Ігор привів свою наречену Віру, знайомитися з батьками. Ольга Іванівна накрила стіл, зустріла молодих, посиділи, поспілкувалися. Загалом вибором сина батьки залишилися задоволені. – Одружуйся! Гарна дівчина, – сказали в один голос мати та батько Ігоря. Через тиждень запланували знайомство з майбутньою свахою. – Мама Віри начебто у розлученні з її батьком, сподіваюся сюрпризів не буде, – думала Ольга Іванівна, вбираючись на зустріч. Але жінка навіть уявити не могла, як пройде знайомство з родичами нареченої
Ольга Іванівна стояла у натовпі батьків першокурсників та милувалася своїм сином. Студенти та ще вчорашні школярі слухали привітання ректора з успішним вступом. Інститут завжди славився великим конкурсом абітурієнтів, обирали найкращих навіть на бюджетні місця.
Фахівці, які тут отримали диплом, без роботи не сиділи. Вже на четвертому курсі студенти отримували можливість стажуватись у різних великих компаніях на договірній основі. Стажери, як правило, перетворювалися потім на співробітників цих компаній та корпорацій.
На четвертому курсі Ігору запропонували стажування в одній великій корпорації. Він ухопився за цю можливість руками та ногами, бо розумів, що кращого шансу життя йому не дасть. І мама так казала!
Саме там хлопець і познайомився з молоденькою та милою дівчиною Вірою, випадково зустрівшись із нею у холі компанії. Дівчина працювала помічником бухгалтера у фірмі-партнері та привезла документи. Вона одразу йому сподобалася, напевно, це було те саме кохання з першого погляду, як тільки Ігор зазирнув у променисті зелені очі дівчини.
Він запросив Віру у кафе. Ігор дівчині теж одразу сподобався, але вона переживала зізнатися у цьому навіть самій собі. За кілька місяців Ігор повідомив батькам: – Я хочу познайомити вас зі своєю нареченою.
Несподівана новина застала їх зненацька. – Сину, ти ж на останньому курсі! Всю увагу потрібно приділити навчанню, а не весіллі. А ти певен, що це та сама, єдина дівчина? – наввиперед заговорили вони.
– Так, тату, певен. Мамо, а чим мені може перешкодити одруження з коханою дівчиною? – відповів Ігор.
– Скажи, – Ольга Іванівна трохи зам’ялася, підбираючи слова. – Сподіваюся, вона не вагітна? Ситуації бувають різні…
Мама уважно вдивлялася в обличчя сина. – Поки що ні, – посміхнувшись, відповів Ігор. – Ми вирішили відкласти це питання на кілька років уперед.
Мама крадькома зітхнула від полегшення. – Клич, завтра вас чекатимемо, – сказала вона.
Віра була дівчиною сором’язливою, вона переживала при знайомстві з батьками Ігора. Дівчина сподобалася Ользі Іванівні. Вона не посоромилася поставити всі питання, що її хвилювали. Дівчина слухняно відповіла. Вона була трохи молодша за Ігора, вже закінчила коледж і почала працювати помічником бухгалтера. Жила у квартирі з мамою та старшою сестрою.
Ольга Іванівна схвалила вибір сина, але попросила відкласти весілля на 3 місяці, щоб Ігор отримав диплом. Віра тут же вставила, що вона сама пропонувала нареченому зіграти весілля після захисту диплома, і відразу отримала теплий погляд від майбутньої свекрухи в нагороду.
Ігор пішов проводжати наречену. – Ну як тобі? – Запитала Ольга Іванівна чоловіка. – Та ніби нічого, видно, що не меркантильна.
– А ти тільки про гроші думаєш, – обурилася дружина, але в душі вона була згодна з чоловіком. Вони вже давно були на одній хвилі.
– Чому тільки про гроші? Ще й про наші квадратні метри, – засміявся він.
Було знайомство з майбутньою свахою.
– Мама Віри начебто у розлученні з її батьком, сподіваюся сюрпризів не буде, – думала Ольга Іванівна, вбираючись перед візитом. Мати Віри залишила двояке враження. Майбутня сваха без кінця нахвалювала свою доньку як хорошу та виховану дівчину, потихеньку випитуючи, скільки заробляє Ігор і де молоді збираються жити.
– Я думаю, вони захочуть жити окремо від батьків, – сказала Ольга Іванівна. – Обидва працюватимуть, нехай беруть квартиру в іпотеку. Ми з чоловіком допоможемо їм із першим внеском.
– Це ви правильно кажете, – Марія Петрівна схвально подивилася на матір Ігоря. – Я б теж з радістю допомогла, але немає коштів. У мене ще одна дочка, треба подумати і про її майбутнє, адже я одна в них.
Ольга Іванівна помітила якусь метушливість і награність у поведінці мами Віри і зробила висновок, що не така проста ця жінка. Ігор успішно закінчив інститут і розпочалася підготовка до весілля.
Батько Ігора пообіцяв синові все сплатити. – Бери гроші, я ж знаю, що за нинішніх цін оплатити нормальне весілля це ще треба дуже постаратися. Та й твоїй нареченій потрібно купити різні дрібниці для весілля, сукню, туфлі. У мене склалося враження, що її мати не має можливості вам допомогти фінансово. Сподіваюся, що жити ви будете довго і щасливо, так що допоможи своїй нареченій купити, влаштуй своїй Попелюшці казку.
– Та я їй вже пропонував, а вона відмовляється, каже, їй незручно брати гроші, – відповів Є
Ігор.
– Скажи їй, що головне на весіллі – щастя молодих. Ми ж з матір’ю від щирого серця пропонуємо. Я ж знаю, як у молодості хочеться бути принцесою на власному весіллі, тож візьми гроші, – сказала Ольга Іванівна.
– Дякую мамо.
За тиждень Ігор звернувся з проханням. – Мамо, ти не позичиш мені ще грошей. Незручно просити, але ми не витягуємо весільного бюджету.
Ігор рідко звертався до матері чи батька з таким проханням. Він сам звик заробляти на свої потреби.
– Звичайно, без проблем. Але скажи, будь ласка, гроші, які тобі переказав батько, ти вже витратив? – Здивувалася Ольга Іванівна, адже подарована сума була не маленькою.
– Розумієш, мамо, довелося ще купити вбрання для майбутньої тещі та сестри Віри, – збентежився Ігор.
– Як це, – здивувалася від такої новини Ольга Іванівна. – Батько давав тобі гроші суто на витрати тобі та Вірі.
– Розумієш, мати Віри та її сестра разом із нами були у весільному салоні. Марія Петрівна сказала, що я не маю бачити наречену у весільній сукні, от вони й поїхали з нами. Я пив каву в кафе навпроти, а коли повернувся до салону розрахуватися за вбрання нареченої, на касі виявилося, що треба було сплатити ще й вечірню сукню для її мами та сестри, ну, і по дрібниці там, рукавички, туфлі. Теща сказала, що вона має виглядати відповідно, а грошей у них немає. Не буду ж я при нареченій принижуватись розбірками з її рідними, от я й оплатив все замовлення.
Ольга Іванівна дала ще грошей, але від розмови із сином у неї залишився неприємний осад. Якщо майбутня рідня вже дозволяє собі залазити до їхнього гаманця, що буде далі? І навіть не запитали Ігоря, чи має він гроші для таких покупок.
– Мабуть, тепер треба бути уважною, – подумала Ольга Іванівна.
За кілька днів треба було замовляти меню в ресторані. – Ігоре, ви список гостей підготували? Скільки там людей всього вийшло з боку нареченої? – поцікавилася Ольга Іванівна.
Ігор назвав кількість. Ольга Іванівна мало не сіла повз стілець, так дивуючись почутому. Гостей з боку нареченої було майже вдвічі більше, ніж з їхнього боку.
– А звідки у Віри так багато родичів? Я вирішуватиму це питання з її матір’ю. Ресторан просить вже завдаток, оплачуватимемо ми. Щось занадто багато виходить.
Ольга Іванівна запросила сваху до кафе. Жінки сіли за стіл.
– Ой, тут такі ціни, а в мене зовсім нема грошей, – звично заговорила Марія Петрівна. Ольга Іванівна, відвернувшись, криво всміхнулася.
– Минулої нашої зустрічі ми домовилися, що всі витрати за ресторан ми візьмемо на себе, оскільки ви повідомили, що у вас немає грошей, – злегка передражнила вона матір Віри. – Я розумію, що ситуації та можливості у всіх різні, але давайте уточнимо кількість гостей з вашого боку. Ви вирішили всю рідню та всіх своїх знайомих зібрати? На таку кількість гостей ми не розраховували. Давайте так – сплатимо рівну кількість гостей з нашого та вашого боку. Решту оплачуєте ви самі.
Марія Петрівна напружено вслухалася у кожне слово. – Та як же? – нарешті сказала вона. – Так, усі родичі та добрі друзі нашої родини. Не можу я одних запросити, а інших ні. Дата весілля вже призначена, всі вже запрошені, як я зараз комусь відмовлю?
– Ви мене не зрозуміли. Решту оплачуєте ви самі.
– Я одразу вам сказала, що грошей на весілля у мене немає, і ви самі погодилися сплатити ресторан. Зараз раптом відмовляєтесь. І як тепер я виглядатиму перед своїми родичами та друзями? Ні, так не піде і не треба прибіднятися, – Марія Петрівна дивилася на матір Ігора.
Ольга Іванівна не збиралася більше потурати “бідним родичам”. – І все-таки зупинимося на моєму варіанті. Я чекаю ще два дні адекватної кількості гостей з вашого боку. Тільки потім я оплачую ресторан.
– То ви мені від початку ставите умови? – встала в позу сваха. – Вперше чую, щоб чужа людина командувала, скільки запросити гостей на весілля. Ви хоч думаєте, що ви робите? – Марія Петрівна вже не соромилася у висловлюваннях.
– Оплачую я і тому диктую умови. Ви акуратніше на поворотах, води попийте. Чекаю на ваше рішення, – сухо сказала Ольга Іванівна і пішла. Вона хотіла уточнити у Віри, що це за витівка у її матері чи дочка теж бере участь у цікавій грі під назвою – розкрутити нареченого на гроші.
Віра прийшла до них цього ж вечора. – Я сьогодні говорила з твоєю мамою та попросила її скоротити список ваших гостей. – Ольга Іванівна уважно спостерігала за реакцією дівчини.
– Ой, я теж казала мамі, що не треба всіх підряд кликати. Я хотіла запросити лише найближчих, але мама наполягла, щоб були запрошені усі. Уявляєте, вона сказала, що нехай усі бачать і заздрять, – з переживанням сказала дівчина. – Вибачте, будь ласка, мені так незручно за її вчинок. Давайте ми краще просто розпишемося, а потім поїдемо у весільну подорож. Проведемо час десь вдвох. Це і краще, і дешевше буде. Я ж бухгалтер за професією, – нарешті посміхнулася Віра.
Ігор відразу погодився. – А що, чудова пропозиція, – схвалив слова Віри батько Ігора. – Сину, а тобі пощастило, – підморгнув він йому. – Так і зробимо.
Він сплатив молодим двотижневий тур у хорошому готелі на морі. Молоді розписалися і одразу ж поїхали у весільну подорож. З Марією Петрівною батьки Ігора не спілкувалися. Син якось обмовився, що майбутня теща попросила, щоб вони власним коштом взяли з собою в подорож ще й сестру Віри.
Віра була категорично проти.
– Гарна дівчина, – думала Ольга Іванівна. Сподіваюся, у неї й надалі вистачатиме сил спілкуватися зі своєю матір’ю.