Вовка заслаб і був сильно не в настрої. І тут до нього заглянула сусідська дівчинка Світланка. – Чим займаєшся? – шмигнула вона носом. – Хіба не бачиш, чи що – лежу, – огризнувся Вовка. – Я тобі гостинець принесла, – ніяково посміхнулася дівчинка і поклала перед ним пакет. Вовка глянув туди і пирхнув: – Не люблю я банани і крекери. – Спокійно. Зараз я тобі дещо покажу
Вовка заслаб і був сильно не в настрої, коли до нього заглянула сусідська дівчинка Світланка.
-Чим займаєшся? – шмигнула вона носом.
-Хіба ти не бачиш, чи що – лежу, – огризнувся Вовка і невдоволено на неї покосився: настрою і так немає, а тут ще вона, ця малявка…
-Я тобі гостинець принесла, – зніяковіло посміхнулася дівчинка і поклала перед ним на табурет пакет.
Вовка заглянув туди і пирхнув:
-Не люблю я банани і крекери теж не їм. Запитувати треба, перш ніж купувати…
І зітхнув так протяжно, знизавши плечима: мовляв, що з такої взяти?
Але Світланка, всупереч очікуваному, анітрохи не образилася, а тільки загадково посміхнулася:
-Спокійно… Щас я тобі з цього такий тортик за п’ять хвилин зварганю – пальчики оближеш…
Вовка недовірливо покосився на неї:
-З цього… Торт? Що за нісенітниця?
-А ось зараз побачиш… У тебе сметана і цукор є?
-Ну там, на кухні…
Вовка все також недовірливо, але вже більш зацікавлено, встав зі свого ложа і поплентався на кухню. Світланка, підхопивши пакет – слідом.
Він дістав із шафи цукор, з холодильника баночку зі сметаною, все це поставив на стіл.
-Ну і ще красиву чашку давай, можна салатницю, – попросила дівчинка. – А тепер дивись за моїми діями і вчися…
Вона вправно збила сметану з цукром, порізала банани на кружечки, потім насипала на дно салатниці шар крекеру у вигляді рибок, промазала все шаром сметанного крему і зверху виклала кружечки бананів. Потім знову шар крекеру, сметани і бананів. Останній шар печива рясно змазала сметаною і повернулася до Вовки:
-У тебе випадково ягід заморожених немає для прикраси?
-Малина тільки, мама її заморожує для лікування, тому що варення я терпіти не можу, – Вовка поліз в морозилку і дістав звідти пакет з ягодами.
Світланка спритно прикрасила ними верх торта, а Вовка заворожено стежив за її рухами.
-Ну ти даєш, – захопився він. – Так красиво вийшло!!! І смачно напевно, – він потер руки в передчутті.
-А коли можна їсти?
-Краще звичайно, почекати кілька годин, щоб просочився…
-Знущаєшся, так? Та я не витримаю!
-Ну давай зараз спробуємо, – засміялася дівчинка.
-Це було райська насолода, – згадував через багато років вже подорослішавший Володимир, притискаючи до себе кохану дружину Світлану. – Ти вже в 12 років знала, що шлях до серця чоловіка лежить через шлунок?
-Це була улюблена приказка моєї бабусі, – сміялась у відповідь щаслива Світланка. – Ось я тоді і вирішила це випробувати на тобі. І як бачиш, досить вдало…
-А чи не приготувати нам знову мій улюблений торт “Світланка”?