Діана з Вадимом одружилися. Тетяна Павлівна намагалася у всьому догодити невістці. Але стосунки в них не склалися. Коли народилися внуки мати Вадима у всьому собі відмовляла, аби тільки допомогти Діані з їх вихованням. Так пройшли роки… Коли старшому внуку Ігорю виповнилося двадцять років, він надумав одружитися. З Марічкою він зустрічався три роки і молодик твердо вирішив, що саме вона має стати його дружиною! Якось Ігор прийшов у гості до бабусі Тетяни зі своєю нареченою. Тетяна Павлівна глянула на Марійку, і раптом зрозуміла несподівану річ
Діана з Вадимом одружилися, коли обом було по двадцять чотири роки.
Жити не було де, а у мами Вадима – трикімнатна квартира. Що може статися? Мама в одній кімнаті, молода сім’я – в іншій. Третя кімната – загальна.
Проте з перших днів стосунки не склалися. Тетяна Павлівна намагалася допомагати молодій господині. Від щирого серця.
Підказувала, як смажити м’ясо й рибу, готувати котлетки. Постійно пошепки щось виказувала синові. Чому невістка так рідко пере, чому не готує сніданки?
Вадим усе переказував дружині. І клубок невдоволення ріс дуже швидко.
Діана недовго терпіла причіпки свекрухи. Якось сказала на кухні:
– Мені ваші поради вже набридли! Я як хочу – так і готую! І взагалі, не лізьте до нашої родини…
Тетяна Павлівна образилась, але ненадовго. Згадала, як їй не подобалося, коли власна мати постійно лізла в те, як вона господарювала, спілкувалася з чоловіком.
Тому вирішила, що намагатиметься тримати свою думку при собі. Але це було дуже складно.
– Вона взагалі не прибирає, – скаржилася Тетяна Павлівна подрузі. – На вихідних я починаю займатися прибиранням, а вони ходять по кімнатах із незадоволеним обличчям. Бачите, я їм відпочивати заважаю.
А сама Діана хоч раз за швабру взялася?! Все я роблю!
Але Діані нічого не казала, щоб не сваритися.
Через пів року син з невісткою повідомили радісну звістку: настала довгоочікувана вагітність. Тетяна Павлівна пожартувала:
– Я б, звісно, хотіла внучку. Дівчатка такі чудові! – а потім одразу додала: – Це жарт, звісно ж. Нехай буде дитинка здоровою. А хлопчик чи дівчинка – це не важливо.
Та першу частину фрази Діана дуже добре запам’ятала. І для себе вирішила: свекруха не побачить дитину. Особливо якщо це буде хлопчик.
Діана вважала, що їй дісталася найгірша свекруха. Наче це була лотерея, в якій може пощастити чи не пощастити.
– Якщо в мене народиться хлопчик, я їй взагалі його не даватиму. Дівчинку вона хоче! Що ж не народила собі? Якщо раптом я колись стану свекрухою, то поводитимусь по-іншому. Любитиму невістку, ставитимуся до неї з повагою. І вже лізти не в свої справи точно ніколи не буду!
Народився хлопчик. І Діана здійснила задумане. Навіть під час виписки з пологового не дала Тетяні Павлівні внука на руки, а коли повернулися в квартиру, то виходила з кімнати лише тоді, коли свекрухи не було вдома.
Якщо малюк галасував, а Тетяна Павлівна хотіла зайти, Діана бігла до дверей і випереджала свекруху. Бідолашна жінка не могла навіть побачити внука. Вона плакала, дзвонила мамі Діани й просила вплинути на дочку. Але та відповіла:
– Ти знаєш, вона дуже вперта. Запам’ятала, як ти сказала, що не хочеш хлопчика. Ось тепер тобі й не дає його…
Стосунки трохи налагодилися тільки тоді, коли молода родина переїхала в однокімнатну квартиру, яка дісталася від бабусі.
Тоді Тетяні Павлівні почали дозволяти виходити з онуком на вулицю, сидіти з ним, якщо синові з невісткою треба було кудись поїхати.
Відчуваючи почуття провини, свекруха намагалася догодити невістці.
Бігла на перший поклик, навіть якщо їй було незручно.
Залишилася з дитиною в новорічну ніч, коли молодята поїхали розважатися.
Тетяні Павлівні було всього п’ятдесят, вона могла теж святкувати весело і в компанії. Але жінка тихенько дивилася телевізор, прислухаючись до сопіння єдиного онука.
І раділа, що може догодити невістці, виправити свою провину…
…Час ішов. І через чотири роки на світ з’явився ще один хлопчик.
Пам’ятаючи про колишні помилки, Тетяна Павлівна не висловлювалася вже про стать другої дитини.
Натомість самі Вадим і Діана мріяли про дівчинку, вигадували ім’я. Але на світ з’явився другий син…
Тепер невістка із задоволенням віддавала старшого сина бабусі, щоб займатися малюком. Тетяні Павлівні було не зовсім зручно проводити стільки часу з дитиною, бо вона працювала.
Але вона мовчала, переживаючи через гнів невістки, переживала, що в неї заберуть можливість спілкуватися з онуками.
Діана успішно користувалася почуттям провини Тетяни Павлівни: просила купувати речі, гуляти з дитиною, скаржилася на чоловіка.
Тетяна Павлівна все терпіла. Подруги дивувалися:
– Ти стала такою покірною. Коли вони в гостях, ти метушишся навколо Діани, посміхаєшся, намагаєшся догодити. А вона тільки насупиться! Усім би таку свекруху.
– Я дуже перед нею винна. І те, що вони зараз приходять у гості, дають спілкуватися з онуками – велике щастя.
– Але так не можна поводитися. Ти принижуєшся.
– Я готова на будь-що, аби вони жили щасливо і не зникали з мого життя. З Вадимом жити – те ще задоволення. Він дуже запальний. Вони коли зі мною жили, я чула, як Вадим свариться з Діаною. І далеко не завжди він мав рацію. Тож якщо моя покірність робить невістку щасливою – нехай буде так.
Але Діана не повною мірою була задоволена поведінкою свекрухи. Постійно скаржилася подругам, що Тетяна Павлівна мало купує речей дітям, мало сидить з ними.
– Ось моя мама сидить з ними набагато більше! А цій, хоч як подзвониш – «я не можу, я на роботі, давайте завтра»!
Діана лукавила. Свекруха погоджувалася на все з першого разу. Просто невістка не знала, до чого причепитися. Тетяна Павлівна поводилася ідеально.
Час минав, хлопці підростали. Бабуся намагалася давати їм грошей, дарувала гарні речі. Але Діана все шукала, на що б їй образитися.
– Вадиме, вона економить на хлопчиках! Могла б і більше подарувати. На своєму дні народженні я не хочу її бачити!
– І як я їй про це скажу?! Подарунок давай, а сама не приходь?
– Поїдемо в ліс, приготуємо шашлики. Твоя мама мене дуже дратує. Дивитиметься в очі, так віддано, вибачатиметься. Не хочу! Хай не приходить.
Вадим викручувався, як міг. Але Тетяна Павлівна все зрозуміла з першого разу. І прийняла.
Внуки її любили, самі до неї приходили. А те, що невістка не хоче її бачити – не дуже хвилювало. Нікому від цього гірше не було…
…Коли старшому внукові виповнилося двадцять років, він надумав одружитися. З дівчиною він зустрічався із сімнадцяти років і твердо вирішив, що та має стати його дружиною. І якнайшвидше.
Якось старший онук прийшов у гості до бабусі зі своєю нареченою.
Тетяна Павлівна глянула на Марійку, і раптом зрозуміла несподівану річ! Це ж буде помста!
– Ми з батьками Ігоря жити не будемо, – говорила Марія. – Спочатку з моєю мамою. А потім Вадим Віталійович обіцяв, що подарує Ігорю однокімнатну квартиру. Нам поради не потрібні. Ми все знаємо.
– Дуже добре! Розумниця! – нахвалювала від душі Тетяна Павлівна наречену онука.
Вона вже так і бачила, як дівчина помститься за неї Діані.
А Діана щиро дивувалася поведінці майбутньої невістки. Але зовсім не помічала, як вона схожа на неї саму, тільки в юності.
– Я приходжу – вона навіть з кімнати Ігоря не вийде, щоб привітатися. Я до неї звертаюся тільки «Марійка», а вона носа верне, у вікно дивиться. Я їй і порад ніяких не даю, а вона все одно відвертається. Так складно з нею…
Коли весілля відбулося, бабуся Таня раділа найбільше. Вона спостерігала, як Марія крізь зуби розмовляє з Діаною, а та бігає навколо, заглядає у вічі, намагається догодити. Розмовляє м’яко, щосили намагається бути гарною свекрухою.
– Як тобі твоя молода невісточка? – запитала мати Вадима.
– Вона дивна. Мовчазна. Але знаєш, вона мені дуже нагадує Діану в молодості.
– Як я рада, що ти це помітив!
– Так, це очевидно. Так само ображається, мовчить, ігнорує. Хоча коли розмовляє з іншими, навіть зі мною – нормальна, товариська.
– Найголовніше, що вона Ігоря дуже любить. Як Діана любить тебе. А все інше – не важливо.
– Тобі, може, й не важливо. А Діана мріяла стати ідеальною свекрухою. Довести тобі, що ти не змогла такою стати, а вона стане.
– А я вже нічого не хочу нікому доводити. Я просто спостерігаю. Діану твою я вибачила давно. Особливо, за перші два роки нашого спільного життя. І вона колись пробачить свою невістку. Тільки мені пощастило більше.
– Чому?
– У мене одна невістка. А у Діани буде дві. І якщо вірити тому, що чоловік обирає собі дружину, схожу на його матір, то й друга невістка буде такою самою, як Марія. Я Діані навіть поспівчую, якщо це буде так. Можливо, Мишко вибере собі за дружину жінку з іншим характером. Тоді Діані пощастить. І я за неї порадію.
– Моя дружина зовсім не схожа на тебе, мамо.
– Мабуть, ти виняток, синку. Вона справді не схожа на мене. Свекрухою я була перший і єдиний раз. Робила багато помилок. Твоя дружина через бажання щось мені довести дуже старається. Вона молодець.
…Вони стояли осторонь і спостерігали, як Діана знімає з невістки фату, пов’язує хустинку.
Марія насупилася, дивилася убік.
А Діана вимучено посміхалася і ніяк не могла зрозуміти, у чому ж вона завинила…