Марічка поїхала в рідне село. У неї були вихідні й дівчина вирішила побути зі своєю мамою Ганною Сергіївною… Вони двоє сиділи на кухні, коли Ганна Сергіївна почула, як до хати під’їхала машина. Жінка визирнула у вікно. – Там якась машина крута стоїть, Марічко, – сказала вона. – Вийду-но я, гляну хто там. Може, хтось адресою помилився, то підкажу дорогу. Ганна Сергіївна вийшла до хвіртки й побачила біля великого чорного джипа статного сивого чоловіка. Його риси були їй наче знайомі. Коли жінка підійшла ближче, то в неї всередині все похололо від побаченого
Вікторія була наполовину сиротою – її матері не стало при пологах, і батько залишився сам з новонародженою донькою на руках.
Дівчинка ні в чому не потребувала – її батько був бізнесменом, але вона так і не дала йому влаштувати особисте життя.
Будь-яку жінку, з якою батько намагався пов’язати своє життя, вона сприймала категорично погано.
Тому він так і залишився сам, присвятивши своє життя роботі та єдиній дочці…
Коли Віка вступила в інститут, у її групі опинилася Марічка – проста дівчинка, яка приїхала із села.
Віка якось непомітно для себе з нею подружилася. А через якийсь час і дуже зблизилась.
Марічку мати виховувала одна. Свого батька дівчина не знала. На розпитування дочки про нього мати відповідала:
– Не знаю, Марічко, де твій тато. Коли ти була зовсім маленькою, він поїхав на заробітки за кордон і там десь зник.
Якось Віка запросила Марічку в гості, у свій заміський будинок. Коли вони приїхали до Вікторії, їх щиро зустрів її батько – ще не старий чоловік приємної зовнішності.
– Ну, здрастуйте, Маріє, – з широкою посмішкою привітав він подругу дочки. – Нарешті я вас побачив на власні очі, а то все на словах, та на словах… Віка стільки про вас розповідала! Хочу сказати, що ви перша дівчина, з якою вона так подружилася. Навіть дивно…
Коли Марічка знімала пальто, вона випадково випустила свою сумочку.
Та розкрилася, і весь вміст висипався на килим.
Анатолій Петрович, будучи ввічливим чоловіком, кинувся допомагати дівчині все зібрати, як раптом побачив серед нехитрого скарбу Марічки невеликий кулон – трохи потертий, зі звичайного металу.
Він узяв його в руки і розглянув уважніше. На кулоні був напис «Навіки разом!»
Анатолій так і застиг на місці від несподіваної здогадки.
Такий самий кулон він колись у молодості подарував своїй коханій.
Він спитав у Марічки, що це за прикраса і звідки вона в неї.
– Це мій талісман – мені його мама дала, на щастя, – усміхнувшись, відповіла вона, а батько Віки, повернувши прикрасу, про щось добряче замислився.
Провівши дівчат у будинок, він покликав свого помічника і дав йому завдання зібрати відомості про Марічку та її родичів.
За два дні працівник розповів Анатолію Петровчу:
– Марія має тільки матір, про батька нічого невідомо. Маму звуть Ганна Сергіївна, прізвище у неї таке саме, як у дочки. Ось я записав, де вона живе, – і він простягнув Анатолію невеликий аркуш паперу.
Поглянувши на адресу, чоловік, схопившись за голову, вибіг з кімнати. А за пів години вже мчав на своєму автомобілі туди, де жила ця жінка, мати Марічки.
…Марічка наступного дня після візиту до подруги поїхала в село. У неї були канікули, і вона вирішила провести кілька днів з мамою.
Вони сиділи на кухні, коли Ганна Сергіївна почула, як до їхнього будинку під’їхала якась машина. Вона визирнула у вікно.
– Там якась машина крута стоїть, Марічко. Вийду-но я, гляну хто там, – сказала Ганна Сергіївна. – Може, хтось адресою помилився, то підкажу дорогу…
Вона вийшла до хвіртки і побачила біля великого чорного джипа статного сивого чоловіка.
Його риси були їй наче знайомі. Коли вона підійшла ближче, у неї всередині все похололо від побаченого.
– Анатолію! Це ти?
– Так, Ганнусю, я, – відповів чоловік, і його голос затремтів від хвилювання. – Що, дуже змінився?
– Ні, не дуже, тільки посивів… Я тебе часто бачила по телевізору, тому не могла не впізнати навіть за стільки років! – Ганна Сергіївна схаменулась. – А що ти тут робиш? У справах приїхав?
– Ні, Ганнусю, не у справах, а до тебе… Я тебе шукав багато років. Ганнусю, вибач мені за все.
– Стривай, Толіку, що ж ми на вулиці стоїмо. Заходь!
Коли Анатолій зайшов у хату, Марічка була здивована – навіщо батько Вікторії приїхав до них додому?
Чоловік привітно посміхнувся їй:
– Привіт, Марічко! Мені треба поговорити з твоєю мамою, я приїхав саме до неї.
Марічка здивувалася, але кивнула і пішла в іншу кімнату, зачинивши за собою двері.
Анатолій Петрович сів поруч із Ганною Сергіївною, взяв її за руку, подивився їй у вічі.
– Ти ж знаєш, Ганнусю, що тоді, в юності, я повністю залежав від батька… У його планах було злиття двох фірм, і він знайшов мені багату наречену.
Я сказав, що в мене вже є кохана дівчина, і мені потрібна тільки вона.
Але він був категоричним – або я одружуся з тією, що вибрав він, або залишуся без грошей і мені все життя доведеться гарувати, заробляючи собі на життя.
І я, молодий і недосвідчений у життєвих питаннях, пішов у нього на повідку. Одружився зі Світланою, залишивши тебе…
Жили ми з нею добре, хоч і без кохання. Вона вже чекала дитину, коли лікарі сказали, що у неї великі проблеми.
І сталося нещастя – Світлани не стало під час пологів, залишивши мене одного з маленькою дочкою.
Було тяжко, але не фізично – мені допомагали няньки та хатні помічниці. Морально було важко. Я весь час згадував тебе,тому що любов не зникає. Я вирішив поїхати до тебе…
Приїхав. І… Дізнався, що ти давно кудись поїхала! А куди ніхто мені сказати не міг. Я намагався знайти тебе різними способами, але марно.
Тоді я повністю поринув у роботу, приділяючи деяку увагу дочці. Кажу «деяку», бо розумію, що її було мало.
Я зрадів, що в інституті вона знайшла собі подругу, і ця дівчинка мені подобалася вже з розповідей дочки. А коли вона нарешті прийшла до нас у гості, вона сподобалася мені ще й зовні.
І Марічка стала тією ниточкою, що привела мене до тебе. Серед її речей того знаменного дня я побачив кулон, який колись подарував тобі на знак нашого великого кохання. Пам’ятаєш? З написом: «Навіки разом!»
– Звичайно пам’ятаю. Я дала його доньці, і він дуже їй сподобався…
– Так от, Ганнусю, цей кулон і привів мене до тебе. Мої помічники змогли дізнатися твою адресу… І ось я тут. Мені було все одно, проженеш ти мене чи ні, аби побачити тебе, рідненька моя…
Анатолій трепетно взяв руки жінки у свої й поцілував їх. Ганна Сергіївна задумалася і через хвилину сказала:
– Знаєш, Анатолію, у мене теж є для тебе сюрприз. Цю таємницю я зберігала все життя, і тепер, після всього, що дізналася про тебе, можу відкритися тобі.
Після того, як ми розлучилися, я ще якийсь час сподівалася, що ти повернешся до мене. А невдовзі зрозуміла, що вагітна. Але вирішила тобі цього не повідомляти. Вважала, що недобре утримувати чоловіка дитиною.
Хотіла, щоб ти повернувся до мене через мене саму…
Час минав, а тебе все не було. І одного разу я побачила в газеті повідомлення про те, що син одного багатого бізнесмена (це був ти) одружився з дочкою підприємця…
Після цього я на тебе більше не чекала. А живіт мій уже почав рости.
Щоб уникнути ганьби, я поїхала зі свого села в інше, далеко від мого колишнього будинку. Там ніхто мене не знав. І вже там я народила Марічку.
– Що?! Марічка – моя дочка?! – Анатолій Петрович був приголомшений. – Ось чому я відразу відчув у ній щось рідне, і вона мені дуже сподобалася! Ну чому ти, Ганнусю, не повідомила мені тоді про свою вагітність? Все було б інакше.
– Не хотіла псувати твоє життя, що вже склалося, адже я любила тебе по-справжньому, – відповіла Ганна Сергіївна.
– Тепер ми не розлучимося, правда, Ганнусю? – схвильовано запитав чоловік. – Ми надолужаємо наше забране іншими щастя! Ти прощаєш мене?
– Так, Толіку, прощаю. Тим більше, що і я винна перед тобою, що приховала від тебе дочку. І ти мене вибач!
– Досить, люба, досить, – Анатолій почав палко цілувати руки жінки, а потім раптом схаменувся. – Ганнусю, а чи не пора нам розповісти Марічці, хто її батько?
– Ой, Толіку, напевно, пора… Хоча я так боюся цієї розмови! Адже я стільки років її обманювала…
Жінка тяжко зітхнула, потім встала і пішла у спальню.
– Марічко, ходи сюди, – несміливо покликала вона дочку.
Марічка одразу ж вийшла.
– Дочко, я хочу познайомити тебе з однією людиною, – і поглядом вона показала на Анатолія Петровича.
– Але я вже його знаю, – здивувалася Марічка.
– Стривай, доню… Знаєш, та не все. Це… Твій батько.
– Як?! Мій батько?! – Марічка не знала, як реагувати.
– Так, дочко. Вибач, що стільки років тебе обманювала. Я сама винна в тому, що ти виросла без батька, бо я не сказала Анатолію, що чекаю дитину, коли ми розлучилися. Він про тебе нічого не знав.
І вони розповіли здивованій Марічці всю історію свого кохання і такої довгої розлуки. А потім усі троє обійнялися й розплакалися від щастя.
…Анатолій Петрович та Ганна Сергіївна одружилися.
Тепер вони всі разом жили у великому будинку Анатолія, а Марічка й Віка раділи з того, що виявилися сестрами.
Анатолій намагався надолужити втрачене й обдаровував своїх коханих жінок подарунками.
У Марічки й Ганни Сергіївни тепер було багато різних прикрас, але вони трепетно зберігали той простенький кулончик, який допоміг їхній родині воззʼєднатися назавжди…