Василина зустрілася із своїми подругами Катею та Дариною, після знайомства з майбутньою свекрухою. – Ну, розповідай, як все пройшло?! – одразу запитала Катя, тільки-но Василина сіла за стіл. – Ой, дівчата, навіть не знаю з чого почати…, – важко видихнула подруга. – Що, настільки все погано? – запитала Дарина. – Свекруха мені таке влаштувала, що я навіть уявити собі такого не могла! – раптом сказала Василина, зібралася з думками і все розповіла подругам. Катя з Дариною вислухали її і аж роти повідкривали від почутого
Ті, хто каже, що жіночої дружби не буває, дуже помиляються. Тому що дружба – вона або є, або її немає, і абсолютно байдуже, про кого йдеться – про жінок чи чоловіків.
За столиком літнього кафе сиділи три молоді жінки. Їм було по двадцять вісім років, а дружили вони з тринадцяти.
Якось так вийшло – в їхньому районі збудували нову школу, і першого вересня усі її учні виявилися новачками. До цього вони навчалися в різних школах, а тепер вони мали стати однокласниками.
Дарина, Василина і Катя помітили один одного в перші ж дні, і з цього часу трималися разом, не вступаючи в боротьбу за лідерство в класі, не беручи участі в інтригах, хитросплетіннях і каверзах, на які здатні химерні та підступні дівчата-підлітки в тринадцять -чотирнадцять років.
При всьому тому інтереси у них не були однаковими, і дівчата, закінчивши школу, обрали різні спеціальності: Дарина стала економістом, Катя – технологом харчової промисловості, а Василина вступила до медуніверситету.
Але дружити вони не припинили і завжди приходили на допомогу один одному.
Коли Дарина, яка перша з них вийшла заміж, пішла з дому чоловіка у капцях та домашньому халаті, Катя та Василина не лише прихистили її, а й допомогли знайти та сплатили досвідченого юриста для шлюборозлучного процесу.
А коли Катя довго не могла оговтатися після важких пологів, подруги, взявши відпустку, по черзі допомагали їй із сином, доки не приїхала її свекруха.
Сьогодні вони зустрілися, щоб морально підтримати Василину, яка останньою із подруг зібралася заміж. Завтра вона мала познайомитися з сім’єю нареченого.
– Ой, дівчата! Я, звичайно, розумію, що мене там ніхто не сваритиме, а все одно дуже хвилююсь, – сказала Василина. – А раптом я не сподобаюся батькам Славка?
– Не про те переживаєш, Василино, – зупинила її Дарина, – головне – чи сподобаються вони тобі. А ще треба подивитись, як вони між собою спілкуються. Май на увазі, ти житимеш не тільки з Славком, але і з його сім’єю. Тож обирати треба не лише чоловіка, а й свекруху.
– Не розумію, чому взагалі постало питання про те, чи сподобається хтось комусь чи ні, – сказала Катя. – Інтелігентні люди взагалі не повинні втручатися у чуже життя, хай навіть це життя твого сина.
– Ти маєш рацію. Але не всі це розуміють. Тобі, Катю, дуже пощастило зі свекрухою. Вона абсолютно адекватна людина, яка не ввалюється до вас у неділю о шостій ранку і не нав’язує свою допомогу, а спокійно цікавиться, чи може вона вам чимось допомогти, – сказала Дарина. – На превеликий жаль, так щастить не всім.
– Ти зараз Зіну Федорівну згадала? – посміхнулася Василина.
– Її забудеш! Я досі не можу зрозуміти, як я тоді примудрилась у все це вляпатися. Ця тітка, яка майже тридцять років тому закінчила ПТУ, заявила мені, жінці, яка має ступінь магістра з економіки, що я не зможу правильно розпорядитися сімейним бюджетом. Виявляється, до нашого весілля Борис віддавав усю зарплату мамі, а вона вже вирішувала, куди і як витрачати гроші. Коли ми одружилися, вона попросила, щоб і я робила так само. Зрозуміло, що я обурилася, але найцікавіше – Борис мене не підтримав. “У нас у сім’ї так прийнято”, – сказав він тоді. А ще в них у родині було прийнято, щоб дружина навшпиньки бігала навколо чоловіка, підносячи йому сніданок, обід і вечерю, і гарувала на ниві домашнього господарства, як кажуть, в одне обличчя. Пам’ятаю, як вона мені заявила:
– Дарино, ти не можеш протерти підлогу пізніше? Бачиш, Борис зараз футбол дивиться, а ти тут зі своєю шваброю бігаєш.
На її думку, я мала не заважати чоловікові вболівати за його команду, а підлогу помити після закінчення футбольного матчу, десь близько першої ночі.
Тому ти, Василинко, не намагайся їм сподобатися, а дивись, що вони за люди, чи сподобаються вони тобі, – ще раз повторила Дарина.
– А коли ти ледь за Олега заміж не вийшла, у вас усе не склалося під час знайомства з батьками? – Запитала Дарину Катя.
– Так, там я вже була розумніша. Мати Олега мені спочатку з посмішкою різні питання ставила про батьків, про роботу, про квартиру. Я відчула себе, як на допиті, тільки настільної лампи, спрямованої у вічі, не вистачало. А Олег сидить, мовчить, як води до рота набрав – не зупиняє матір. Потім вона видала: «Погано, що ви, Дарино, із неповної родини. Діти, які виросли у таких сім’ях, не мають перед очима моделі нормальних сімейних стосунків». Я на Олега подивилася, а він і його батько – обоє мовчать, очі в тарілки і їдять з апетитом.
Тоді я їй говорю: «Ви знаєте, деякі діти, які виховуються в повних сім’ях, бачать такі моделі сімейних відносин, що краще б вони ніяких не бачили».
А вона мені: “Але, погодьтеся, ваш перший шлюб з якоїсь причини був невдалим, і ви з чоловіком розлучилися”. Я їй відповіла: «Розлучилися, тому що свекруха була така ж, як і ви, і чоловік – такий самий, як ваш синок: сидить і старанно вдає, що не чує, як ви мене ображаєте. Тож вибачте, але двічі на ті самі граблі я наступати не хочу – всього вам хорошого, ви мені не підходите». І пішла.
– Гаразд, але втретє тобі пощастило – зараз у тебе чудова свекруха, – сказала Василина. – Я про таку мрію.
– Так, ми з Іриною Леонідівною дружимо. Вона мені, до речі, і в роботі багато допомагає, адже ми в одній організації працюємо, – сказала Дарина. – У неї минулого року був ювілей, і мене попросили відвезти її додому з купою квітів та подарунків. А біля під’їзду нас зустрів Олексій – її син. Ми з ним тричі спускалися і піднімалися, поки всі букети та подарунки перенесли. Ірина Леонідівна запросила мене випити разом із ними чаю з тістечками. А за два дні Олексій мені подзвонив і запросив на побачення. Тож мені з батьками Олексія знайомитися не треба було.
Через тиждень подруги знову зустрілися у цьому ж кафе.
– Ну, розповідай, – з нетерпінням звернулася до подруги Катя.
– Дівчата, тьху-тьху, щоб не наврочити, але здається, все пройшло нормально, відповіла Василина. – По-перше, ми зустрілися не в них вдома за столом, а на природі. Славко мене з вечора попередив, що ми поїдемо на дводенний пікнік до річки з наметами. Сказав, як одягнутись, і вранці заїхав за мною. Ми виїхали на трьох машинах: батьки Славка, його старша сестра з чоловіком та п’ятирічним сином, і ми вдвох. По-друге, ніякого допиту мені не влаштовували, спілкувалися, як зазвичай люди розмовляють. Шашлик смажили, картоплю пекли, вдень засмагали і купалися. За суницями ходили в сусідній лісок на галявину. Відпочили чудово. І мені здалося, що я їх давно знаю.
– А весілля коли? – поцікавилася Дарина.
– Ми із Славком хочемо в середині вересня. Ось наступної неділі разом з моїми та його батьками в кафе зустрінемося, тоді остаточно вирішимо, – сказала Василина.
– Ех, дівчата! Які ми щасливі – у нас у всіх чудові свекрухи! – сказала Катя. – І давайте пообіцяємо один одному, що передамо цю естафету далі!
– А якщо у нас із Дариною будуть дочки? – Запитала Василина.
– А яка різниця, хто кому теща чи свекруха, головне – добрі стосунки у сім’ї, – відповіла Катя.