Надя сиділа в кріслі перед чоловіком і не вірила своїм вухам. – Навпіл? Ти ж жартуєш, так? – запитала вона з надією. Їй хотілося було вірити, що це такий жарт. Артем здивовано зиркнув на дружину. – Ні звичайно. Обручка дорога, а носиш її ти. Взагалі ти могла б і сама купити! Хоч би подякувала, що я пропоную платити навпіл
Радість від пропозиції вийти заміж пройшла дуже швидко.
Артем після того, як зробив їй пропозицію заявив, що за каблучку потрібно буде заплатити навпіл. Навпіл!
Ту обручку, яку він їй сьогодні подарував перед усіма друзями та родичами. Зробив пропозицію.
Усі були у захваті.
Чомусь, при них він не сказав, що за обручку вони платять двоє.
Надя сиділа в кріслі перед чоловіком і не вірила своїм вухам.
-Навпіл? Ти ж жартуєш, так? – запитала вона з надією.
Їй хотілося б вірити, що це такий жарт.
Артем здивовано зиркнув на дружину.
-Ні звичайно. Обручка дорога, а носиш її ти. Взагалі ти могла б і сама купити! Хоч би подякувала, що я пропоную навпіл.
І все-таки Надії дуже хотілося дізнатися, чому він не озвучив це при всіх. Значить, при рідні та друзях він показує який він романтик, а як наодинці, то давай гроші!
-Я подумаю, – відповіла Надя.
-В якому сенсі? Про обручку? Чи про весілля?
Якщо чесно, то про весілля. Надя і до цього не поспішала заміж, а після такого точно задумалася, треба їй воно чи ні. З одного боку – Артем завжди здавався хорошим. З іншого – ось ця ситуація… Ні, у Наді є свій дохід, все гаразд, але це був подарунок! При всіх! Він покликав її заміж, а тут відчуття, ніби вигідний контракт укладає.
-Про обручку, – відповіла Надя. Їй поки що не хотілося розповідати всю правду.
-Подумай. Але тільки до завтра.
-Чому до завтра?
-Я її в одного знайомого, що цим займається, купив. Він дозволив завтра повернути, якщо щось не так. Як другові.
Ось це вже було просто неймовірно!
-Тобто якщо я відмовлюся заплатити половину, то ти його забереш?
-Так.
-А потім?
-Принесу простіше. Там були набагато дешевші.
Так і купив би одразу дешевше. Подумала Надя. Навіщо цей цирк тоді? Купив би те, на яке не шкода грошей. І не довелося б їй зараз так почуватися.
-А одразу ти інше принести не міг?
-Ні звичайно. Адже треба, щоб усі знали, що для тебе тільки найкраще.
У Наді не було слів.
-Якщо ти поміняєш, то вони все одно дізнаються.
-Є багато схожих. Ніхто не помітить.
Надія тепер взагалі не знала, як на це реагувати. Вона й не думала, що вечір буде таким… Якщо вона зараз погодиться сплатити, то весь час про це думатиме. А якщо не погодиться, то… все одно буде про це думати.
-Добре. До завтра.
Надя поїхала до себе додому. Там уже її зачекалася мати. Дізнавшись про те, що трапилося, мама одразу сказала:
-Відмовляйся. І від оплати. І від весілля загалом.
-Ти так думаєш?
-Ну звичайно. Коли ти йому новий комп’ютер дарувала, ти робила це при всіх, а потім вимагала, щоб він повернув половину вартості? Коли ви у відпустку їздили за твої гроші, бо в нього на той момент були труднощі?
-Він також багато чого робив для нас.
-Так. Але завжди рівно навпіл. Так, щоби не переплатити. Один раз міг би й промовчати.
-Міг би…
-От і подумай, як далі буде? Уяви.
Наді й уявляти було не потрібно. Історії з обручкою вистачило. При родичах і друзях вдав, що йому для неї нічого не шкода, а в результаті це просто вистава.
-Відмовляйся, – впевнено повторила мати, і Надія задумалася.
Як вчинити вона не знала… Такого в своєму житті вона ще не проходила.
А ви б як вчинили?