Валя чекала гостей. Микола попросив піти у відпустку, щоб добре їх прийняти. Цілий день вона простояла біля плити. До вечері всі вже сиділи за столом. Добре поївши родичі чоловіка заявили: – Дякую, Валя, дуже смачно. Ми спати. Втомилися. Микола каже, ти плов добре вариш? На сніданок тоді плову нам зроби! Тільки тепер Валя зрозуміла, навіщо треба було брати відпустку
Валентині було вже під сорок, коли вона познайомилася з Миколою, своїм ровесником. Він теж був розлучений, мав майже дорослого сина, якого виховувала колишня дружина, речі, що вмістилися в маленькій валізці, середню посаду, середню зарплату і був сильний гуляка.
Микола був родом з невеликого містечка, райцентру, тому в Києві проживав у гуртожитку від роботи, періодично переселяючись на житлоплощу чергової дружини (Валентина у його списку дружин була під номером “п’ять”). Тому не було нічого дивного, що він лише через місяць знайомства із задоволенням погодився перебратися до однокімнатної квартири Валентини, витіснивши її доньку (у самої Валентини була восьмирічна дочка) спочатку на розкладушку, а потім взагалі – на кухню.
Але Валентина була щаслива: вона знову була заміжньою жінкою. Так, її напружували регулярні загули чоловіка, коли він тиждень тинявся по квартирі, немов примара, в одних трусах і шкарпетках, з шаленими очима і поширював неприємний запах, але … Зате вона була офіційно одружена. Тим більше, що Микола, незважаючи на свою погану звичку, раптово отримав підвищення і в хаті почали з’являтися непогані гроші.
Перший дзвіночок пролунав за кілька місяців, коли чоловік поінформував Валентину, що до них у гості на тиждень приїжджають дві його сестри. У них відпустка, і вони хотіли б погуляти Києвом. “Ти ж цього року ще не використала відпустку? Візьми тиждень, відпочинеш”.
У конторі, де працювала Валентина, були дуже ліберальні погляди на графік відпусток, у тому числі, і за свій рахунок – зарплати були копійчаними, тому і на трудову дисципліну дивилися крізь пальці. Звичайно, Валентина з величезним задоволенням погодилася провести тиждень в приємній компанії.
Вона взяла відпустку, але все пішло не так із самого початку. Сестри, приїхавши ближче до вечора, вручили братові подарунок – шкіряний портфель, Валентині – набір листівок з краєвидами їхнього рідного міста, а її доньку просто погладили по голові та оголосили, що не проти повечеряти. Валентина метнулася на кухню – цілий день вона простояла біля плити, і зараз стіл просто ломився від їжі.
Злегка розслабившись від смачної їжі, сестри оголосили про те, що завтра вранці вони йдуть погуляти по місту, а ввечері йдуть в кіно – брат, виявляється, купив їм квитки.
-А я? – тихо спитала Валентина.
-Ой, я думав, що у тебе з відпусткою не вийде, а після роботи ти ж сильно втомлюєшся… А квитки ж заздалегідь треба брати, от я тільки дівчаткам і взяв…
-Дякую, Валя, дуже смачно, – сестри встали з-за столу і синхронно потягнулися.
-Ми, мабуть, спати. Втомилися з дороги. Микола каже, ти плов добре вариш? На сніданок тоді плову нам зроби, добре? На обід тільки супу достатньо, не морочись, а вечерю не готуй через нас, ми перед кіном у ресторан сходимо, там поїмо.
Тільки тепер Валентина зрозуміла, навіщо треба було брати відпустку – так сильно вона не втомлювалася давно. Дві дорослі жінки вставали вранці, не заправляючи ліжок і йшли на кухню снідати. Причому вставали вони набагато пізніше за Валентину та її сім’ю, тому сніданок доводилося готувати у дві зміни. Жінки акуратно ставили посуд у раковину, говорили “дякую” і йшли гуляти. Або на культурні програми. Або просто магазинами. А Валентина заправляла ліжка, акуратно розкладала розкидані речі, бігла в магазин, потім на ринок, потім знову вставала до плити.
-Слухай, ну що вони навіть чашку за собою не помиють?
-У нас так не прийнято, щоб у гостях щось робити, господині заважати. Ти ж не хочеш, щоб моя рідня про тебе погано говорила, правда? А влітку до мене на батьківщину поїдемо, відпочинеш там.
Виїжджаючи, сестри зі сльозами в голосі дякували чудовій господині Валентині, казали, що дуже раді знайомству і обов’язково приїдуть ще раз. І дотримали слова – за півроку приїжджали ще двічі, по черзі, проїздом у відрядження, на два-три дні. Потім приїжджала на навчання старша сестра – на місяць. Потім приїхав син Миколи з дідом – теж на місяць.
Валентина відчувала себе кимось незрозумілим, середнім між куховаркою та покоївкою: носилася по магазинах, готувала, прала, прибирала, розважала світськими бесідами, а синові з дідом ще й вигадувала культурну програму. Добре хоч Микола хоча б частково компенсував витрати – на продукти для гостей відлітала вся зарплата Валентини, і їй доводилося йти на уклін до чоловіка, який сопів, бурчав, що вона тринькає, але гроші таки давав.
-Влітку. Я відпочину влітку, – заспокоювала себе Валентина. Два тижні у маленькому містечку. Річка, пляж, повільні прогулянки зеленими вуличками – найкращий відпочинок від суєти мегаполісу.
…Валентина з донькою та Микола оселилися на час відпустки у квартирі, де жив його батько та молодша сестра. Повечерявши по приїзду чудовими варениками, Валентина відкинулася на спинку дивана і блаженно заплющила очі.
– Валь, – порушила її спокій сестра чоловіка: – А посуд сам себе не помиє…
Валентина домила останню тарілку, нашвидкуруч прийняла душ, звалилася в ліжко і заснула, ледь торкнувшись головою подушки.
-Ваааль! Ваааль!”- розбудив її дідовий голос. – Що спиш все? Вставати час, снідати! Нінка вже на роботу поскакала, а ти все спиш…
Валентина потяглася за годинником – п’ять ранку.
– Так ось і відіспалася у відпустці, – майнуло в неї в голові. – Добре, поснідаю і ще посплю. Цікаво, що там Ніна приготувала?
– Ти тільки яєшню сильно не засмажуй, не люблю. А от чай завари міцніший. А потім я тобі розповім, як до ринку дійти і де у нас магазини, – поінформував дід.
Тільки тут, прокинувшись остаточно, Валентина зрозуміла, як саме вона проведе свою відпустку в тихому маленькому містечку.