Іван зайшов у квартиру колишньої дружини – треба було віддати їй деякі речі. – Я поки що не можу брати нашого сина до себе. Вдома води нема, – сказав Іван Ірині. – Так помийся у нас, – запропонувала та. Іван нерішуче погодився і вирушив у ванну. Він помився, загорнувся в рушник і вийшов з ванної. Відчинивши двері, він раптом побачив Сергія – нового чоловіка Ірини. Іван зрозумів – зараз буде сварка
Іра з Іваном розлучилися два роки тому. Жінка закохалася в іншого, про що одразу ж розповіла чоловікові.
Вони вирішили, що розійдуться мирно. Тим більше, у пари підростав син…
Ірина знову вийшла заміж та переїхала до нового чоловіка.
Сергій зовсім не подобався Іванові. Новий чоловік колишньої дружини був дуже веселий, постійно говорив щось розумне, здавалося, він знає все на світі, і якось несподівано спокійно ставився до присутності Івана.
Чоловік ніяк не міг зрозуміти, що відчуває по відношенню до Сергія. Він дратував його всім!
Друзі сміялися, що, мовляв, він ревнує, але Іван відмахувався.
Вони розлучилися з Іриною не відчуваючи почуттів один до одного.
Принаймні останні півроку спільного життя були просто життям у спільній квартирі. Дружина навіть почала його дратувати.
-Мені все одно, хто там у неї! Хоч Сергійко, хоч Василько, аби з сином моїм все добре було, – говорив Іван друзям. – А з ним, ніби, все чудово.
Насправді в глибині душі Івана дратувало, що Сергій так легко зміг порозумітися з його дитиною.
Хлопчик не говорив нічого поганого про маминого чоловіка і часто розповідав батькові, як вони гралися, малювали, чи кудись ходили.
І щоб там не вигадував Іван, Ірина та Сергій жили разом і, здавалося, цілком дружно, а він перетворився на «недільного» тата.
Спочатку колишньому подружжю нейтралітет було зберігати важко.
Все-таки п’ять років спільного життя…
Поступово Ірина з Іваном заспокоїлися. Вони навіть почали спілкуватися і більше нагадували старих друзів, ніж колишніх чоловіка та дружину.
Ще рік тому Іваном бачився із сином десь в кафе, чи на прогулянці, а тепер проводив час у квартирі колишньої дружини.
Якось Ірина, раптом, запропонувала колишньому чоловікові не тягатися із сином по торгових центрах, а посидіти в них.
Іван нерішуче погодився.
З того часу під час своїх візитів він вже заходив у квартиру, а не чекав сина на вулиці. Не возив його до себе, а грався із ним у кімнаті, поки Ірина займалася своїми домашніми справами.
Іноді коли візити затягувалися, жінка годувала їх вечерею.
-Дуже смачно, раніше ти такого не готувала, – сказав якось Іван, доїдаючи м’ясний рулет.
-А це Сергійко приготував, – сказала колишня дружина.
Іван аж застиг з вилкою в руці. Йому чомусь стало незручно, а Ірина виглядала абсолютно байдужою.
Її анітрохи не бентежила присутність колишнього чоловіка в її житті. І Сергія, здавалося, теж.
Якось Іван заїхав до дружини, щоб завезти речі сина, які той забув у нього під час минулого візиту. Колишні чоловік з дружиною розговорилося.
-Я поки що не можу брати сина з ночівлею. Вдома воду відключили. Доводиться приймати душ на роботі, – попередив Іван.
-Так сходи у нас, – запропонувала Ірина.
Іван погодився. Він подумав, що це якось занадто, але чомусь зрадів тому, що ситуація виходить двояка. А якщо раптом Ірина хоче його повернути? Ну, не може ж вона правда полюбити цього Сергія…
Колишня дружина виділила Іванові рушник і той вирушив у ванну.
Трохи постояв під гарячою водою, з незрозумілим задоволенням налив у долоню шампунь, що належав, мабуть, Сергію. Не соромлячись, запозичив і гель для душу.
Вимкнув воду. За звичкою загорнувся в рушник і вийшов із ванної.
Відчинивши двері, він побачив Сергія. Чоловік щойно прийшов з роботи. Він стояв біля вхідних дверей і розв’язував шнурки на черевиках.
Сергій побачив його. Їхні очі зустрілися. В голові в Івана промайнула думка, що зараз буде буря. Він уже приготувався до сварки і майже уявив, як виправдовуватиметься Ірина.
-Привіт, – кивнув йому Сергій.
Іван несміливо махнув рукою у відповідь і швидко зник у кімнаті сина.
Віддихавшись, чоловік прислухався. Ірина про щось спокійно говорила на кухні з чоловіком. Жодних натяків на сварку.
Іван швидко одягнувся і хотів іти додому. Із кухні виглянула Ірина.
-Може, повечеряєш? – запитала вона.
Іван здивувався ще більше.
-Та ні, дякую, я краще додому, – відповів він.
-Як хочеш, – знизала плечима колишня дружина і повернулася на кухню.
З кухні чувся її сміх. Іван попрощався з сином, вийшов із квартири, задумливий спустився сходами і вийшов з під’їзду.
Холодний зимовий вітер повіяв йому в обличчя. Те, що трапилися, не виходило в нього з голови. Чоловік не міг зрозуміти своїх почуттів.
Чомусь його сильно зачепила байдужість колишньої дружини.
Ірина навіть не зніяковіла. Здається, вона перестала сприймати його як чоловіка…
А Сергій? Невже він зовсім не бачить у ньому суперника?
Образа огорнула його. Роздратований і злий Іван їхав додому. Він не вірив, що можна настільки довіряти дружині, щоб не влаштувати сварки, побачивши її колишнього в одному рушнику…
Іван не розумів, як Ірина може так байдуже дивитись на нього.
Вона його не любить, не ненавидить, не шкодує…
Вона абсолютно байдужа до нього.
Чому ж так прикро? – думав Іван.
Не можна дружити з колишньою дружиною.
Є ризик вляпатись у неприємну історію. В історію, сповнену байдужості…