– Мамо, мамо, Володя зробив мені пропозицію! – Оля з криками радості залетіла додому. – Я така рада! – І ти відповіла “так”? – якось засмучено запитала мати. – Звичайно! Я його дуже кохаю. – Добре, доню, життя твоє. Але добре подумай… Весілля було через місяць. Оля була на сьомому небі від щастя. Та дуже скоро стало ясно, як же була права матір
-Мамо, мамо, Володя зробив мені пропозицію! – з криками радості залетіла додому Оля. – Я така рада!
-І ти відповіла “так”? – якось засмучено запитала мати.
-Звичайно, – відповіла дочка. – Слухай, я знаю, що він тобі не подобається, але він справді дуже хороший, я його дуже люблю, і хочу стати його дружиною.
-Добре, доню, життя твоє, ти знаєш, я завжди підтримувала твій вибір, і цього разу, я на твоїй стороні.
Оля сіла на диван і обняла матір.
-Я знала, що ти мене підтримаєш.
Через місяць відбулося весілля, Оля була на сьомому небі від щастя, вона була шалено закохана у Володю.
А ще через півроку, Оля оголосила про свою вагітність. Тільки вагітність зовсім не проходила легко. Оля набрала вагу, вже не була тою веселою, доглянутою, завжди вродливою дівчиною, їй тепер було не до цього.
Володя став дедалі частіше пропадати на роботі, вечорами у нього завжди були справи. Олі доводилося самій ходити лікарнями, навіть у день коли мали дізнатися стать дитини, Володимир не міг приїхати, і ввечері він теж затримувався, а трубку не брав.
Мати через таке ставлення Володі намагалася частіше відвідувати Олю, раптом щось трапиться, а нікого поряд не буде. Як тільки вона починала розмову про те, яким поганим чоловіком виявився Володя, Оля одразу спалахувала і припиняла цю розмову. Можливо, вона просто боялася визнати це.
Коли розпочалися пологи, Володі також не було вдома, швидку викликав сусід.
Син народився слабим, лікарі сказали, що потрібно буде лікування та недешеве.
Оля спочатку не сказала про це чоловікові, сама ходила до лікарів, поки потреби в грошах ще не було.
Сина мати ростила майже одна, чоловік ніяк не допомагав дружині, весь час сварився на неї, коли маленький Сашко починав плакати вночі.
Казав:
-Йди, стеж за своїм сином, дістав уже, спати не дає.
Оля була нещасна, перед мамою виду не подавала, говорила, що Володя отримав підвищення, тому працює з ранку до ночі, через це сильно втомлюється, то іноді зривається.
Через рік Сашкові призначили процедури, потрібна була не маленька сума, в Олі таких грошей не було.
Як тільки вона сказала про те, що синові потрібні гроші, Володя розлютився:
-Тобі від мене потрібні тільки гроші, як завжди, подивися на себе, яка ж ти стала негарна.
А через кілька днів Володя зібрав речі і пішов.
Оля вже не знала, що може бути гіршим, вона проплакала кілька днів, мама весь цей час була з нею поряд, вони зібрали гроші та всі процедури пройшло успішно. Як виявилося пізніше, Володимир давно зраджував Олі, ще до її вагітності, а залишив її при першій же нагоді.
Незважаючи на це, Саша ріс відрізняючись від інших дітей. Ходити він почав пізно, до школи також не пішов, приходили викладачі з корекційної школи до них додому. Оля працювала на кількох роботах, щоб забезпечити синові щасливе дитинство, щоб він хоч трохи ріс як звичайні діти, але надовго одного його залишити не могла.
Сашко добре навчався, особливо з фізики та математики, після випускного, вирішив іти в архітектурний, закінчив університет на червоний диплом.
Вже під час студентства працював на різних роботах, наскільки дозволяло його здоров’я, але архітектором він був чудовим. На свої заощадження відкрив архітектурну кампанію, брався спочатку за малі проекти, згодом кампанія розширилася. Сашко вже став визнаним архітектором.
Мати дивилася на успіхи сина зі сльозами на очах, не дарма вона стільки працювала заради його щастя, нарешті за її праці Бог послав їй спокійне, і в достатку життя.
Проте один дзвінок таки зміг потривожити їхню ідилію.
Мати жила з сином, і в одну із спільних вечерь, Саші надійшло повідомлення.
-Мамо, мені начебто написав батько, – голос Сашка тремтів.
В Олі помутніло в очах:
-Як? Володимир?
-Не знаю, каже, що він мій батько, що хоче зустрітись зі мною.
-Ні, ні за що, не треба з ним бачитися, він кинув нас з тобою, коли ми його потребували, а зараз, коли він нам не потрібен, з’явився.
-Добре, я не буду з ним бачитися, я поговорю з ним по відеозв’язку, коли буду на роботі.
Наступного дня Оля не могла сидіти спокійно, чекала на повернення сина з роботи.
За вечерею вона запитала його про розмову.
-Я з ним поговорив, все пройшло, як я і припускав, він дізнався про мій успіх, просив грошей, сказав, ніби припустився помилки, що любив тільки тебе одну, тепер, йому ніде жити, дружина його виставила, от і просить вибачення. Не хвилюйся, мамо, грошей я йому не дав. Я йому не вірю.
Я сказав йому, щоб він більше не писав мені, і дав нам спокій, що ми не хочемо більше чути про нього.
-Дякую, синку, я так переживала, аби від нього не було проблем.
-Не хвилюйся, мамо я про все це подбаю. Я тебе дуже, дуже люблю.