Валя знала Олю з дитинства. Але останнім часом все ніяк не було часу зустрітися. А потім Валя побачила Олю під ручку з дуже симпатичним чоловіком. Цікавість взяла гору, і Валентина, прихопивши коробку цукерок, поїхала до приятельки на чай. Двері відчинила Оля. – Привіт, от забігла чайку попити. – Ой, Валю, проходь, ти якраз на вечерю, ми тільки сіли за стіл. Валя вдала, що нічого не знає і не бачила
Валя знала Олю з дитинства, вони мешкали в сусідніх дворах і навчалися в одній школі. Оля завжди відрізнялася від своїх однолітків, вона була дуже доброю і з малого віку шкодувала всіх бездомних тварин. Вона вічно приносила для них їжу і поралася з ними у вільний час.
Подорослішавши Оля анітрохи не змінилася, тільки тепер вона відучилася на ветеринарного лікаря і до її турбот додалося – лікування. Вона могла безкоштовно вилікувати бездомну кішку, замовляла корм для притулків. Більшість зарплати у неї йшла на них.
Сама вона жила в однокімнатній квартирі бабусі, що дісталася їй, коли бабусі не стало. Якось Валя забігла до неї ввечері, її кіт занедужав і вона хотіла проконсультуватися, що з ним не так, і була вражена обстановкою в будинку. Як було все при бабусі, так все й залишилося: старенький телевізор, диван, шафа, що розвалилася, і столітньої давності ремонт.
– Оля, ти чому ремонт не робиш? Обстановку не хочеш змінити?
– Та мені й так добре, про бабусю все нагадує – хвилинку промовчала, а потім додала – та й грошей на це ніяк не виділю.
– Та ти ж безплатно всю округу бездомну лікуєш, годуєш, а всі цим і користуються.
– Ну, а якщо у тваринам нічим платити і нема на що купувати, вони що, повинні гинути, а я в цей час житиму в хоромах? Я так не можу, мені совість не дозволяє бути ханжею, коли іншому погано.
Оля сказала, щоб вона принесла кота, побачить, що з ним не так. Через десять хвилин Валя принесла кота, Оля оглянула його і сказала, що треба просто змінити корм. Коли Валя йшла, то на тумбочці в коридорі залишила сто гривень.
Потім якось у Валі все закрутилося, ніколи було навіть зателефонувати, дізнатися, як справи у Ольги. Минуло місяці три-чотири, а потім вона побачила її під ручку з дуже симпатичним, худорлявим чоловіком. Вони йшли нікого довкола не помічаючи і було видно, що їм добре разом.
Цікавість взяла гору, і тому ввечері Валентина, прихопивши коробку цукерок зі своїх запасів, поїхала до приятельки на чай. Двері відчинила Оля. Так, вона змінилася – очі сяяли, вона посміхалася, і вся була така по-новому незнайома.
– Привіт, от забігла чайку попити, дізнатися, як твої справи?
– Ой, Валю, проходь, ти якраз на вечерю, ми тільки сіли за стіл.
Валя вдала, що нічого не знає і не бачила:
– Ми? З твоїм котом?
– Ні, Валю, з моїм чоловіком, Антоном. Проходь, я вас познайомлю.
Валя пройшла на кухню. У кімнаті, як вона помітила, йшов, як не дивно, ремонт і зі старих меблів стояв тільки диван.
– Ти не звертай уваги на розруху, Антон почав робити ремонт, тепер продовжить у вільний від роботи час, він правда лише три дні як улаштувався, документи довго відновлювали. Антоне, познайомся, моя приятелька — Валя.
Їй простягнув руку дуже приємний чоловік, трохи потиснув і запросив сісти. Від вечері відмовилася, а ось чай випила. Вона з подивом спостерігала за закоханими, вони справді дуже тепло ставилися один до одного. Потім Антон вибачився і пішов займатися своїми справами, а Валя нарешті отримала можливість дізнатися про всі подробиці їх знайомства.
– А ти знаєш, Валю, це твої сто гривень нас познайомили.
– Це як?
— Я коли побачила на тумбочці гроші, хотіла за тобою побігти і віддати, а потім подумала, куплю тоді корм бездомним тваринам. Наступного дня вранці, коли йшла на роботу, то дорогою забігла до баків, викинути сміття. Там стояв чоловік і щось діставав зі сміттєвого пакету. Коли побачив мене, кинув його і відвернувся, наче штани обтрушує. Я побачила, що він не сп_тий, а просто голодний і самотній. Я підійшла і віддала йому твої сто гривень.
– Купите собі поїсти.
Він дивився на мене і в його очах я побачила сльози, і такий у них був біль. Потім я йому сказала, увечері чекайте мене на тій лавці, може я вам чимось зможу допомогти. Він на мене чекав і коли я підійшла, подав мені одну трояндочку і сказав:
– Не вкрав і не зірвав, купив за гроші отримані за розвантаження машини.
Я запросила його до себе.
– І ти не побоялася привести його до будинку? – Вигукнула мимоволі Валя і тут же затиснула рота рукою – вибач, вирвалося.
– А в мене що, будинок наповнений коштовносями? Я його відправила у ванну, а сама збігала до сусідньої крамниці, купила нижню білизну, футболку та недорогий спортивний костюм. Потім Антон розповів мені, що рік тому не стало його дружини та дочки.
Після похорону він загуляв з горя, і ніяк не міг вийти з цього ступору, тим більше в нього нікого більше на цьому світі не залишилося. Друзі його чомусь не підтримували, незабаром з’явилися якісь незнайомі люди, які люблять погуляти за чужий рахунок, як це, на жаль, часто буває в містах, він опинився на вулиці, без квартири, документів.
Коли він усвідомив, що втратив все, він якось сильно і не засмутився, на той момент йому було все одно, нічого не хотілося відновлювати, за щось боротися. Антон, навпаки, хотів швидше возз’єднатися з сім’єю. Але Бог його милував.
Потім йому стало гірко, що життя втрачено, він звернувся до дільничного, а той сказав йому – якщо потрібно, то займайся собою сам, мені й без тебе турбот вистачає. Він пішов до паспортного столу, його знову відправили до дільничного. А коли я дала йому гроші і запропонувала допомогу, як він мені потім сказав, у нього промайнув промінь надії, а раптом… Антон дуже хороша людина і я з ним щаслива.
– А я щасливий з нею і буду вдячний своїй рятівниці до кінця своїх днів, за те, що повірила в мене і подарувала другий шанс жити по-людськи – сказав Антон, що зайшов на кухню. Він обійняв Олю і ніжно поцілував у щічку.