– Надійка заміж виходить! – з порога заявила Леся. – Радий за твою подругу, – не відриваючись від комп’ютера, промимрив Слава. – А за мене ти не радий? Мені ж нічого одягти в ресторан! – сказала дружина. – Ми з тобою вже 15 років разом, а ти мені навіть носовичка не купив. – Буде тобі сукня, – сказала Слава і обійняв дружину. Наступного дня, повернувшись з роботи, Леся з подивом побачила порожнє крісло. Чоловік зник
-Надюша заміж виходить, – з порога поділилася новиною Леся.
-Радий за твою подругу, – не відриваючись від монітора комп’ютера, промимрив Слава.
-А за мене ти не радий? Адже мені зовсім нічого одягти в ресторан! – мало не заплакала дружина. – Ми з тобою вже 15 років разом, син підростає, а ти мені навіть носовичка не подарував, не те що гарної сукні.
-Буде тобі сукня, – примирливо сказала Слава і обійняв дружину.
Повернувшись наступного дня додому з роботи, Леся з подивом побачила порожнє комп’ютерне крісло. Де ж чоловік? Взяла в руки мобільний, набрала його номер, полегшено зітхнула, почувши рідний голос. Але те, що сказав благовірний, приголомшило жінку.
Виявляється, він поїхав до столиці попрацювати місяць на будівництві. Товариш давно запрошував. Ось отримає зарплату, повернеться і купить їй гарну сукню, щоби покрасувалася на весільній церемонії подруги.
Леся сварила себе, на чому світ стоїть. Навіщо закатувала істерику та зірвала коханого з насидженого місця? Але робити нічого. Почала чекати чоловіка з подарунком.
Спочатку Слава дзвонив щовечора, даючи звіт про те, що будує, де, і навіть адресу хостелу, де ночує, продиктував. Потім дзвінки почали звучати все рідше і, зрештою, зовсім припинилися.
Леся не знаходила собі місця. Переживала, що із чоловіком щось трапилося. Звичайно, ні на яке весілля не пішла, щоб не лякати присутніх червоними від сліз очима.
А потім не витримала, зібрала сумку і теж поїхала до Києва на пошуки чоловіка. Наказала синові поводитися добре, і поїхала на вокзал. Розшукала гуртожиток, у якому мав бути Слава. Але там лише руками розвели. Одні люди приїжджають, інші їдуть. Жодного обліку не ведеться. Може, й був тут чоловік, але ніхто його не пам’ятав. Так ні з чим повернулася додому.
Минуло кілька місяців, і раптом пролунав дзвінок із номера Слави:
-Леся, кохана, мене приворожили! Забери мене звідси… – сказав голос чоловіка і продиктував адресу.
Поки жінка записувала дані, чоловік поклав слухавку, і його номер опинився поза зоною досяжності.
Вдруге збиралася Леся до Києва. Приїхала, розшукала потрібний будинок, почала дзвонити у двері, але ніхто не відповідав. Засмучена жінка почала з усієї сили бити руками у двері.
-Ти чого галасуєш? – виглянула з дверей навпроти бабуся.
-Мені потрібний Слава.
-Так вони з Мариною в кіно пішли…
Двері зачинилися, а Леся ніяк не могла зрозуміти, що відбувається. Вона собі уявляла якусь стару жінку, що тримає в чіпких кліщах її чоловіка. Але в цю версію не вписувалася інформація з переглядом фільму.
Леся вирішила дочекатися чоловіка і все дізнатися. Поки чекала, уявляла бідненького Славика в лапах хижачки. Але коли вона побачила тих голубків, то одразу помітила, що чоловік явно не виглядав змученим. Навпаки, він був веселим і навіть трохи поправився.
-Славочко, коханий! – кинулася йому на шию Леся, – я так скучила…
-Ану, відійди від мого чоловіка! – зло вигукнула блондинка.
Жінки підняли таке виття, що почали відчинятися сусідські двері. Слава насилу заштовхав обох у квартиру. Трохи відпочивши і заспокоївшись, вони почали з’ясовувати стосунки.
Виявилося, що Слава одного разу зайшов у кафе та познайомився з його хазяйкою. Жінка запросила його до себе додому. У теплі та затишку було набагато комфортніше, ніж у маленькій кімнаті хостелу на 8 осіб із запахом давно непраних шкарпеток.
Тому коли господиня запропонувала залишитись, він нікуди не пішов. Жив у Марини, приспівуючи, на всьому готовенькому. А жінка від радості не знала, чим нагодувати коханого чоловіка, і в який кут посадити.
Лише іноді він згадував минуле життя з його безгрошів’ям і постійними проблемами, і тривожно йокало серце від спогаду про сина. Кілька разів намагався зібрати речі і повернутися додому, але Марина вміла знайти аргументи, щоб відмовити чоловіка від такого вчинку.
Мало не до ранку дві суперниці сварилися, з’ясовуючи, з ким із них має залишитись Слава. А чоловік мовчав, не знаючи, чию сторону зайняти. З одного боку, почуття обов’язку стосовно першої сім’ї зобов’язувало бути з Лесею та сином. З іншого не хотілося розлучатися з ситим безбідним життям і турботою, якою оточила його Марина. Вони вже й путівки до Туреччини на відпочинок купили…
Жінки вимагали, щоб він визначився раз і назавжди, з ким залишиться, але Слава ніяк не міг зробити вибір, тому градус дискусії лише зростав. Леся використала останній аргумент. Набрала номер сина і розповіла про ситуацію, що склалася. Підліток попросив передати телефон батькові.
Що він йому казав, достеменно невідомо, але відключившись, Слава скрушно хитнув головою і пішов збирати речі. Всю дорогу додому вони мовчали.
Коли вони приїхали, син навіть не привітався з батьком, демонстративно зачинившись у своїй кімнаті.
Згодом життя повернулося у старе русло. Леся вже не мріяла про нову сукню. Раділа, що чоловік під боком. А Слава, граючи в комп’ютерні ігри, іноді відривався від екрану монітора і з ностальгією згадував затишну квартирку у столиці та її лагідну господиню…