутнього зятя був не у захваті:
– Не подобається він мені, якийсь слизький тип. Невдовзі сорок років стукне, а в нього ні житла, ні стабільної роботи. Я у його віці вже мав і квартиру, і будинок за містом, і мережу автомагазинів.
– Татусю, не хвилюйся! Влад хороший, я так сильно його люблю. А те, що він поки що без роботи, це нічого. Адже ти допоможеш йому влаштуватися? – Усміхнулася Олеся.
Батько Олесі, звичайно, знайшов для Влада місце в одному зі своїх автомагазинів. Новий зять дуже зрадів, у таке місце, без досвіду та зв’язків його ніколи б не прийняли.
Сімейне життя спочатку радувала Олесю: вона поверталася додому раніше за чоловіка, встигала приготувати до його приходу смачну вечерю, влаштовувала сюрпризи.
Протягом першого року після весілля молода сім’я встигла двічі відпочити на заморських курортах.
Єдине, що трохи напружувало дружину, то це те, що завжди і скрізь їй доводилося платити за чоловіка: у кафе, в магазині, в інших місцях.
Звичайно, зарплата Влада була меншою за Олесину, проте їй хотілося почуватися слабкою жінкою.
Кілька разів вона висловлювала Владу свої претензії:
– Міг би і ти рахунок у кафе сплатити, офіціантка дивилася на мене, як незрозуміло на кого, наче я тебе утримую.
– Мила, не звертай ти уваги на ці нісенітниці. Мені ось зовсім байдуже, хто що думає.
Влад радів, що так добре влаштувався, він хвалився своєму приятелю:
– Так, Сергію, я просто витяг щасливий лотерейний квиток. Дружина мене любить, можна сказати, на руках носить.
У квартирі стильна обстановка, остання побутова техніка. Машина в нас теж є, іномарка, правда, не в мене особисто, зате мене Олеся возить, якщо кудись треба.
– Непогано, звичайно, ти влаштувався, – похвалив друг, – ну, а з роботою що?
– З цим теж все чудово: тесть мене влаштував продавцем-консультантом у свій магазин автозапчастин, ти ж знаєш, він при грошах.
Але там і без мене працівників вистачає, тож я майже весь день у телефоні зависаю.
А ще всі гроші, які отримую на роботі, на сім’ю не витрачаю, відкладаю собі на рахунок.
Дружина заробляє ще більше, та ще татусь їй грошенят часто підкидає, от я й вирішив, що можу собі дозволити збирати.
– От пощастило, то пощастило! А вона хоч гарна?
– Так, моя Олеся стежить за собою, завжди при манікюрі, віях, із зачіскою, одягається модно.
До речі, у неї незабаром ювілей, нещодавно шепнула мені на вушко, що татко обіцяв їй заміський будинок подарувати! Уявляєш, як пощастило?
На другому році сімейного життя Олеся занедужала. Близько тижня вона намагалася справитися з недугою вдома, доки батько не наполіг і не поклав її до стаціонару.
Після всіх оглядів з’ясувалося, що дівчина серйозно занедужала, в палаті вона провела близько місяця.
Весь цей час Олесю часто відвідували батьки, привозили із собою фрукти, солодощі. Чоловік приходив рідко: щоразу посилався на зайнятість, сидів кілька хвилин біля ліжка дружини та тікав у своїх справах.
Коли Олеся повернулася додому, вона була просто здивована: у її, завжди такій чистій та стильній квартирі, був просто безлад.
Всі поверхні покрилися пилом, кухонна раковина була сповнена засохлого брудного посуду, на підлозі валялося сміття, на сантехніку взагалі було важко дивитись.
– Влад, що ти накоїв? Ти що взагалі жодного разу не прибирав з того моменту, як я занедужала?
– Звісно, а ти що думала? Прибирання – це не чоловіча справа, ось повернулася, можеш навести лад.
– Але ж ти щовечора вдома, у вихідні теж без діла сидиш. Невже самому не важко було перебувати в такому безладі?
Сперечатись із чоловіком було марно, довелося Олесі самостійно наводити порядок. Вона чесно намагалася прибратия, але через годину зрозуміла, що зараз опуститься на підлогу від слабкості і викликала клінінгову службу.
Через тиждень Олеся прийшла на огляд до спеціаліста, що спостерігав її:
– Ну що ж, вітаю, тепер ви здорові. Тільки потрібно буде поберегти себе, спочатку може зберігатися слабкість.
І ще: якщо ви планували вагітність, краще близько року утриматись. Дайте організму час на відновлення.
Влад спокійно сприйняв розповідь Олесі про те, що вагітніти їй поки не можна, здавалося, він зовсім не переймається тим, що дитину в них поки не буде.
Потекли будні, жінка знову повернулася на роботу. Тільки стосунки з Владом стали гіршими, тепер вона помітила, що він абсолютно нічого не робить у побуті:
– Владе, пропилосось, будь ласка, сьогодні ти. Я спину дуже відчуваю, хочу трохи полежати.
– Ось ще! – Відповів чоловік. – Я тільки з роботи прийшов, втомився, цілий день на ногах, у нас і так чисто.
– Милий, ну хіба чисто, подивися, під ногами сміття валяється.
– Мені воно зовсім не заважає, а якщо тобі не подобається, то ти й наводь лад.
Незважаючи на всі видимі недоліки чоловіка, Олеся продовжувала любити його і сподівалася якнайшвидше завагітніти і народити малюка.
– Я розумію, чому Влад став такий грубий і байдужий до мене. Він же на десять років старший, давно хоче стати батьком, а я поки що не можу йому цього дати. Ось він і сердиться, – розповідала вона подрузі Олені.
– Ага, звичайно, знахабнів твій Влад, скажи батькові, нехай поговорить з ним по-чоловічому і одразу все налагодиться. Або натякни на розлучення, одразу стане як шовковий! – радила Олена.
– Ні, ти що, батько сам відведе мене до ЗАГСу і попросить розлучитися, якщо я йому на Влада скаржитися буду. Я думаю, що варто мені завагітніти і чоловік зовсім зміниться.
Непомітно пройшов рік, який спеціалісти давали Олесі на відновлення організму.
Жінка здала всі необхідні тести, пройшла обстеження та отримала добро фахівців на вагітність.
– Коханий, – сказала вона ввечері чоловікові, – мені нарешті дозволили задуматися про дитину! Ми можемо завести малюка! Нарешті я не можу дочекатися!
– Так? Я дуже радий, але поки що мені ніколи, – відповів Влад.
Нещодавно вони купили ігрову приставку, і чоловік щовечора до самого сну весело проводив час, проходячи різні стадії та рівні.
Минуло кілька тижнів, на всі прохання Олесі планувати зачаття чоловік відповідав відмовою. А через час і зовсім заявив:
– Олесю, ти тільки не ображайся, але я з тобою більше жити не хочу. І дитина мені від тебе не потрібна.
– Владе, що ти таке кажеш? Адже ми так любимо одне одного! Ти ж бачив, як я чекала можливості завагітніти, як намагалася якомога швидше відновитися. Сам же казав, що теж хочеш дитину!
– Я тебе не люблю, не було такого, я просто обманював. Просто з тобою було зручно, комфортно.
А тепер мені все це набридло: ці твої мрії про дитину, постійні закиди, дістаєш мене, прибирати у квартирі просиш.
Мені вже за сорок, це не те, чого я хотів би. Ти мене просто дістала, тому я йду.
Всі благання та прохання Олесі залишилися поза увагою, Влад зібрав сумку зі своїми речами, не забувши закинути в неї нову ігрову приставку та вийшов за поріг квартири.
Здивована Олеся кілька днівне виходила з квартири, нічого не їла, просто сиділа на дивані і дивилася в одну точку.
Нарешті батьки, що занепокоїлися, вирішили приїхати до дочки і дізнатися, чому вона не відповідає на їхні дзвінки.
Відчинивши двері в квартиру своїм ключем, вони були здивовані, побачивши, в якому стані знаходиться Олеся.
Ледве їм вдалося розговорити жінку і дізнатися у неї подробиці того, що сталося.
Сергій Федорович ледве стримувався, доньку вони з дружиною забрали до себе в заміський будинок. А потім настала черга невдалого зятя: Влад був цього ж дня звільнений з роботи.
А ще тесть зумів через знайомих анулювати рахунок Влада, на якому той так старанно збирав гроші, готуючись піти від Олесі.
Чоловік залишився ні з чим, готівки йому ледве вистачило, щоб зняти кімнату, як і на що жити далі, він не уявляв.