Любов Валентинівна приїхала в гості до сина та невістки. Молоді зустріли жінку добре. Невістка Яна накрила стіл, запросила всіх вечеряти. – Мені щось і не дуже хочеться їсти, – відповіла свекруха, але все-таки пішла на кухню. Всі перекусили, порозмовляли. Раптом Яна вийшла з-за столу і пішла у свою кімнату. Повернулася вона за хвилину, підійшла до свекрухи і поклала перед нею декілька купюр. – Це Вам! – несподівано сказала невістка. – Мені? Навіщо? – Любов Валентинівна здивовано дивилася на Яну, не розуміючи, що відбувається
Любов Валентинівна цілий рік напрошувалась у гості до сина, але так як квартира належала невістці, нагрянути без запрошення вона не могла.
На її нещастя, стосунки з Яною у жінки були погані. Однак Любов Валентинівну це анітрохи не бентежило.
Не дочекавшись запрошення, жінка наважилася на хитрість. Вона сказала синові, що поїде в гості до рідні у Вінницю, тому заїде на кілька днів його побачити.
– Хочеш ти цього чи ні, я заїду тебе побачити! Сподіваюся, Яна не відмовить мені? Все-таки я твоя мама, – Любов Валентинівна почала тиснути на сина.
Вікторові нічого не залишалося робити, як запевнити жінку, що все буде гаразд.
Проте дружина його витівку не схвалила. В останню зустріч зі свекрухою остання буквально виставила дівчину за двері, заявивши, що в її квартирі Яні не раді.
Звичайно, це мало свою передісторію. Любов Валентинівна випробовувала майбутню невістку, сподіваючись, що та не витримає і розійдеться з її сином.
Виставивши Яну, жінка розраховувала на те, що Віктор не піде за своєю дівчиною, але на неї чекало велике розчарування.
Чоловік пішов слідом за Яною. З того часу син і мати не бачилися. Віктор довго ображався на жінку за те, як вона повелася по відношенню до дівчини.
І ось тепер, за п’ять років, родичі знову почали спілкуватися. Любов Валентинівна навіть напросилась у гості.
Щоб задобрити сина та невістку, вона заздалегідь перевела їм на карту десять тисяч гривень.
– Це вам з Яною від нас із татом допомога Знайдете, на що їх витратити, – гордо заявила жінка, чекаючи на подяку.
Через тиждень вона приїхала до квартири невістки. Обидві ледве втрималися від того, щоб не зачепити один одного.
Однак попри це між ними відчувалася сильна напруга.
– Сідайте за стіл, – Яна запросила свекруху за стіл.
– Не дуже хочеться їсти, – скривилася жінка, але все-таки пішла на кухню.
Вона окинула поглядом стіл, обставлений тарілками, і мимоволі скривилася.
Здавалося, вона хотіла щось сказати, але стрималася. Любов Валентинівна практично нічого не їла.
Вона колупала виделкою котлету, і її обличчя з кожною хвилиною ставало все похмурішим і похмурішим.
Яна спідлоба глянула на неї і зрозуміла, що ось-ось виникне сварка. Дівчина відразу подумки пошкодувала про те, що дозволила свекрусі з’явитися на порозі своєї квартири.
– Я ж не помиляюся, синку? Я надсилала тобі десять тисяч гривень? – стримано поцікавилась Любов Валентинівна, повільно підвищуючи тон голосу.
– Так, – розгублено відповів Віктор, не розуміючи, чому мати завела цю розмову.
– Тоді чому у вас такий бідний стіл? – Вигукнула вона. – Невже не можна було купити на ці гроші нормальних якісних продуктів, а не пхати мені під ніс домашні котлети, які невідомо якими руками робила твоя дружина?
– Ти тому їх відправила? – Чоловік був спантеличений словами матері.
– А ти думав навіщо? – Жінка награно сплеснула руками.
– Ти сказала, що це допомога…
– Допомога, щоб годувати мене, а не на ваші потреби. Вам скільки не дай, все буде мало, – висловилася Любов Валентинівна, яку дратувало, що син сам не міг додуматися.
– Поверни гроші! – Порушила мовчання Яна.
Віктор повернувся і запитливо глянув на дружину, яка була рішуче налаштована.
– Поверни гроші! – ще раз повторила дівчина. – Чи ти хочеш слухати, як твоя мати паплюжить нас і нашу їжу?
Чоловік не знав, як вчинити, бо знав, що цей жест може образити матір.
– Не треба мені нічого повертати! – гордо заявила Любов Валентинівна.
– Ні, – Яна схопилася з місця і втекла в кімнату.
Вона повернулася за п’ять хвилин і поклала перед свекрухою банкноти.
– Забирайте свою допомогу!
– Ні, я нічого не візьму! Що за виставу ти тут влаштувала? – єхидно процідила жінка.
– Беріть, вони вам знадобляться сплатити за готель, – холодно сказала Яна.
– За який готель? Я нікуди не збираюсь! – Любов Валентинівна з викликом схрестила руки.
– А доведеться! Я вас виганяю, як колись ви мене, – задоволено посміхнулася дівчина.
– Сину, ти чув, що сказала твоя дружина? – Жінка почервоніла від образи. – Вона мене виганяє!
– Мамо, це бумеранг! Ти сама винна! Я думав, що ти хоча б цього разу по-іншому поведешся, – пригнічено промовив Віктор.
– По іншому? Твоя дружина виставляє мене за двері! Подивимося, як ти затанцюєш, коли тобі зателефонує батько та брат, – сказала синові Любов Валентинівна.
Дзвінок від родичів не забарився. Щойно жінка повідомила чоловіка та старшого сина про те, що її виганяють, вони відразу почали телефонувати Вікторові.
– Я даю вам годину або викину у вікно ваші речі! – Яна поставила ультиматум свекрусі та пішла до парку.
Коли вона повернулася, то побачила, що ні Любові Валентинівни, ні чоловіка нема вдома.
Проте якесь переживання переконало дівчину перевірити речі та документи Віктора.
Перше було на місці, а от паспорт чоловіка був відсутній. Яна з подивом подумала про те, що свекруха вмовила сина виїхати з нею.
Ці думки виникли не на порожньому місці, оскільки минулого разу жінка говорила з невісткою, що все одно забере Віктора назад.
І ось тепер Яна подумала, що план свекрухи спрацював. Кілька разів вона дзвонила чоловікові, але він не брав слухавки.
Дівчина проплакала весь вечір, вирішивши, що Любов Валентинівна перемогла у цій боротьбі за сина.
Проте пів на дванадцяту ночі в замку заскреготав ключ. Яна вискочила в коридор і натрапила на чоловіка.
– Ти не поїхав?
– Куди? – Здивувався чоловік.
– З матір’ю.
– Ні. Навіщо? Провів її до готелю, завтра поїде додому, – незворушно відповів Віктор. – Сказав їй, що більше вам не варто спілкуватися, та й мені так буде спокійніше.