Ніна поїхала на весілля сина. – Мамо, ти що там привезла? – глянув на її сумки Павло. – Нам уже скоро їхати, тож облиш свої торби і давай на вихід. – Та тут келихи в мене, – сказала Ніна. – Й обов’язково ікону візьму… – Це категорично ні! – сказав Павло. – Не треба з собою тягнути усі пожитки. Одразу після розпису у нас фотосесія, потім ресторан. Ніна сперечатися не стала… Після офіційної частини молодята вирушили фотографуватися. Ніна ж чекала сина з невісткою вже біля порога. Сваха глянула, що в неї в руках і застигла від побаченого
Підготовкою весілля Оксана займалася сама, бо хотіла все зробити з урахуванням модних тенденцій. Павло не особливо вникав у деталі, з нареченою погоджувався на все і просто оплачував виставлені рахунки.
– Мої батьки люди сучасні й прогресивні, тому не будуть втручатися у наші рішення, – розповідала вона. – Я ненавиджу всі ці традиційні ритуали, конкурси та народні забави, тому наше весілля буде в сучасному стилі.
– Моя мати жінка проста, живе далеко, тому приїде вже аж на свято, – заспокоював Павло. – Тож вона точно не стане втручатися чи свої правила диктувати.
Ніна про плани дітей справді нічого не знала, просто до весілля єдиного сина готувалася. Вбрання собі купила, всім знайомим розповіла, що їде в інше місто на свято в крутий ресторан і пишалася досягненнями сина. Вона хотіла по-старому купити в подарунок посуд або набір постільної білизни, тільки подруга переконала, що правильніше буде подарувати гроші.
– Ти ж невістку бачила один раз, а в їхній новій квартирі ще не була, – міркувала жінка. – По-перше, сама не знаєш, що їм підійде, по-друге, у молодих свій смак, тож куплять все необхідне самі.
На це Ніна погодилася, до того ж конверт було легко взяти з собою, бо в неї і так були руки зайняті. Жінка взяла в поїздку ікону, якою її саму колись батьки на шлюб благословляли, купила гарну хустку й келихи.
– Ну, і навіщо ти це тягнеш? – бурчала Катерина. – Нині вже ніхто не кидає келихи на щастя, та й ікона не є запорукою довгого сімейного життя. Ось тебе батьки як пишно і гарно заміж віддавали, а втік Олексій до іншої невдовзі після народження сина, а ти так і лишилася сама.
– У мене так склалося, нічого не вдієш, – збиралася в дорогу Ніна. – Головне, щоб Павлик був щасливим. Я так довго чекала, поки він знайде собі гідну наречену, що вже рада і готова прийняти будь-яку.
– Ще треба, щоб і вона тебе прийняла, – нагадувала Катерина. – У мене ось дві невістки, одна нормальна, а друга ох і сварлива.
Ніна була впевнена, що їй з невісткою пощастило – ну не міг Павлик вибрати негідну дівчину!
Вона знала, що Оксана на вісім років молодша за Павла, її батьки заможні люди, і вони допомогли купити їм квартиру. Бачились вони, щоправда, один раз і до ладу поспілкуватися не встигли, діти тоді завезли запрошення на весілля. Красива Оксана була, видна. Жінка тоді ще зраділа, що діти будуть у такої пари чудові й заспокоїлася.
– Мамо, ти що там привезла? – поцікавився Павло, що пробіг повз. – Нам уже скоро виїжджати, тож залишай сумки і давай у бік виходу.
– Келихи з собою візьму, після розпису на щастя розіб’єте, – сказала вона. – Й обов’язково треба ікону не забути.
– Це одразу й категорично ні! – аж зупинився Павло. – Не треба з собою тягнути усі пожитки. Одразу після розпису у нас фотосесія, а на третю годину замовлено ресторан. До того ж, родина Оксани не дуже релігійна, як і більшість гостей, тому прошу тебе цього не робити.
Якби був вільний час, Ніна обов’язково висловила б синові невдоволення, але їм справді треба було їхати. Ікону вона залишила, щоб справді майбутні родичі косо не дивилися, раз у них це не було заведено. Келихи й хустка залишалися в сумці чекати свого часу…
– А де гостинці й гроші на викуп нареченої? – озиралася Ніна на всі боки.
– Зараз так уже ніхто не робить, тож нічого не потрібно, – сміявся друг Павла.
Потім Ніна тільки й розглядала, з яким пафосом зустрічали їх майбутні свати у своїй великій квартирі.
Чомусь не було столу з частуванням для гостей. Усі зробили по ковтку ігристого, закусили цукерками, потім настав час постановочних фотографій і поїздки на розпис.
Після офіційної частини молодята знову вирушили фотографуватись, і знову Ніна не підсунула свої келихи, щоб розбити на щастя. Вирішила зустрічати пару біля ресторану.
Сваха глянула, що в Ніни в руках і застигла від побаченого.
Всі якось здивувалися, сваха ледь помітно знизала плечима, ведучий зорієнтувався, і злощасні келихи таки були розбиті…
Потім молодята стали в центрі зали, і всі присутні стали вітати їх і вручати конверти.
У Ніни з собою була велика листівка з привітальними словами, яку вона вирішила не діставати, щоб ще чогось не вийшло.
Павло виглядав щасливим і погляду не відводив від нареченої, що аж сяяла. Це було так зворушливо і хвилююче, що жінка навіть забула про кілька незручних ситуацій, що сталися протягом дня.
– А коли буде зняття фати? – наважилася вона запитати у організатора весілля ближче до кінця бенкету.
– А це ще навіщо? – не зрозумів модний і стильний ведучий свята. – У нас у сценарії такого немає, а все узгоджено з молодими.
Наречена відразу помітила свекруху, що крутилася біля ведучого весілля, з якоюсь хусткою в руках і сама вирішила втрутитися в ситуацію. Вона не хотіла привертати увагу гостей і вивела жінку в іншу залу.
– У нас прийнято невістці наприкінці весільного вечора знімати фату і одягати хустку, – розповідала Ніна. – Я вже втомилася і хотіла б поїхати відпочити, але не можу, поки ми все не зробимо.
– Ми не будемо нічого подібного робити, – намагалася не нервувати Оксана. – Гаразд, ще вигадка з келихами, яка була зовсім недоречна, але ходити на своєму весіллі в хустці я не збираюся.
– Але це важливий звичай і його не можна порушувати, – не здавалася Ніна. – Це прикмета погана, у вас і так не весілля, а якесь збіговисько багатіїв.
– Це наші знайомі, а не збіговисько, – розхвилювалася вже Оксана. – Я розумію, що у ваш час, можливо, й робили таке, але на нашому весіллі цього не буде й крапка.
До моменту, як підійшов наречений, Оксана і Ніна продовжували сперечатися і він марно намагався припинити суперечку між нареченою й матір’ю.
– Мамо, але це справді ні до чого, і взагалі не за сценарієм, – переконував Павло.
– Та у вас взагалі нічого не передбачено, всі такі правильні і круті! – переходила вже на крик Ніна. – Цілий вечір тільки за столиками сидять, їдять і світські бесіди ведуть!
– А ви хотіли б тут що сварку влаштувати? – видала Оксана. – З якогось містечка малого тут тільки ви приїхали, тож якщо ви зараз заспокоїтеся, то сварки на моєму весіллі не буде.
Через кілька хвилин до розмови наспіла мати нареченої, і суперечка продовжила набирати обертів.
Ніна наполягала на необхідності дотримання хоча б однієї традиції, Оксана не збиралася псувати зачіску й зовнішній вигляд, Інна переконувала сваху заспокоїтися і провести щось подібне потім, колись у майбутньому.
У результаті всі остаточно пересварилися і повернулися в залу аж після заклику ведучого.
– Я їду додому! – сказала Ніна синові, підійшовши із сумкою.
– Скоро ми будемо нарізати торт, потім буде останній танець, і ближче до півночі всі розійдемося, – говорив Павло. – Залишайся, а вранці поїдеш додому, зараз все одно ніяк добратися.
– Усе прорахували, навіть закінчення свята! – гнівалася вона. – Досить з мене, нагулялася вже, краще на вокзалі посиджу до ранку, там хоча б ніхто косо не дивитиметься!
Павло пропонував матері викликати таксі і вмовляв переночувати у них, тільки Ніна не хотіла. Вона образилася на новоспечених родичів і була впевнена, що вони погано впливають на її сина.
Нервуючись, жінка провела решту ночі в залі очікування на вокзалі, а наступного дня першим же ж поїздом поїхала додому…
…– Гарне свято було?! Скільки гості дарували?! Рідня невістки добре приймала? – засипала питаннями Ніну сусідка.
– Все було добре, тільки з дороги втомилася, – збрехала жінка. – Відпочину, а днями розповім подробиці поїздки…
Правду Ніна розповідати не збиралася, і взагалі вже себе звинувачувала в нестриманості.
Ні син, ні невістка за три дні після весілля не подзвонили.
Ніна брехала всім, хто цікавиться весіллям Павла, щоб не стати предметом обговорення місцевими пліткарками.
Ікона повернулася на своє почесне місце в домі. Вона була єдиним мовчазним свідком невдалих спроб Ніни зробити свій внесок у весілля сина…
А якось Ніна говорила зі знайомою і та сказала їй до чогось в розмові дивну фразу:
«У чужій церкві не паламарюй…»
Ніна чомусь одразу задумалася.
– Може так воно й є, – подумала жінка. – Треба миритися з родичами, а там вже якось воно буде…