Петро взяв телефон і відкрив фото, помилувався на свою кохану, і повернув телефон до сім’ї. – От вона. Красуня, правда? – І як давно ви знайомі? – запитав безсило Стас. – Пару місяців. Познайомились в парку. А ось дивіться, ще фото. Брат промовчав, підвівся і попрямував до матері. На всіх фото, які показував Петро, він був один. Ніякої дівчини там навіть поруч не було
-Так, на сьогодні я все закінчив, – бурмотів Петро, вимикаючи комп’ютер. На годиннику було рівно п’ять годин вечора. – Усім до побачення, я побіг, – сказав він і швидко встав зі столу.
-А ви помітили, наш колега, який раніше йшов пізніше за всіх, став іти першим? – сміючись запитала Людмила. – Мабуть, дівчину завів.
-Петя? Дівчину? Та нізащо не повірю, – відмахнувся Євген. – Я його не один рік знаю, на серйозні стосунки він не здатний. Памʼятаєте, що він на корпоративі заявив?
-На світі дуже багато красивих жінок, щоб вибирати одну і жити з нею все своє життя.
-Ну, чого ви? Що, людина не може закохатися? – заступилася за хлопця Людмила.
-Та я не знаю що має статися, щоб Петро одружився.
Петро, не знаючи, що став центром пліток, поспішав на довгоочікувану зустріч. Він чекав її цілий день, мріючи, що об’єкт його обожнювання мило усміхнеться і простягне руки для обіймів.
Найбільше хлопцеві не подобалося те, що Марина ніяк не давала йому номер телефону.
-Я не користуюсь телефонами, – якось винно розводила дівчина руками. – Мене техніка не любить, відразу ламається… Але я обов’язково чекатиму тебе в парку, що б не сталося!
І чекала ж! Незалежно від погоди чекала! Будь-якій людині це здалося б дивним, але тільки не по вуха закоханому хлопцеві.
У гості вона теж ішла досить неохоче, явно віддаючи перевагу прогулянкам на свіжому повітрі. Її було неможливо умовити навіть просто зайти в кафе, і познайомитись з друзями вона категорично відмовлялася.
Петро не хотів помічати всі ці дивацтва. Він біг на зустріч, з кожним днем із більшим і більшим бажанням.
-Не знав, що ти став любителем поодиноких прогулянок. І що ти віддаси перевагу їхньому спілкуванню з сім’єю, – докірливо сказав брат, ледь затягнувши Петра на ювілей їхнього родича. – Я тебе тиждень умовляв!
-У мене були справи, – огризнувся хлопець, поглядаючи на годинник.
Нехай сьогодні був вихідний, але ж Катя на нього чекає! А він навіть повідомити про свою затримку не може.
-Справи? – розлютився той, не впізнаючи в цьому хлопці свого молодшого братика. – Ходити парком? От які тепер у тебе справи? Я б зрозумів, якби там із дівчиною гуляв! Та я навіть слова не сказав би!
-Я й був там із дівчиною! З найкрасивішою і найчарівнішою дівчиною, яку тільки можна було б уявити! – розізлився Петро.
Він не хотів розповідати про свої стосунки, але якщо вже склалися такі обставини…
-І як твоя мрія виглядає? – якось дуже обережно поцікавився Стас, з тривогою дивлячись на хлопця.
-Словами неможливо описати цю красу, – мрійливо протягнув Петро, не помічаючи, як насторожено переглянулися батьки з братом. – У мене є фото! Воно, правда, не зовсім вдале… Просто Катя не любить фотографуватись! – на захист дівчини сказав він і поліз по телефон.
Він відкрив фото, кілька секунд помилувався своєму коханню, і знехотя повернув телефон до сім’ї.
-От вона. Красуня, правда?
-І як давно ви знайомі? – запитав безсило Стас.
-Пару місяців. Познайомились на пробіжці. Я потім вас познайомлю. А ось дивіться, ще фото…
Брат промовчав, підвівся і рішучим кроком попрямував до матері.
Вони щось обговорювали, тихо, майже пошепки, кидаючи при цьому дивні погляди на Петра.
Того вечора хлопець так і не потрапив до парку. На нього чекало інше місце, не таке приємне.
На всіх фотографіях, які гордо продемонстрував Петро, він був один. Жодної дівчини там навіть поруч не було…
-Відпустіть мене, – кричав хлопець. – Зі мною все добре! На мене чекає Катя!
-Де ж вона на вас чекає? – спокійно поцікавився літній чоловік у білому халаті, роблячи записи в блокноті.
-У парку!
-Так? Ви у цьому впевнені? – чоловік промовисто подивився у вікно. Надворі вирувала негода. Дощ лив стіною, блищала блискавка, вдалині гримів грім.
-Я впевнений, вона чекає на мене! – Петро поводився явно не добре, і чоловік кивнув своєму помічнику. Той дав пігулки.
-Ти не прийшов, – говорив в телефоні розчарований жіночий голос.
-Катя! Катрусю, вибач, – обрадуваний хлопець встав з ліжка, на якому провів останні десять годин. – Я хотів, але мене обманом сюди затягли і не випускають!
-Приходь в парк, – сказала дівчина.
Петро швидко вдягнувся і вибіг з приміщення.
Його ж чекає Катя. Треба поспішати.
А всі інші нехай заздрять…