Віктор з Ритою вирішили вдочерити дівчинку. Тепер уже ніхто й уявити не міг, як вони жили без Валечки. Валя відмінниця, їхня гордість. Віктор був щасливий. Він навіть сам не сподівався, що все так вирішиться. Якось чоловік помітив на столі у мами альбом із його дитячими фотографіями. На фото маленький Віктор і в житті – його маленька прийомна донька Валя були дуже схожі. Це складно було не помітити! Хоча, можливо, це був просто збіг… Але у Віктора все ж була таємниця, яку він вже готовий був всім відкрити
– Усьому тебе вчити треба, Вікторе! Ну, не може твоя дружина народити, це вже тепер ясно. Значить треба щось робити, ну завжди є вихід! Ви вже все з Маргаритою перепробували, годі, марно! Будь хоч трохи хитрішим, час же ж швидко йде.
Знайди наприклад ту, яка народить тобі спадкоємця чи спадкоємицю, тільки Риті не кажи нічого.
Вікторе, ти чуєш, що мати тобі каже?
Я розумію, що ти Маргариту любиш, ти такий самий однолюб, як і твій тато, царство йому небесне.
Ну, так і люби, хто ж тобі не дає?
Живи з нею все своє життя, а на стороні заведи собі іншу. Невелику інтрижку, ну пообіцяй їй грошей, зрештою, ти ж багата людина! Батько залишив тобі, та й сам добрий дохід маєш.
Хочеш, я сама тобі знайду порядну жінку, яка хоче дитину і якщо ми їй купимо квартиру і ти утримуватимеш її, вона буде щаслива! Ти даси цій дитині хорошу освіту, зробиш своїм учнем.
Адже в тебе, Вікторе, багато учнів. Ти лікар уже у четвертому поколінні! А потім за зручного моменту зізнаєшся, що ти батько!
Коли це ще буде, а справа буде вже зроблено!
Поруч із тобою буде твій рідний син чи дочка.
Думаю, час все розставить на свої місця, а переможців не судять!
Адже ми не дарма з твоїм батьком – професором Павлом Олексійовичем тебе Віктором назвали. Частково, звісно, тато на честь мене хотів тебе назвати Віктором. Але головне те, що Віктор – це переможець, вчися перемагати, синку!
Ну ти зрозумій, погано, коли дітей немає, після тебе – порожнеча, життя ніби закінчується.
Майбутнє вже не твоє, ти вже не житимеш у своїх дітях та онуках. Це не порожні слова, у них закладено глибокий зміст, ти тільки подумай, синку, не заперечуй одразу!
Маргарита чудова, я сама її дуже люблю, але життя одне, потім же ж шкодуватимеш!
Віктор із подивом вислухав свою матір – Вікторію Федорівну, і похитав головою,
– Ні, мамо, так не піде, я не можу зрадити Риту! Якщо ти пам’ятаєш, ми з нею повінчані. Це блюзнірство – таке мені пропонувати.
Нам із Ритою і так дуже прикро, що дітей у нас своїх не буде. Я не хочу псувати наші стосунки з обманом.
Навіть якщо Маргарита не знатиме, я ж клятву давав перед Богом і людьми. Бути разом у радості і смутку, у багатстві і бідності! Любити й оберігати наш союз до кінця життя! Оберігати, мамо, а цією брехнею, цією зрадою, я все зіпсую!
На що ти мене підбурюєш, мамо?
Віктор говорив так шалено, що Вікторія Федорівна навіть здивувалася.
Зазвичай її син Віктор у побуті витриманий, навіть трохи меланхолійний.
Це на роботі він завжди на підйомі. Віктор Павлович – відома людина, лікар від Бога. Павло Олексійович встиг прищепити синові любов і відданість шляхетній справі життя кількох поколінь їхньої сім’ї – зцілювати й полегшувати людські проблеми.
– Мамо, я взагалі давно хотів тобі сказати, що якщо так нам судилося – нехай так і буде! Від долі не втечеш, як ти не намагайся, – Віктор задумливо подивився на Вікторію Федорівну, і раптом несподівано продовжив:
– І взагалі, ти знаєш, ми з Ритою вирішили всиновити маленьку дитину з дитбудинку. Маргарита так захопилася цією ідеєю, ми вже надумали поїхати у вихідні у два дитбудинки.
І взагалі знаєш, Риті хтось сказав, що дуже часто буває, що після усиновлення раптом у пари народжується своя дитина. Адже це диво, навіть якщо було винесено вердикт, що ніяк не може бути дітей – і раптом народжується.
Тож Рита взялася за цю ідею, як за соломинку. Каже, що навіть якщо й не народиться свій, то хоч один малюк житиме в сім’ї з мамою й татом! – Віктор випробовуючи глянув на матір, і додав. – І з бабусею!
Вікторія Федорівна аж стрепенулася від цієї несподіваної новини, хотіла різко заперечити синові. Але щось таке було у погляді сина, що зупинило її. І вона лише нервово постукала по столу рукою, і промовила:
– Та-а-к! Здивував ти мене сьогодні, сину!
Віктор одразу зрозумів, що Маргарита дуже хвилюється.
Як тільки вони підготували всі документи, одразу ж поїхали в дитбудинок.
Маргарита дивилася фото і мало не плакала. У перший приїзд вони так нікого і не обрали, адже всіх шкода!
Але за якийсь час вони поїхали знову.
І випадково побачили на вулиці маленьку дівчинку. Точніше Маргарита її побачила.
Віктор повів її територією, мабуть, щоб Маргарита заспокоїлася. І привів до веранди, на якій гралися наймолодші дітки.
– Дивись, яка дівчинка! – Рита прошепотіла Віктору на вухо. – Вона закрила личко ручками, а сама за нами… Підглядає. Ти бачиш, як вона дивиться на нас крізь пальці?
Вона зрозуміла, що ми її бачимо, і вона посміхається!
Дівчинка прибрала ручки від обличчя, повернулася й побігла до виховательки.
– Що ти кажеш, Валю? – вихователька нахилилася до малечі. – Хто це? Мама й тато?
Вона подивилася на Риту і Віктора, що підійшли, і посміхнулася:
– Ви тільки не дивуйтеся, нашим діткам завжди здається, що за ними прийшли мама й тато!
– Ні, це тато й мама! – твердо повторила дівчинка, ніби не сумнівалася в цьому.
Віктор глянув на Риту – вона з хвилюванням дивилася на Валю.
– Вікторе, це вона, я відчуваю! І знаєш, мені навіть здається, що вона схожа на тебе, ну ти тільки подивися? Я хочу, щоб ця дівчинка стала нашою донькою, дуже хочу, а ти, Вікторе?
Віктор обійняв дружину.
– Ну звісно, Риточко, я тебе давно такою схвильованою не бачив, звісно я хочу! А давай ми її спитаємо, давай?
Вони підійшли ще ближче. Валя дивилася, як вони наближаються до неї. Потім пішла назустріч, взяла їх за руки, й спитала:
– Ну, що, додому йдемо? Ти ж мій тато, так? А ти – мама?
Маргарита відчула теплу маленьку долоню у своїй руці. І зрозуміла, що зробить усе, щоб Валя була з ними…
…Тепер уже ніхто й уявити не міг, як вони жили без Валі.
Валя відмінниця, гордість класу. Вона грає на піаніно майже. як бабуся Вікторія. І збирається в майбутньому стати лікаркою, як тато.
– А ще кажуть якась спадковість, гени! – посміювалася Маргарита, милуючись донькою. – Виховувати треба правильно, займатися з дитиною. А ще любов у сім’ї – це вже пів справи, так Вікторе?
– Звісно, Риточко! – Віктор говорив абсолютно щиро.
Він був щасливий, навіть сам не сподівався, що все так вирішиться.
Якось Віктор помітив на столі у мами альбом із його дитячими фотографіями.
На фото маленький Віктор і в житті – його маленька прийомна донька Валя були дуже схожі, це складно було не помітити!
Мабуть, бабуся Вікторія Федорівна здогадується, що Валя недарма в їхньому будинку з’явилася. Тож і залишила альбом відкритим саме на цій сторінці.
І вона має рацію – Валя і справді рідна дочка Віктора і внучка Вікторії Федорівни!
Хоча, можливо, це просто збіг і Вікторія Федорівна випадково залишила альбом. І навіть не думала про це!
У будь-якому разі Віктор поки що нікому нічого розповідати не збирається.
Хоча, звісно, коли мама йому запропонувала цей дивний план, щоб Віктор потайки від Рити, знайшов ту, яка йому дитину народить, Віктор був просто вражений!
Як вона здогадалася, що в його житті майже так і було тільки до зустрічі з Маргаритою?
Він, звісно, завжди знав, що у мами Вікторії Федорівни потужна інтуїція.
У Віктора і справді за рік до зустрічі з Маргаритою була дівчина.
Її звали Тетяна, і Вікторові здалося, що він закохався! А дізнавшись, що Тетяна матиме від нього дитину, Віктор, як чесний чоловік, зробив їй пропозицію.
Хоча на той час він уже зрозумів, що Тетянка зовсім не та жінка, вони різні.
Заміж Тетяна не прагнула й сказала:
– Все розбіглися, я сама розберуся! Але дитину я залишу, а ти нам квартиру орендуй і гроші потрібні на дитину.
А інакше у твоїй лікарні всі дізнаються, який насправді професор Віктор Павлович.
Цього Віктор не хотів, і… Погодився.
Зустрівши Маргариту, він хотів спочатку їй розповісти, але злякався, що вона його покине.
А Тетяна за якийсь час зникла, переїхала з квартири, а дитину віддала у дитбудинок. Все це Віктору власниця квартири розповіла. Та ще й порадила:
– Ти б тест зробив, щоб знати напевно!
Ось такі скелети у шафі у доктора Віктора Павловича, а хто їх не має?
Валя ще маленька, та й спочатку треба Маргариті все розповісти…
Тільки пізніше!
…Через рік Маргарита народила, доньку! От правду кажуть, що після прийомної дитини у багатьох і свої народжуються!
Тож чужих дітей не буває…