Дарина повернулася додому в хорошому настрої. – Мамо у мене чудові новини! – вигукнула вона і забігла на кухню. – Що сталося? Невже заміж покликали? – усміхнулася мама. – Краще! Мене взяли на роботу! Велика компанія, зарплата відповідна! – прощебетала Дарина. – Чудово! А що за компанія, чим займається? – поцікавилася мама. Дарина назвала назву компанії, і помітила, як обличчя матері в мить змінилося. – Мамо, щось не так? – запереживала дівчина. – Не смій! Пообіцяй що ти не будеш там працювати! – несподівано вигукнула мама. – Але чому? Що не так? – Дарина здивовано дивилася на матір, не розуміючи, що відбувається
Сварка з мамою почалася, здавалося б, з добрих новин, але мама говорила:
– Нізащо ти не підеш туди працювати. Тільки коли мене не стане. Якщо не послухаєшся, ти мені більше не дочка.
Жодні аргументи щодо зарплати та кар’єрних перспектив мама чути не хотіла. Довелося Дарині заспокоїти маму, сказавши, що вчинить так, як хоче мати. Мама капала наливала воду у склянку і примовляла:
– Це ж треба, ніяк вони не можуть дати мені спокій. От і до тебе дісталися. Потрібно було тоді кинути все і поїхати куди очі дивляться. Так переживала, куди я з маленькою дитиною поїду? Тут вже життя налагоджене. Тьху ти, багато накапала. Та й добре!
Мама випила залпом стакан і, сказавши, що їй треба полежати, заспокоїтися, пішла до своєї кімнати. Дарина залишилася на кухні, вона нічого не розуміла: «Чому так мама запереживала? Добру роботу запропонували у велику фірму. Що не так?»
З подружкою Марією Дарина стояли у коридорі вишу. Вже отримано дипломи, залишилося знайти роботу. Хотілося відразу все – і працювати за здобутою професією, і зарплату хорошу, і у велику організацію влаштуватися. Стояли, мріяли, і раптом Марія згадала:
– Слухай, до мене вчора підійшла якась підозріла тітка, простягла візитівку та запропонувала роботу. Сказала приходити із подружкою. А ти ж у мене єдина подружка. Ну що, ходімо?
Дарина взяла візитівку відомої в місті організації, розглянула, покрутивши її, і знизала плечима:
– Дивно, з чого раптом така організація почала набирати людей із вулиці?
– Не підемо? – розчаровано запитала Марія.
– Ну, чому не підемо? Ходімо, цікаво ж. Але не думаю, що нас візьмуть на роботу. Я знаю, туди багато хто хоче влаштуватися, а ми з тобою без досвіду. Тож навряд чи.
У призначений на візитівці час Марія та Дарина прийшли на співбесіду. В результаті Марію взяли з випробувальним терміном, а Дарині запропонували зарахувати одразу до штату. Ну, зрозуміло ж чому – Дарина мала червоний диплом, а Марія отримала диплом і слава Богу.
Ось із цими новинами і прийшла до мами Дарина, а мама дивно відреагувала.
Коли мама заспокоїлася, Дарина знову повернулася до цієї теми:
– Мамо, ти не переживай, спокійно поясни, в чому річ?
Мама важко зітхнула, закрила обличчя руками, посиділа кілька хвилин. Потім поправила зачіску. Видно було, що вона тягнула час, але Дарина чекала.
– Слово честі, не хотіла я тобі розповідати. Навіщо дитині це знати?
– Я давно вже не дитина, розповідай, – наполягала Дарина.
Мама посміхнулася:
– Для мене ти дитина. Ну гаразд, гаразд, розповім. Коли твого батька не стало, то ти була ще зовсім маленька. Не пам’ятаєш.
– Чому не пам’ятаю. Я пам’ятаю прощання. Не така я й маленька була. Мені шість років було.
– Не заважай, – мама зморщила носа. – Маленька ти була, не розуміла, що відбувається. Отож, коли не стало твого батька, виявилось, що в нього, крім нас, була ще й інша родина. Там в іншій родині, росли хлопчики – двійнята. Вони теж прийшли на прощання. До цього б я поставилася спокійно, що тепер із нього візьмеш? Але виявилось, що всі родичі твого батька знали про його подвійне життя. Знали та мовчали. Загалом всією сім’єю зрадили мене. Після прощання я припинила з ними будь-яке спілкування. І заборонила їм спілкуватися з тобою. У них же є ще двійнята, ось про них і нехай дбають. Родичі батька, звичайно, обурювалися, але я сказала, що якщо хоч раз з’являться в моєму житті, ми переїдемо до іншого міста. І вони притихли, не видно і не чути їх було до сьогодні.
– Так і як це пов’язано з моєю роботою?
– Так, ця фірма належить сестрі твого батька. Все ж таки влізла в наше життя, негідниця. Дай слово, що не працюватимеш на них! – мама жалібно дивилася на Дарину.
Дарина мовчала, вона не хотіла ображати маму, але й відмовлятися від такої пропозиції було безглуздо.
Два дні роздумувала Дарина і наважилася, влаштувалася до тітки на роботу. Мама так і не зрозуміла дочки, сказала, що Дарина – така ж зрадниця і виставила її з дому.