Ніна була дуже нещасна. Дочка з’їхала на орендовану квартиру. І залишилася вона сама. Вирішила вона здати одну кімнатку, і взяла до себе молодого хлопця – Ігоря. Якось, Ігор зайшов до Ніни Михайлівни на кухню. – Ти чому сумний такий?, – Ніна подивилася на хлопця. – Та тут така справа, – засоромився Ігор, – короче, будьте моєю…тещею! Ніна Михайлівна так і сіла на табуреточку від подиву
Ніна Михайлівна була дуже нещасна. Впали всі її останні надії. Дочка, яку вона ростила і плекала, як ніжну квітку, з’їхала на орендовану квартиру.
– Не можу більше слухати, як ти повчаєш мене з ранку до вечора, – видала їй раптом Аня, – що мені їсти, що читати, з ким дружити, де вчитися! Я вже доросла, знаю, як мені треба жити! Я з інституту забрала документи. До театрального вступатиму. А ти, мамо, теж… поживи для себе краще.
Ось так Ніна Михайлівна і залишилося на самоті. Її давня мрія про дружну і велику родину розсипалася остаточно.
Самотність жахливо пригнічувала Ніну Михайлівну, і, насидівшись у порожній квартирі, вирішила здати одну кімнатку. Не стільки заради грошей, а щоб душа жива поруч була. Запитала у дочки, кімната ж її – та не заперечувала. І Ніна Михайлівна відразу здала її недорого молодому хлопцеві.
Ігор, так його звали, йшов рано-вранці, а приходив тільки ввечері.
Ідеальний квартирант!
Ніні Михайлівні вже стало веселіше, та й уночі не страшно – чоловік же в хаті.
Але поспілкуватись не вдавалося – хлопець був весь у справах, не до розмов.
Якось під настрій Ніна Михайлівна напекла різних пиріжків – і з картоплею з грибами, і з м’ясом, і з вишнею.
Аня обіцяла заїхати та потім не змогла. Зате квартирант її, Ігор, прийшов несподівано рано та ще й засмучений.
Запах пирогів не приховати, та Ніна Михайлівна і не збиралася нічого приховувати – покликала Ігора на чай із пирогами. А він зненацька погодився. Придивилася Ніна Михайлівна – хлопець то зовсім молоденький, трохи старший за її Аню. А він від пирогів смачних і ароматного чаю розімлів, розповів, що з села приїхав. А в селі батько та сестра залишилися.
– А мама?, – Запитала Ніна Михайлівна і тут же пожаліла – хлопець на очах похмурнів і відклав надкусаний пиріжок:
– А мами не стало давно.
Гроші за кімнатку Ігор завжди платив вчасно.
– Може тобі дорого, я можу зменшити плату, – якось запитала Ніна Михайлівна. Жаль їй після тої розмови його стало. Але Ігор одразу ж насупився:
– Дякую, ви й так з мене мало берете. Я на двох роботах добре заробляю, батькові із сестрою відправляю, та й на себе вистачає.
Якось, Ігор знову прийшов похмуріший за хмару. А потім зайшов до Ніни Михайлівни на кухню.
– Ти що, Ігорчик, сумуєш так?, – Ніна Михайлівна подивилася на хлопця, – може чайку? Пиріжки ще лишилися.
– Та тут така справа, – засоромився Ігор, – короче, будьте моєю…тещею!
Ніна Михайлівна так і сіла на табуреточку від подиву:
– Ти що, синку, на моїй Ані одружитися зібрався?, – Здивувалася Ніна Михайлівна, – так ви ж ніби не знайомі з нею? Чи я не знаю чогось?
– Та ні, Ніно Михайлівно, – відкашлявся Ігор, – батько мій зателефонував, приїхати збирається.
І Ігор розповів їй, що їдучи, обіцяв батькові, що на залізничника вчитися піде. А вступив на програміста. А ще обіцяв, що одружується і ще багато чого обіцяв.
– Я сказав, що ми в тещі живемо. Розписалися, а на весілля накопичимо, тоді й зберемо всіх. А він, мій батько, приїхати зібрався. Подивитися, як я живу! Ніно Михайлівно, будьте моєю тещею на два дні, будь ласка! Боюся я батька засмучувати.
А про дружину я батькові сказав, що вона у відрядження поїхала.
І Ніна Михайлівна… несподівано для себе погодилася.
До приїзду батька Ігора Ніна Михайлівна напекла своїх фірмових пирогів та інших смакот наготувала. Та й сама причепурилася – гість же, давно в неї гостей не було.
Батько Ігора виявився приємним спокійним чоловіком. Він радісно тиснув руку Ніні Михайлівні і тішився, що син його живе в сім’ї, та ще й з такою прекрасною тещею.
– А дружина твоя коли з відрядження повернеться, синку?, – запобігливо запитав батько. Схоже, він був задоволений сином, пишався навіть.
– Та дні через два-три, – недбало відповів Ігор, і раптом усі почули скрегіт ключа в дверях. Двері відчинилися і увійшла Аня з валізою:
– Мамо, я повернулася, – оголосила Аня, – обставини змінилися, а що тут у вас відбувається?
– Та в нас тут … це несподівано до нас тато Ігора приїхав, чоловіка твого батько, – нічого краще не змогла сказати Ніна Михайлівна, і при цьому підморгнула Ані.
І раптом сталося зовсім несподіване – Аня підіграла своїй мамі!
– Аааа, тату, дуже приємно! Як я вчасно, – і Аня з милою усмішкою обняла батька Ігора і почала його розпитувати про здоров’я, про те, як він живе, як же чудово, що він приїхав.
Батько Ігора був просто зачарований і “дружиною” сина, і його “тещею”.
– Ну, синку, тепер я за тебе спокійний, – збираючись сказав він.
– Та куди ж ви на ніч дивлячись, – занепокоїлася Ніна Михайлівна.
– Та у вас і так повний будинок, а я в готелі зупинився, недалеко, – усміхнувся всім батько радісною усмішкою.
– Ну що ж, діти, проводіть батька, а я поки що зі столу приберу, – голосно сказала Ніна Михайлівна, а сама тихенько, щоб ніхто не чув, додала Ані, – Ну ти й справді артистка, не дарма в театральний пішла вчитися!
Загалом, у результаті все-таки допроводжувалися Ігор і Аня до того, що і справді незабаром одружилися. Зібралися на весілля всі родичі, три дні гуляли, спочатку у місті, потім у селі.
А в центрі всіх цих веселощів були Ніна Михайлівна і Петро Миколайович, батько Ігора. Ніна Михайлівна була щаслива – адже все-таки збулася її мрія про велику родину, а далі й онуки підуть!
Життя продовжується!
А Ігор тихенько штовхав Аню:
– Подивися на наших, тобі не здається, що може ще одне весілля не за горами?
А що? Все можливо. Щасливим та коханим можна бути у будь-якому віці.