Вадим запросив Олену на побачення. Він пообіцяв зробити їй якийсь сюрприз. Жінка цілий день місця собі не знаходила. Вона дуже чекала зустрічі з Вадимом. Але той чомусь не дзвонив! – Нема дзвінка! – думала Олена. – Може самій набрати? Дев’ята вечора, та що ж це таке?! Олена таки подзвонила Вадиму. – Привіт, Олено, – відповів той. – Чому ти не дзвониш, я ж чекаю цілий день?! – запитала Олена. – Ти знаєш, все справи, ніколи… – сказав Вадим. – Ти ж учора сказав, що хочеш мені зробити якийсь сюрприз, – сказала Олена. Запала тиша. Олена не розуміла, що відбувається
Олена вже збиралася спати, як раптом задзвенів її телефон.
Серце аж стрепенулося – нарешті!
Навіть пальці від хвилювання затремтіли. Як вона чекала на цей дзвінок!
Олена злегка прокашлялася, щоб голос був чистим, і впевнено відповіла:
– Так-так, я вас слухаю!
– Привіт, Оленко.
– Ой, Вадиме, це ти? Я навіть не подивилася хтось дзвонить, – збрехала Олена.
– Як давно я твій голос не чув, вже скучив. Як ти живеш, що робиш?
– Та нічого особливого, спати лягаю, донька вже заснула, їй рано до школи.
– Я тобі завадив? Ти вже хочеш спати?
– Ой, ні, що ти, що ти! – Олена запереживала, що Вадим закінчить розмову. – Можемо поговорити про щось. Що ти робиш?
– Додому прийшов від Сергія, у нього сьогодні день народження був. Треба було б тебе з собою взяти, я не подумав, вибач, це моя провина. Зате в мене для тебе є сюрприз! Ти вихідна у суботу й неділю?
– Звісно!
– Я хотів би тебе запросити на побачення, а от куди, поки не скажу, це поки що секрет! Але два дні разом, удвох, уявляєш? Тільки ти і я, і нікого більше.
Олена захвилювалася – треба попередити маму, щоб вона приїхала на вихідні чи забрала Іринку до себе. А ще домовитися з дівчатами на роботі, що в суботу вона не вийде на роботу понаднормово. Зрозуміло, що кінець року, роботи непочатий край, а тут ще корпоративна вечірка намітилася, але ж може бути в неї хоч трохи часу на особисте життя?!
– Я згодна Вадиме. Де і коли?
– А ось про це я тобі скажу завтра, треба деякі нюанси уточнити. А поки солодких тобі снів, люба, ніжно обіймаю і цілую тебе! Бувай, до завтра, чекай на дзвінок!
– І тобі доброї ночі.
Так! Ну ось, сталося! Як же ж вона чекала на цей дзвінок. Вадим – це її новий знайомий із перспективою стати коханим, нареченим і може навіть чоловіком, хоч рано ще про це загадувати. Бо ж бачилися тільки один раз, але який же ж він класний!
Днів десять тому Олена з подружками була в ресторані. Приводу не було, просто хотілося трохи розважитися.
Всім дівчаткам уже близько тридцяти років, танцювали, веселилися, і тут він – симпатичний чоловік, який запросив її на повільний танець.
Представився Вадимом, весь вечір жартував, дарував компліменти, загалом сподобався.
Він був у компанії чоловіків, де був і Сергій – сьогоднішній іменинник.
Олена нічого про себе не приховувала – була одружена, розлучилася, є восьмирічна донька. Вадим сам був у минулому одружений, скоро бере відпустку, буде багато вільного часу, він запропонував потім зустрітися, кудись сходити.
Провів її додому, поцілував, але не дозволяв зайвого, що Олені дуже сподобалося. І наступного дня подзвонив, запитав про її самопочуття, сказав ще кілька компліментів і Олена зовсім розтанула.
А потім мовчання протягом кількох днів. Це було прикро! Олена стримувала себе, щоб не тягтися до телефону, але вже не було сил.
Вадим відповів якось по-діловому сухо, розмова була коротка.
– Олено, я зараз на роботі, дуже зайнятий. Не можу говорити.
– Ну, ти мені ще подзвониш?
– Звісно, щойно звільнюся.
І ось він подзвонив. Нехай пізно, але голос такий лагідний, ніжний. Ой, ну як тепер заснути? Думки тільки про нього й про вихідні.
…Наступного дня Іринка пішла до школи, Олена бігала між ванною й телефоном – головне не пропустити дзвінок.
Так, дуже рано ще. На роботі весь час телефон лежав поруч, або Олена його брала до рук, навіть коли ходила кудись. Телефон поки що мовчав, але Олена була впевнена – він зателефонує тільки у другій половині дня.
– Ти що це, Оленко, така біла, на тобі обличчя немає, – спитали колеги.
– Дівчата, впораєтеся завтра самі без мене? Мені конче на побачення треба!
– Та з роботою впораємося, а як же ж корпоративна вечірка? Ти ж скидалася грошима.
– Та все одно мені на ці гроші, особисте життя важливіше.
Так, одна справа зроблена. Вона зателефонувала мамі. Ох, маму ще й умовити треба!
– Мамо, у мене завтра дуже важливе побачення на два дні, приїдеш ночувати до нас? Чи Іринку до тебе привезти?
– О, молодець, вже розпорядилася – чи я до тебе, чи онука до мене. А ти мене спитала, що я на вихідні планую робити? Я така самотня, як і ти, але я тебе вже виростила, тому й вільна!
О, почалися моралі! Як завжди! Але треба трохи потерпіти, зараз мати побурчить і погодиться. Ой, на телефон Олени хтось дзвонить, серце стрепенулося. Олена відклала робочий телефон – нехай зараз там мама сама поговорить з собою. Ой, це всього лише донька.
– Мамо, а я відмінно отримала. Вчителька мене сьогодні викликала і питає…
– Іринко, давай трохи пізніше, я зайнята.
Олена знову переключилася на маму, та ще щось виказувала.
– Мамо, ну що, згодна?
– Гаразд! Я приїду! Але на майбутнє погоджуй зі мною свої плани. Як мені вже це набридло!
І чому «набридло»? Наче Олена часто просить маму посидіти з дитиною. Так, вже друга половина дня, а дзвінка від Вадима досі немає. Може, його у відпустку не пустили, і він на роботі? Ну надвечір точно зателефонує. Через хвилювання Олена так про доньку з її «відмінно» й забула.
…Вечір. Іринка щось щебече про свої оцінки та вчительку. Олена слухає її неуважно, вся зосереджена на телефоні. Нема дзвінка! Ну чому? Може, сталося з ним щось? Самій набрати його номер? Ой, якось незручно, не хочеться навʼязуватись. Дев’ята вечора, та що ж це таке? Олена відкинула свою гордість, зателефонувала.
– Так, привіт, Олено, – голос був стомлений.
– Чому ти не дзвониш, я ж чекаю цілий день?
– Та ось ти знаєш, все якось закрутилося, закрутилось, усе справи-справи, ніколи…
– Ну ти ж учора ввечері мені подзвонив, сказав, що на вихідні хочеш мені зробити якийсь сюрприз.
Запала тиша. Олена не розуміла, що відбувається.
Вадим щось обмірковував.
– Я й тобі дзвонив? Ой пробач, трохи перебрав на день народження, говорили мені друзі телефон свій прибрати подалі, коли погуляю. Погана звичка, знаєш. Сьогодні всі мені дзвонять, сваряться за те, що серед ночі я їм спати не давав. Вибач. Про вихідні я не зовсім зрозумів. Я зайнятий, щільний графік роботи. Якось я подзвоню тобі…
– Ні, більше ти мені не подзвониш! – подумала Олена, скинула дзвінок і занесла номер Вадима до чорного списку.
Стало соромно за себе перед усіма – перед донькою, мамою та колегами.
Сиділа як недолуга цілий день перед телефоном, фантазувала.
Так, сюрприз вдався!
Гаразд, треба скасувати мамин візит і піти на вечірку. Все нормально!