– Мусенька, кохана, це я! Впусти мене, мила. Давай поговоримо, га? – пролунав голос Івана в домофоні. Маша різким рухом його відключила. Вона уважно оглянула у вічко сходовий майданчик і прочинила двері. Нікого. Фух, пішов нарешті. І квіти забрав. Мабуть мамі букет поволік. У нього нічого не пропадає
-Мусенька, кохана, це я! Впусти мене, мила. Давай поговоримо, га? Прошу, не розвалюй нашу сім’ю… – пролунав голос Івана в домофон і Маша різким рухом його відключила.
Через півгодини, колишній, потрапивши таки в під’їзд, довго скиглив і терся під дверима, викликаючи в неї нервовий сміх і огиду. Ще через півгодини все стихло.
Маша уважно оглянула у вічко сходовий майданчик і прочинила двері. Нікого… Фух, пішов нарешті таки. І квіти забрав. За законом жанру він мав розтоптати і кинути в серцях нещасливий букет троянд прямо у неї під дверима. Але це міг зробити будь-хто, тільки не Іван. Економний, знає ціну грошам, ні разу не марнотрат, а якщо по нашому, по простому – скупердяй!
-Мабуть мамі букет поволік, – сумно подумала Маша. – У нього нічого не пропадає…
Маша рано вийшла заміж, їй ледь виповнилося двадцять два. Чоловік був старший за неї на десять років, очолював відому компанію в місті і природно був заможною людиною.
Спочатку Маші здавалося, що вона вийшла заміж по любові і кілька років вона дійсно в це вірила. Але час ішов і вона зрозуміла, що залицяння, поїздки за кордон і дорогі подарунки вона помилково приймала за почуття.
Але треба віддати їй належне, Маша була йому гарною дружиною. Чесно чекала з нескінченних відряджень, проводжала на чергові переговори, гладила сорочки і готувала смакоту. Але через вісім років їх шлюбу вона зрозуміла, що їй стало нестерпно тоскно. І вони розлучилися. Без істерик і претензій.
Він залишив їй машину, трикімнатну квартиру і симпатичну суму в банку, на яку можна було жити, не працюючи, досить довгий час.
Тридцятирічна, красива і забезпечена жінка звучить здорово. Маша перший час насолоджувалася життям і свободою. Вона займалася чим хотіла, купувала що заманеться, їздила куди душа манила. А душа манила іноді на Мальдіви, іноді в Чорногорію або Туреччину.
Потім їй стало трохи нудно і вона влаштувалася на роботу. Адміністратором в елітний фітнес клуб. Робота не пильна, зате на людях. Спілкування їй вистачало позаочі і вона трохи заспокоїлася.
Але якось, при зустрічі з подругами, слухаючи їхні розповіді про чоловіків і маленьких діток, вона раптом зловила себе на думці, що скучила за сімейними обідами, виглажуванню стрілок на брюках і чоловічого одеколону в ванній кімнаті.
-Машка, так просто знайди собі друга для спілкування. Різного спілкування, – підморгнула їй подруга Олена. – Та й все. Заміж, знаєш, не напасть, аби в заміжжі не пропасть. Я наприклад, із задоволенням була б на твоєму місці. Так все дістало… А тобі заміж захотілося. Ну ну…
І тут доля, мабуть, почула її сигнали і послала їй того самого друга, для “різного” спілкування. Він прийшов в клуб дізнатися вартість відвідування басейну. Вони розговорилися і Маша вперше за довгий час отримала задоволення від спілкування. Він був розумний, дотепний і дуже симпатичний. І запросив її ввечері на чашечку кави. Чашечка кави несподівано переросла в щось більше і вони стали зустрічатися.
Маша дивувалася тому, що відбувається з нею. Вона закохалась! Перший раз в житті! Вона чекала його дзвінків, бігла на побачення, як дівчисько, на ходу підфарбовуючи губки. Подруги її не впізнавали.
-Наша Машка закохалася по вуха. Весілля то коли? – діставали вони питаннями.
А він повіз її знайомити з мамою. Іван взагалі був трохи старомодний. Відкривав їй двері, цілував руки, кожен день дарував квіти, писав милі записочки. Загалом був просто ідеальним.
Він жив зі старенькою мамою в Підмосков’ї. У них був дуже добротний, двоповерховий котедж. Чистота в домі, доглянутий сад, підстрижений газон – все дихало порядком і достатком.
Мама Івана, Євдокія Аркадіївна, була схожа на пані з творів письменників-романтиків. На якийсь час Маші здалося, що вона і сама потрапила в минуле. Чайник в альтанці, чаювання на свіжому повітрі, бублики на зв’язці і парасольки від сонця…
-Машенька, а чим ви, дитинко, займаєтеся, де живете? – питала Євдокія Аркадіївна, мило сьорбаючи чай з блюдця.
Відповіді про Машину роботу, заняття, освіту, батьків, що живуть далеко і відсутність дітей, задовольнили матір Івана цілком. А почувши про трикімнатну квартиру, вона пожвавилася і очі її зволожилися від розчулення.
-Ти дуже сподобалася моїй мамі, любов моя, і вона благословила нас на шлюб, – тремтячим голосом промовив Іван, коли вони поверталися до Києва.
На наступний день він зробив їй пропозицію руки і серця і Маша з радістю погодилася.
Почалися приємні приготування до весілля. Маша вирішила, що раз у них народився союз люблячих сердець, все має бути на найвищому рівні. І її дуже здивувала стриманість Івана в цьому питанні.
-Мусенька, навіщо ж стільки гостей? Зараз нікого і нічим не здивуєш. Я вважаю, потрібно запросити найближчих… А який дорогий ресторан, мила! Може знімемо дешевше, навіщо такі витрати?
А весільна сукня? Муся, ну ти ж не юна наречена, а досить доросла жінка і заміж не вперше, це ж гроші на викид. Може костюмчик купимо симпатичний, його і потім можна буде носити… – намагався напоумити її майбутній чоловік.
На що Маша посміхалася і всі його претензії відносила, знову ж таки, до його старомодної натури. Ну не від світу цього він, що поробиш…
Весілля відгриміло. Все вийшло так, як хотіла Маша. Був і ресторан, і гості, і шикарна весільна сукня. Але практично все за рахунок нареченої. У запалі весільного переполоху, клопоту, нервів і недосипу, Маша тільки після двох днів святкування виявила, що її рахунок в банку порядком схуд.
Адже практично все оплачувала вона. І вийшло це так природно і невимушено, що Маша і не помітила. То Іван картку забув (Мусенька, я потім компенсую тобі), то не приїхав на оплату ресторану і їй довелося розраховуватися самій (Муся, потрапив в страшну пробку, плати сама, я компенсую!), то ще якась вагома причина не платити Івану по рахунках…
Але вона була закохана, з метеликами в животі, в передчутті нового сімейного життя і просто махнула на це рукою, списавши на випадковість…
А потім настало те саме сімейне життя, якого так хотілося Маші.
Вона переїхала в будинок до нового чоловікові і його мами. Так захотів Іван:
-Кохана, у нас і місця повно, і свіже повітря, і природа. І знову ж таки, я для мами сенс життя. Вона літня, уявляєш як їй буде сумно одній в цьому великому домі? – і Маша легко поступилася, зворушена його зворушливою прихильності до матері.
…Десь через місяць Іван зустрів її після роботи, щоб разом їхати в село. Він виглядав злегка засмученим. І Маша запитала що сталося.
-Та так нічого. Просто ходив оплачувати рахунки за комунальні. Так дорого все, просто дуже дорого… Я тут подумав, а давай здамо твою квартиру, все одно ти живеш у мене. А так, уявляєш, який буде плюс в наш сімейний бюджет?
Маша злегка розгубилася від пропозиції чоловіка.
-Вань, мені ніколи і в голову не приходило здати мою квартиру. По-перше, ми не потребуємо. Ми з тобою непогано заробляємо. А по-друге, я навіть не уявляю, щоб в моїй квартирі жили чужі люди… Спали на моєму ліжку, сиділи на моєму дивані… Бр-р…
Приїхавши додому, вони сіли вечеряти разом з Євдокією Аркадіївною. Свекруха явно була не в дусі, постійно зітхала, гірко підгортаючи губки, і колупала виделкою в тарілці…
-Евдокія Аркадіївна, ви не заслабли? Бліда ви якась сьогодні, – співчутливо запитала Маша.
-Та ні, Машенька, я здорова. Просто такі ціни скрізь. Такі ціни… – свекруха знову зітхнула, сумно ковирнувши котлетку. – Так, люба, ви світло зайвий раз то не вмикайте, електрика зараз дорога. А то вранці в ванній не вимкнули. І ноутбук у вашій спальні працював. Добре я побачила і вимкнула… А так би скільки накрутило всього! – обурено подивилась на Машу свекруха.
-Ви заходили в нашу спальню? – вилка в руці у Маші застигла на пів дорозі…
-Звісно. А що тут такого? – парирувала свекруха.
-Та ні, нічого, просто запитала, – відповіла Маша. Їй чомусь захотілося піти з за столу. Що вона і зробила, швидко доївши вечерю.
-Мусенька, ти що, образилася на маму? Лиши, вона стара людина. А у них свої примхи. До речі, про економію. Я вважаю, що нам на роботу потрібно їздити на одній машині. Дві машини – це подвійні витрати бензину та інше. Хочеш на моїй, хочеш на твоїй будемо їздити? А другу продамо, – він ніжно прибрав їй волосся з чола, а Маша несподівано для себе розлютилася.
-Вань, ти мене вибач, звичайно, але я люблю свою машину і хочу їздити на ній. І потім у нас різний графік роботи. Нам доведеться чекати один одного і це не дуже зручно.
-Мусь, зате це буде економно. Ми тепер сім’я і треба вчитися бути ощадливими, – він поцілував її в щічку.
-Ощадливими? А ми що, марнотрати? Ні, я не збираюся продавати свою машину і нічого міняти не буду. Це все, – вона встала і пішла у ванну, залишивши його перетравлювати сказане.
Після роботи вона зустрілася з подругою Оленою. Вони пили каву з тістечком, Лєна щось їй розповідала, а Маша кивала, практично не слухаючи, що говорить подруга.
-Маш, Маш, ти що? Щось трапилося? Ти мене навіть не чуєш. Я два рази тобі питання задала – нуль емоцій.
І Маша, зітхнувши, все розповіла подрузі. Та уважно вислухала і винесла свій вердикт.
-Ну я не знаю. Може він і справді дуже економний, є такі. А може жмот. Але хочу сказати тобі точно – ти це скоро дізнаєшся.
Подруга, на жаль, як у воду дивилася.
Увечері чоловік виговорював Маші, що вона багато грошей витрачає на зустрічі з подругами.
-Маша, та вони користуються тобою. І Лєна, і Наталя. Вічно ти платиш. Але ми ж не мільйонери, щоб всіх годувати, правильно? Маша, ти чуєш? І я настійно прошу тебе подумати про здачу квартири. Вже пора.
-Вань, це мої подруги і я вирішую хто з нас платить за каву. А з приводу квартири я тобі вже говорила. – Маша зловила себе на думці, що вона втомилася від чоловіка, його матері і постійного тиску.
Вранці вона прокинулася зовсім без настрою. Додатково до всього на вулиці настала сіра осінь, дощило, дув холодний вітер. Вона пила каву і їй прийшла в голову чудова думка – відправитися на шопінг. Тим більше, що погода змінилася, а вона давно хотіла купити собі нове пальто. І вона полізла на полицю за грошима. Помацала рукою і дуже здивувалася. Грошей не було.
-Вань, Вань! – вона покликала чоловіка, вирішивши, що він їх просто переклав.
-Так, Муся, – він з’явився на порозі і, побачивши її біля шафи, все зрозумів.
-Мусенька, гроші я віддав мамі на зберігання. Вона поклала їх в сейф. Я так звик. Тим більше мама прекрасно ними розпоряджається, принаймні краще, ніж ми з тобою. Ти ж бачиш – наш будинок повна чаша і все оплачено вчасно. Сподіваюся ти не проти.
У Маші не просто не знайшлося слів, вона, здається, забула весь алфавіт. Так і стояла перед ним, витріщивши очі. І в себе прийшла не відразу.
-Вань, а нічого, що ми з тобою сім’я і це наші гроші? Я взагалі то хотіла взяти гроші і поїхати завтра з дівчатками по магазинах. Мені потрібно купити собі пальто і деякі речі, – Маша не впізнавала себе. Їй доводилося стояти і звітувати перед чоловіком за свої ж гроші!
-Звичайно поїдь, мила, я не проти. Але я думаю, економніше буде купити не пальто, а теплий, довгий пуховик. Ще трохи і похолодає і він буде дуже до речі. А пальто одягнеш рази три і все, білі мухи полетять… А знаєш що, я з тобою поїду, разом і виберемо. Так?
Маша мовчки дивилася на чоловіка, не впізнаючи. Де той галантний і щедрий чоловік з тонким почуттям такту і гумору? Де романтика і вечері при свічках? Де милі серцю записочки і сюрпризи? На неї дивилася розважлива і жадібна людина. А що буде далі? Коли, наприклад, народиться дитина? Вона буде випрошувати тисячу на підгузники? Ну ні! Вона дивилася на чоловіка, а всередині себе вже прийняла рішення.
Їй потрібно бігти звідси! Негайно!
Вони виїхали з чоловіком з дому, кожен на своїй машині. Перед виїздом Іван тепло поцілував її в щоку і дбайливо поправив їй комір куртки.
Маша, приїхавши на роботу, відпросилася і помчала назад, в село. Вона знала, що сьогодні Євдокія Аркадіївна поїхала у своїх справах і у неї було години дві часу. Вона збирала свої речі, судорожно кидаючи їх прямо в багажник машини. Коли багажник заповнився, стала кидати в салон. Добре, що ще не привезла сюди меблі, подумала вона і посміхнулася, дивлячись на купи спідниць, піджаків і сумок.
Потім вона поклала ключ під килимок і сіла в машину. Від’їхала кілометрів зо три від будинку і тільки тоді полегшено зітхнула.
Приїхавши додому, вона радісно ходила по квартирі і щасливо зітхала. Будь-яка річ, будь-який предмет приводив її в захват. Вона розбирала одяг і посміхалася своїм думкам. Потім написала чоловікові в ватсап про те, що вона подає на розлучення і з радістю відправила його в блок.
Вона знала, що він не заспокоїться так швидко і не залишить її в спокої. І що сьогоднішній його візит був не останнім. І він ще ох як потріпає їй нерви…
Але ще вона знала абсолютно точно, що заміж вона тепер зовсім не хоче. Принаймні поки…