– Ну все, Оленочко, я побіг! – двері за чоловіком зачинилися. Лєна втомлено сіла на табурет і раптом розридалася. – Мамо, ти чого? – в кухню увійшов син. – Нічого, синку, просто настрій поганий. – Ні, – заявив Дімка, – через поганий настрій так гірко не плачуть. – Мені здається, тато скоро від нас піде. Здається він мені зраджує. Майже півроку
-Ну все, Оленко, я побіг! – Пашка помахав рукою. – Гроші мамі я скину, не турбуйся.
Двері за чоловіком зачинилися, Лєна втомлено присіла на табурет і раптом розридалася.
-Мамо, ти чого? – в кухню увійшов син. – Що трапилося?
-Нічого, – Олені було соромно за свою слабкість. – Нічого, синку, просто настрій поганий. І за дітьми скучила.
Були канікули і син Владик з дочкою Христиною, гостювали у бабусі.
-Ні, – переконано заявив Дімка, – через поганий настрій так гірко не плачуть, а з братом і сестрою ти кожен день по телефону спілкуєшся. Я вже не маленький, мамо, дещо розумію.
Лєна подивилася на шістнадцятирічного сина, вище її зростом, і несподівано промовила вголос те, в чому боялася зізнатися навіть собі:
-Мені здається, тато скоро від нас піде, – і на німе запитання в очах сина пояснила: – Він мені зраджує. Майже півроку…
Дімка не знав, як реагувати. Він-то думав, що маму хтось образив, на роботі або на вулиці, або вона посварилася з кимось із подруг. А тут таке! І тато, як він міг?! У хлопця почала підніматися злість, і мати одразу це помітила:
-Дімочка, не треба. Так буває у дорослих, сам потім зрозумієш. Тато у нас хороший, але ж серцю не накажеш.
Лєна говорила, але сама не вірила своїм словам. Їй хотілося верещати, кричати, тупати ногами і кидати посуд, але замість цього вона вмовляє старшого сина пробачити і зрозуміти батька! Та хлопець стиснув кулаки:
-Нехай котиться тоді, ми і без нього проживемо! Навіщо нам вдома зрадник?
-Синку, кажеш, що вже не маленький, а ведеш себе як дитина. Будь-яка людина має право на помилки, хіба ні? Ось і твій тато теж, зрозуміє, що це просто захоплення, а головне для нього – ми, його сім’я…
-Мама, – «дорослий» Діма раптом розплакався. – Навіщо він так? Я ж тепер не зможу його поважати як раніше!
-Нічого, все владнається, синку, – Лєна погладила сина по руці. – Ти тільки братові з сестрою не говори.
-Ти теж, – Дімка витер сльози. – Ти теж їм не говори, що я плакав. А то їхня віра в сильного і всемогутнього старшого брата похитнеться.
Лєна подивилася на годинник:
-А ти хіба не запізнюєшся на тренування?
Дімка підскочив:
-Спізнююся! Чорт!
Залишившись одна, Олена задумалася. У розмові з сином вона могла міркувати розсудливо, але наодинці з собою, образа захльостувала, сльози накочувалися:
-Ну як? Як він міг зрадити все, що у нас було?
Коли вони познайомилися, Пашка був досить легковажним, навколо нього вічно юрмилися дівчата всіх мастей, він називав їх «пташками». Коли вона, Олена, заявила залицяльнику, що не має наміру ставати черговий пташкою, Пашка серйозно сказав:
-Чому «черговою»? Однією-єдиною, на все життя.
І повірила ж, д*ра, розвісила вуха. І всі ці 17 років, що разом прожили, вірила, думала, як пощастило! А він?! Незважаючи на трьох дітей, на все разом пережите, на всі дні «радості і горя», він все-таки зрадив.
Почалося все півроку тому. Хоча, можливо, і раніше, тільки вона не помічала? Але ні, навряд чи… Півроку тому їх запросили на весілля Сашка, улюбленого племінника чоловіка. Лєна піти не змогла, але чоловіка відправила, мовляв, не можна пропустити, обов’язково потрібно йти.
Той про людське око попручався, але, по-перше, сестра образиться, по-друге, зайві питання у рідні з’являться… Лєна потім дивилася фотографії з весілля, викладені молодими в мережу, і на них одна дівчина дуже розкутого вигляду постійно горнулася до Пашки! Уже тоді її щось кольнуло, вона навіть уїдливо щось з приводу дівчини сказала, але чоловік неуважно відповів:
-Що? Хто? А! Це подружка нареченої, здається. Так я і не помітив, не знаю, чому вона весь час поруч, ну їй-Богу, Лєнусик! А ти що, ревнуєш? – Пашка тоді посміхнувся. – Ревнуєш! Та вона навіть не в моєму стилі!
Тоді вона чоловікові повірила, дівчина дійсно була не в Пашкиному смаку, вже вона-то знала! Але через тиждень почалися якісь дивні дзвінки, мовчання в трубку. Лєна поділилася з чоловіком:
-Уявляєш, дзвонять, мовчать, зітхають. Ось і у Дімочки з’явилися «пташки»!
Після цієї скарги дзвінки припинилися, але Олена не зв’язала цей факт з розмовою з чоловіком, це прийшло їй в голову набагато пізніше – тоді, коли Пашка, любитель джинсів і светрів, раптом став носити костюм, сорочку і краватку, та ще й користуватися сучасним парфумом , а не одеколоном, прихильність до якого передалася йому ще від батька. І одночасно з цим почалися постійні затримки на роботі…
Коли Олена запитала, в чому справа, чоловік без тіні сумніву заявив:
-У нас, Лєнусик, стратегічно важливий проєкт! Не знаю, на скільки це затягнеться, але зате потім! – Пашка мрійливо закотив очі. – Потім у нас буде все, і у відпустку полетимо, куди захочеш, і шубу тобі купимо, ту, що ти хотіла, а Дімці – гіроскутер або, може, навіть квадроцикл. Ви потерпіть, добре?
З того дня Пашка не тільки став затримуватися на роботі, а іноді й пропадати в вихідні. Тільки зберуться родиною на природу, як дзвінок і – винуватий погляд:
-Лєнусик, на роботу викликають. Терміни піджимають, ось і…
Півроку такого життя зробили з Лєни мало не неврастенічку. На людях і при дітях вона ще намагалася триматися, але, залишившись одна, могла дати слабину. Сьогодні, після розмови зі старшим сином, Лена зважилася:
-Нехай я скажу. Потрібно щось робити, не вистачало ще, щоб Дімка батька зненавидів!
Чоловік її випередив. Пашка подзвонив і запросив в ресторан:
-Лєнусик, потрібно поговорити. Бажано, щоб діти не чули.
Лєна гірко усміхнулася: не хоче скандалу, знає, що на людях вона собі ні за що цього не дозволить.
Спочатку вона вирішила йти в звичайному одязі, до чого вбиратися? Потім подумала, а не з’явитися в такому вигляді, наче вона щойно з дачних грядок? Нехай муженьку соромно стане! Але за півтори години до виходу, різко змінила рішення:
-Я повинна бути красива як ніколи! Хай бачить, що втрачає!
У таксі водій уважно дивився на жінку в дзеркало. Коли вона вже розрахувалася, раптово сказав:
-Така красуня, і така сумна! Не сумуй, ось побачиш, все буде добре!
Неочікуваний комплімент трохи підняв настрій, і Олена увійшла в ресторан з посмішкою на губах. У Пашки в руках були троянди, і це здивувало: якщо він хоче сказати, що йде, навіщо квіти?
Вечеряли, розмовляючи про всякі незначні речі. В Олени всередині стискалася якась невидима пружина, готова в будь-який момент випростатися. Нарешті, вона не витримала:
-Паша, ти сказав нам потрібно поговорити…
Він кивнув:
-Ти права. Загалом, Лєнусь, справа така, – він помовчав, немов збираючись з духом. – Слухай, я тут подумав… Ти ж не будеш проти, якщо ми не полетимо відпочивати, не купимо шубу і квадроцикл?
Пружина була готова розпрямитися, але Пашка продовжив:
-Нам сьогодні грошей заплатили майже вдвічі більше, це з премією. І я подумав, Дімці вже 16, вже скоро зовсім самостійним стане. Давай ми на ці гроші купимо йому квартиру? Я дізнавався, якщо вкластися в новобудову, то якраз до 18-річчя буде подарунок. Як думаєш, га?
-Я все розумію, Паша, – почала було Лєна, але раптом прокинулася. – Що? Квартира? Яка квартира?!
-Ти що, нічого не чула? І взагалі, ти останні місяці така розсіяна стала. Що відбувається, Лєнусік?
Потім Пашка кричав. У ресторані ще стримався, але як тільки вийшли, дав волю почуттям:
-Ти з ґлузду з’їхала?! Яка коханка, які зради?! Я ж все пояснив, важливий проєкт, буду затримуватися! Ти слова проти не сказала, я ще всім хвалився, яка у мене дружина розуміюча! А ця «розуміюча» нагородили чорт знає що!
Вони йшли додому пішки, Лєна слухала обуреного чоловіка і блаженно усміхалася. Всі його закиди і лайки звучали зараз райського музикою. Підійшовши до будинку, Пашка, нарешті, заспокоївся. Біля під’їзду він зупинився і сказав:
-Я ж сказав тобі колись, що знайшов свою єдину. Я хоч раз в житті тебе обдурив?!