– Ми ж домовлялися! – Петро сердито дивився на свою дівчину. Та тільки посміхалася, погладжуючи округлий живіт. – Ніяких дітей, поки ми вчимося! Сама казала! А що тепер? Ти мені брехала. Ти… У мене слів просто нема! Петро, дістав із шафи валізу. – Ти що робиш? – Лариса здивовано дивилася на хлопця, котрий почав швидко збирати свої речі
-Ми ж начебто домовлялися! – сердився Петро, дивлячись на свою дівчину. Та тільки безневинно посміхалася, погладжуючи живіт, що округлився, що ще більше дратувало хлопця.
-Жодних дітей, поки ми вчимося! Ти була згодна! Сама казала, що спочатку треба стати на ноги! А що тепер виходить? Ти мені брехала. І коли я їхав, ти вже чекала дитину! Чудовий сюрприз, блін! Ми не бачилися лише два місяці! – він видихнув і, трохи заспокоївшись, продовжив:
-І який термін?
-Майже п’ять місяців, – скромно посміхнулася Лариса.
-І ти мовчала? – Петро явно був розлючений. – Ні, я звичайно, д*рень, що сам не помітив, але ти! Ти… У мене слів просто нема! Навіщо? Що ми зможемо дати дитині? Ні квартири, ні роботи!
-Я завжди хотіла малюка, а ти був проти… Довелося схитрувати, – з обличчя дівчини не сходила задоволена посмішка.
-Навчання – це не моє, я з дитинства хотіла велику родину! Виховуватиму малюка, а потім ще одного народимо. Квартиру твоя бабуся нам віддасть, сама нехай переїжджає до дітей.
-Ти зараз серйозно?
-Абсолютно. То коли весілля? Врахуй, я скоро в жодну сукню не влізу, треба поквапитися.
-А як талановито прикидалася гарною дівчинкою, га? – усміхнувся Петро, дістаючи з шафи валізу. – Тобі в актриси йти треба було!
-Ти що робиш? – Лара здивовано дивилася на хлопця, котрий почав швидко збирати свої речі.
-А що, хіба не видно? Збираюся звалити з цього бедламу! – в чемодан полетіла остання сорочка, зверху ж примостився ноутбук.
-Значить так. Квартира оплачена до кінця місяця, хочеш жити тут далі – плати сама. Тебе бачити не хочу. Народиться дитина – зробимо експертизу. Мій – платитиму аліменти.
-Як це? – безглуздо заплескала очима Лариса. – Ти на мені одружитися повинен! Я… Я твоїм батькам повідомлю! І… І на весь універ прославлю!
-Все рівно. Батькам я легко зможу пояснити, вони з моєю позицією не заводити дітей до тридцяти згодні. Та й ти мамі не подобаєшся, – хлопець побіжно оглянув квартиру, перевіряючи, чи не залишив чого. – І всі мої друзі також знають. А почнеш розпускати чутки – пошкодуєш. Сама у всьому винна.
Петро пішов, залишивши Ларису в істериці через провал всіх її планів…
Пройшло десять років.
-Слухай, Петре, – серйозно почав керівник відділу, в якому працював чоловік. – До мене дійшли неприємні чутки, тож вирішив з тобою поговорити.
-Що ж, Євгене Борисовичу, я вас уважно слухаю.
-У тебе є син?
-Є, – скривився Петро, згадуючи не найприємнішу історію в житті. – Незабаром буде десять років.
-Але ж ти з ним не живеш? – допитувався начальник.
-Ні. Більше того, я з ним навіть не знайомий, – досить спокійно відповів чоловік, відкладаючи документи убік. – Я зустрічався з дівчиною, тоді вона здавалася мені ідеальною. А головне, вона була згодна з моєю думкою, що дітей потрібно заводити лише тоді, коли є певний рівень життя. Тоді я перейшов на останній курс, роботи до ладу не було, як і свого житла. На літо я поїхав на заробітки, а коли повернувся, дізнався, що моя благовірна на п’ятому місяці.
-І ти так просто її залишив? Одну з дитиною?
-Треба було думати головою, – їдко відповів Петро. – І ні, я не залишив. Фінансами допомагав. І зараз допомагаю. Віддаю хорошу суму із кожної зарплати. І вимагаю звіту за кожну копійку.
-А ти в курсі, що ця дама всім плачеться, що ти їй копійки платиш? Що дитину не любиш, сваришся з хлопчиком?
-Серйозно? – стукнув по столу Петро. Його юнацька безтурботність продовжує псувати йому життя навіть після стількох років! – Дострибалася! Більше ні копійки не дам, хай на аліменти подає! А ще якщо врахувати, яка у мене офіційна зарплата…
-Ну, син-то не винен… – нерішуче промовив Євген Борисович, швидко підраховуючи приблизну суму. Так, у їхній фірмі більшість заробітної плати була неофіційною. – Йому ж їсти хочеться.
-У нього мати є, яка дуже багато з себе показує. І сина так само виховує. Бачив я його якось у дворі. Нахабний, невихований, вважає себе ледь не царем… І до речі, Ларка недавно заміж вискочила. А щодо чуток – я попереджав…
Тепер Петро платить аліментів близько тисячі гривень. А раніше платив у шість разів більше.
Лариса намагалася обурюватись, але… Сама винна. Язиком теліпати менше треба було…