Софія Олегівна переживала, сидячи за столиком у кафе, і постійно дивилася на вхідні двері. Сьогодні вона має зустрітися з майбутніми сватами і обговорити весілля доньки. В кафе зайшла пара, Софія Олегівна зрозуміла, що це батьки майбутнього зятя. – Ми батьки Івана, – гордо промовила жінка підійшовши до столика. – І вам доброго дня! А я мама Оксани, – усміхнулася жінка. – Ну що, давайте обговорювати майбутнє весілля? – Ніякого весілля не буде! – рапом в унісон сказали батьки Івана. – Як не буде? Чому? – Софія Олегівна здивовано дивилася на сватів, не розуміючи, що відбувається
Софія Олегівна переживала, сидячи за столиком у кафе, і постійно дивилася на вхідні двері.
Сьогодні, вперше за три роки знайомства з обранцем доньки, жінка мала побачити батьків майбутнього зятя Івана.
Родичам терміново довелося зустрітися через те, що у молодої пари виникла делікатна ситуація.
Декілька днів тому Софія Олегівна була приголомшена несподіваною новиною: двадцятирічна Оксана виявилася вагітною.
Жінка одразу ж почала тиснути на парочку і наполягати на їхньому швидкому одруженні. Іван ухилятися не мав наміру, тому заявив майбутній тещі, що готовий взяти на себе всю відповідальність.
– Звісно, куди ти подінешся! – буркнула Софія Олегівна. – У тебе іншого виходу нема! Зіпсував життя моїй дочці. Вона навіть доучитися не встигла. Ой, Оксана, ти наробила справ!
– Мамо, ми б все одно потім одружилися, – зніяковіло опустивши очі в підлогу, промовила дівчина.
– Потім, а не зараз. Так розмови розмовами, але їм вірити не можна. Давай, Іване, розповідай своїм батькам, – склала руки жінка.
– Вони знають, – хлопець винувато опустив очі.
– Чудово. Чи можна мені їх якось побачити? – Софія Олегівна пильно подивилася на майбутнього зятя.
– Де ви хочете? У кафе? – спитав Іван. – Коли і о котрій?
– Нема чого довго тягнути. Завтра о сьомій годині вечора у кафе «Зустріч», – повідомила хлопця жінка.
При майбутній тещі Іван зателефонував батькам і повідомив Софії Олегівні, що вони згодні.
Жінку трохи збентежив той факт, що свати не запросили її до себе додому, а погодилася зустрітись на нейтральній території.
Софія Олегівна прийшла в кафе раніше і посіла місце за столиком. Як саме виглядають батьки Івана, вона не знала, тому звертала увагу на всі парочки, що входили всередину.
Як тільки в кафе увійшов чоловік із великою лисиною та жінка з пухкенькими губами та модною стрижкою, Софія Олегівна зрозуміла, що це батьки майбутнього зятя.
Парочка теж, здавалося, помітила її, бо впевненими кроками попрямувала до столика.
– Ми батьки Івана, – гордо промовила жінка і оцінювально оглянула Софію Олегівну.
Мати Оксани звернула увагу на те, що майбутня родичка любителька косметичних процедур.
Про це відкрито говорили не лише збільшені губи, а й обличчя, на якому майже не було зморшок.
– Про що ви хотіли поговорити з нами? – мати Івана присіла навпроти Софії Олегівни.
– Потрібно організувати нашим дітям весілля, якщо так вийшло з вагітністю…
– Не вийшло б, якби ви розмовляли правильно виховували б свою дочку, – засуджуюче процідила жінка.
– Вашому синові двадцять два роки, він, на вашу думку, ще дитина і не оцінює наслідків своєї поведінки! – роздратовано вимовила Софія Олегівна.
У відповідь жінка закотила очі і запитливо подивилася на чоловіка, шукаючи його підтримки.
– Тепер пізно зітхати. Потрібно вирішувати питання, – у розмову втрутився Павло Дмитрович. – Коли ви це робитимете?
– У якому сенсі? – здивувалася Софія Олегівна.
– Ну, наш син молодий, ваша дочка – теж, – коректно натякнув чоловік.
– Оксана народжуватиме, і Іван на ній одружується. Саме з цієї причини я й наполягала на цій розмові, – суворо промовила жінка.
– Весілля, весілля… Вам аби збагрити кудись свою дочку. Добре, що є на кого! – пирхнула мати Івана. – Добре ж у вас вирішуються проблеми. Легких шляхів ви точно не шукайте.
– Я свою доньку образити не дам! – категорично заявила Софія Олегівна.
Подружжя, не змовляючись, багатозначно переглянулося. Павло Дмитрович відкашлявся і взяв слово.
– Добре, тим більше, що Іван не проти одружитися з Оксаною. Будь ласка, ми не проти…
– Я не про це прийшла з вами поговорити. Весілля одне я не потягну, потрібна ваша допомога, – Софія Олегівна нервово постукала пальцями по кришці столу.
Жінка помітила, як після цих слів, скривилося обличчя Іванової матері і мимоволі пирхнула.
– У нас грошей немає, тому складатися ні на що ми не будемо, – знизала плечима сваха. – Можна взагалі обійтися звичайною реєстрацією у ЗАГСі та розійтися по домівках.
– Ні, я хочу, щоб моя дочка мала хоча б весільний вечір, – заперечила Софія Олегівна.
– Чи мало чого ви хочете, – засміялася, закотивши очі, майбутня родичка. – Тоді самі тягніть. У нас на це немає грошей.
– На ботокс, макіяж та стрижки у вас гроші є, а на весілля сина немає? – не втрималася мати Оксани.
– Це вже не ваша справа, що я витрачаю свої гроші на свою зовнішність, – сердито відповіла жінка. – Це цілком моє право! Якщо ви стільки не заробляєте, то звинувачуйте в цьому лише себе!
– Якщо ви така багата, тоді чому не хочете взяти участь в організації весілля?
– Я сама вирішую, на що саме витрачати зароблені гроші. Це весілля не входить до списку моїх витрат, – знизала плечима мати Івана, схрестивши руки.
– Ось рідню ж Бог послав! – поплескала в долоні Софія Олегівна. – Жадібність через край лізе.
– Попрошу вас вибачитися перед нами, – Павло Дмитрович почервонів від невдоволення.
– Що я сказала? – здивовано підняла брови жінка. – Правду й сказала.
– Павло, йдемо! Я поговорю з Іваном, краще нехай він аліменти платить, ніж зв’язується з цією родиною, – схопилася з місця Іванова мати.
За нею слідом став Павло Дмитрович, і подружжя з гордо задертими головами покинуло кафе.
Софія Олегівна допила кави, розплатилася та пішла додому. З дочкою у неї відбулася серйозна розмова, а в ході якої з’ясувалося, що Оксана не знає батьків майбутнього чоловіка.
– Тепер усе зрозуміло, – похитала головою жінка. – Ти їм не сподобаєшся. Мама вся складається з ботоксу, а батько – із понтів.
– Іван не такий. Ти ж бачила, – схлипнула Оксана, чудово розуміючи, на що натякає мати.
– Подивимося, такий він чи ні, – зітхнула Софія Олегівна.
Цього ж вечора Оксані зателефонував майбутній чоловік. Він почав розмову здалеку і тактовно підвів до того, що їм ще рано одружуватися та заводити дітей.
Для дівчини стало цілком очевидно, що Іван передумав пов’язувати себе з нею узами шлюбу.
Три роки зустрічей були просто викинуті на вітер. Хлопець миттєво забув, що любив Оксану.
Підсумок став таким, що всі турботи про вагітну дочку повністю лягли на плечі Софії Олегівни.
Коли народилася дитина, Оксана подала до суду, який зобов’язав Івана платити аліменти.