Галина йшла з роботи і думала, що ж купити на вечерю. Раптом вона побачила доньку з хлопцем. – Хм, – подумала Галя. – А вона його нам і не показувала ніколи. – Привіт. Відпочиваєте? – підійшла вона до них. Марина розгублено подивилася на матір. – Ой, мамо, привіт. А ми тут от сидимо… – А ходімо до нас? У мене печиво домашнє є. Познайомлюсь нарешті з твоїм кавалером. Марина раптом змінилася на обличчі
Галина йшла з роботи і згадувала, що треба купити на вечерю.
Зарплата танула на очах, і це було не дивно. За навчання доньки треба було платити. Майже всі їхні доходи з чоловіком ішли саме на це.
Проходячи повз парк, Галя побачила на лавці доньку з хлопцем.
-Видно це і є, той самий її хлопець, якого вона приховує від нас. Зараз гляну хоч на нього, – подумала Галя.
-Привіт. Відпочиваєте сидите?
Марина розгублено подивилася на матір, а потім на хлопця. Той з цікавістю розглядав жінку.
-Мамо, ти з роботи? Привіт. А ми тут присіли ненадовго, каву п’ємо на свіжому повітрі.
-А ходімо до нас, чого тут мерзнути? У мене печиво домашнє є. Дуже смачне. Та й познайомлюсь нарешті з твоїм кавалером. Мене, до речі, Галина звуть.
-Дуже приємно. А я Максим. Я не проти. Маринко, ходімо, я давно вже в гості до тебе напрошуюсь, а ти все ніяк не покличеш.
-Ой, та іншим разом, може? Погуляти хочеться… – якось зніяковіло відповіла Марина.
-Я вже змерз. Ходімо, пані Галино!
-От і чудово, йдемо. У мене чай ароматний такий, вам сподобається.
Марина знехотя пішла за мамою. Зате Максим із великим ентузіазмом майже біг.
Батька вдома ще не було. Він працював часто допізна.
Галя швидко прибрала непотрібні речі в кімнаті, протерла стіл на кухні, поставила чайник.
Марина з незадоволеним обличчям накладала печиво у вазу.
А Максим, тим часом, з цікавістю розглядав кімнату і фотографії на стіні.
-А фото з Єгипту у вас є? Теж цікаво подивитися?
-Звідки у нас Єгипет, ми зроду там не бували, Максиме.
-Так? Дивно… Марина говорила, щороку туди їздите.
-Он як… Цікаво.
Галя зі здивуванням подивилася на дочку. Та подавала якісь знаки, доки не бачив Максим. Галя нічого не розуміла, що це все означає.
-Ну все, ходімо за стіл. Пробачте, я не встигла нічого приготувати смачного, тому тільки чай з печивом. Після того, як Мариночка пішла вчитися, майже всі гроші йдуть на навчання. Максиме, а чим ти займаєшся? Вчишся, працюєш?
-Я працюю у великій фірмі, і заочно навчаюсь. А Марина говорила, що збирається купувати нову машину.
-Батько збирався оновити стару машину, вже зовсім розвалилася. Але грошей нема, а ця машина копійки коштує. Тому поки що на ній їздимо.
-Мм… Зрозуміло. А Марина казала, що ви фінансовий директор, а тато має свою автомайстерню.
-Ну, чоловік справді працює в автомайстерні, але тільки він шиномонтажник там. А я простий бухгалтер. Ну що, смачний чай? Мариночко, що ти так засмутилася? Печиво не подобається?
-Мамо, та відчепись ти зі своїм печивом. Не хочу я нічого!
-Ну, дякую вам за цікаву бесіду та смачний чай. Мені час бігти. Мають подзвонити з роботи. Марино, не проводжай, я сам вийду.
Максим швидко одягнувся і вийшов. Марина сиділа сама не своя від гніву.
-Мамо, от хто тебе за язик тягнув? Не могла ти підіграти, погоджуватися з усім, що він казав? Невже ти не зрозуміла, чому я так казала?
-Ні, доню, поясни. Навіщо ти набрехала хлопцю? Ти бачила, як він вискочив звідси? Хороший, женишок… Але, ти сама у всьому винна!
-Я винна? І в чому ж? Що ви такі бідні у мене, живете від зарплати до зарплати? Та мені соромно за вас! Усі батьки щороку на курорти, дітям квартири, машини купують. А я… Як бідачка серед них!
-Ну, вибач доню. Ми з батьком усе життя чесно працювали, копійку до копійки складали. Ну не платять нам мільйони, що вдієш. Навчатися чогось нового вже важко у цьому віці. Ми завжди намагалися купувати тобі хороші та модні речі, собі у всьому відмовляли. Освіту хорошу отримуєш, за наші зарплати.
-Не пощастило мені народитись у бідній сім’ї. Мені соромно навіть розповідати хлопцям, як ми живемо. Ось, бачиш, Максим аж втік звідси. Я так заміж ніколи не вийду…
І Марина заплакала. Галя мовчки вийшла з кімнати. Декілька днів вони не розмовляли. Марина забирала їжу в кімнату. Галя її не чіпала. Вона бачила, що донька ображена. Чоловікові вона не розповіла про це, не хотіла засмучувати.
-Мамо. Ти уявляєш, Максим зателефонував мені і запропонував зустрітися. Він насварив мене за брехню, сказав, треба одразу було все розповісти і що дуже погано, соромитися своїх батьків. Він теж із простої сім’ї і ніколи в розкоші не купався. Але батьків любить і поважає…
Вони дали йому хорошу освіту і тепер він пристойно заробляє і ще й їм допомагає.
А я думала, що він злякався моєї бідності… А він, виявляється, мене злякався… Каже, як тепер тобі вірити можна?
-Ну от, дочко, Максим виявився розумнішим за тебе.
-Мда… Я завжди стидалася цього всього, але Максим навчив мене, що головне, що батьки живі та здорові, а решта не має значення. Я сама хочу тепер пошукати роботу, щоб допомогти вам. І, обіцяю, більше ніколи я не брехатиму і не соромитимуся вас. Вибач, мамо…
Мати з донькою обнялися і пішли пити чай з цукерками. У Галини відлягло від серця. Не так вже й погано, раз є такі хлопці, і Марина усвідомила свою помилку.
За півроку молоді розписалися…
Замість весілля вони полетіли до Єгипту, разом із батьками Максима та Марини.
Гроші на подорож молоді заробили самі.
Так їм хотілося віддячити батькам за все, що вони для них зробили.