Діана їхала додому і згадувала, як пройшло знайомство з рідними її хлопця. Знайомитися поїхали в село. Сергій вибрав день для знайомства, коли разом будуть всі. Сергій обіцяв відпочинок, сімейну вечерю. Тільки попередив, щоб особливо не нафуфирювалась і взяла старий спортивний костюм і старе взуття
Діана їхала додому і згадувала, як пройшло знайомство з рідними її хлопця.
Знайомитися поїхали в село. Ні, більшість родичів жили в місті. Але Сергій вибрав найоптимальніший день для знайомства, коли разом будуть всі і навіть дядько Борис, якийсь там родич, з сином.
Сім’я Діани теж любила збиратися в селі у татової мами. Там було просторо … Ну, це інша історія.
Сергій обіцяв відпочинок, сімейну вечерю. Тільки попередив, щоб особливо не нафуфирювалась і взяла старий спортивний костюм і старе взуття. Дівчина, звичайно, здивувалася, а потім подумала, що село у всіх різне …
Діана вийшла з машини Сергія і озирнулася. Будиночок маленький, у дворі звалені дошки, з недоробленої будки виліз пес і лащився до Сергія, а на неї поглядає не добрим поглядом. Хм, якась будка у дворі. Від неї тхне так, що волею-не волею розумієш для чого ця будова призначена.
Розгляд перервав владний жіночий вигук: «Що встали ?! Особливе запрошення треба ?! Швидко переодягатися і допомагати! »
– Бабуся, познайомся – це Діана, – посміхнувся Сергій, приобнімаючи дівчину.
– Доброго дня, – боячись, пискнула Діана.
– Немає коли, зараз знайомитися! Потім! – кинула бабуся і, бадьоро пішла в будинок.
Діана занепокоїлася – нічого собі зустріч. І кого ж ця мадам нагадує? Образ крутився в голові, але ніяк не оформлявся.
Сергій підхопив сумки і завів Діану в якусь комірчину в будинку, весело крикнув: «Переодягайся скоріше!» і зник.
Дівчина переодяглася. Звичайно, не в старі речі. Їх у Діани якось і не було. Все, що їй набридало, вона з чистою совістю відвозила бабусі в село в сім’ю з 6 (шістьма!) дівчатками. Діана могла собі дозволити міняти гардероб.
– Ти готова?! – запитав Сергій, відкриваючи двері. Діана кивнула. Хлопець схопив її за руку і мало не бігом потягнув по одному йому відомому маршруті.
Вони перетнули кімнату, купу коридорів з прибудовами, промчали повз квітник, літню кухню, де заправляла глибоко вагітна жінка, сад і вибігли на поле.
Величезне поле, по якому, немов корабель, борознив кінь, а позаду, наче зграя дельфінів пірнали люди … з відрами.
– Чого встали! – Діана знову здригнулася від різкого старечого вигуку. – Бігом допомагати!
Сім’я Сергія садила картоплю. Діана з жахом дивилася на ці дії: потрібно було картоплю певною стороною покласти в певне місце в борозні, простежити, щоб не скотилася, потім відміряти певну відстань і повторити дію.
Так, не складно для тих, хто це коли-небудь робив. У Діани в родині картоплю купували. А село було для відпочинку.
На Діану постійно покрикувала стара: – Не так кладеш, не туди кладеш, не так відміряла, швидше, нижче нахиляйся.
Зрештою, коли Діани терпіння підійшло до кінця, і дівчина хотіла було сама жбурнути відро під ноги старій, та гаркнула: – Забирайся геть, не вмієш ти цього робити! Іди Світлані допоможи готувати!
Сергій тільки посміхався.
Діана пішла до літньої кухні, ковтаючи сльози: ось тобі і в гості з’їздила. Світлана, ця вагітна жінка, дістала з кишені фартуха серветки і констатувала: – Вигнала.
Зі Світланою – старшою невісткою – виявилося легко спілкуватися. За невимушеною розмовою сервірували стіл.
Коли картопля була посаджена, потягнулися родичі вмитися і сісти за стіл. Діана потягнула було пузату каструлю з плити, але зрозуміла, що її сил не достатньо, щоб донести ношу до столу. Сергій сидів за столом. Допомогти він не поспішав. З будинку вийшов старший брат і гаркнув: – Поставила на місце! Не жіноча справа тяжкості носити!
Він взяв каструлю і з легкістю переніс на стіл. Світлана, яка прийшла слідом за чоловіком, розлила суп по тарілках.
Бабуся почекала, поки всі сядуть, взяла ложку. За нею похапали ложки інші члени сім’ї. Діана «зависла». Бабуся зачерпнула суп, спробувала і, скривившись, запитала: – Ну, і хто це готував?
– Я, звичайно, – незворушно відповіла Світлана, орудуючи ложкою.
– Ну, звичайно, ти! Хто ж ще може так oгиднo готувати!
– Не подобається, не їжте. Знайшли проблему, – Світлана була сама незворушність.
Діана обережно спробувала суп. Дивовижно! Так готує тільки батькова мама! Чим старій щось не подобається?
– Їсти неможливо, – кривилася стара, відправляючи ложку за ложкою в рот. Світлана важко піднялася з лавки, спокійно забрала тарілку з супом у сторопівшої старої і виплеснула в відро з відходами.
За столом запанувала гнітюча тиша. Всі, крім Світлани та її чоловіка, опустили очі і вдавали: «Коли я їм – я глух і нім». Стара демонстративно взяла шматок хліба і стала його жувати.
Коли всі доїли суп, Діана зі Світланою рознесли тарілки з тушкованою картоплею. І знову всі чекали, коли вилку візьме бабуся. Тільки Світлана неквапливо їла свою порцію під важким поглядом. «Я б не витримала», – подумала Діана.
Нарешті стара скуштувала і знову скривилася: «Oгиднo!».
Світлана з напівусмішкою потянулась до її тарілки. Бабуся схопила тарілку рукою і, бурмочучи, що невістки нині пішли ледачі, не виховані, готувати зовсім не вміють, а гонору то …, швидко розправилася зі своєю порцією.
Потім всі сиділа тихо і слухала бабусю, яка вдарилася в спогади.
Діану так і не представили. Про неї Сергій немов забув.
Світлана запитала дівчину, чи підвезти ту додому, тому що вони з чоловіком їдуть. Діана не попрощавшись, не переодягаючись, тільки прихопивши речі, сіла в машину.
І ось тепер їде додому і дивується: «Навіщо? Навіщо її треба було тягнути на посадку картоплі? Навіщо?»
– Скажіть, не моя це, звичайно, справа, але бабуся завжди така? – запитала Діана.
– О! Моя бабуся – ще той фрукт. Тут треба або слухатися і так, як моя Світланка…або », – чоловік з любов’ю подивився на дружину.
– А картопля! – вигукнула Діана. – Її ж ще копати треба!
– І полоти – засміялася Світлана. – Ну, у нас сьогодні прощальний посів був. Ми народжуємо в маминій лікарні і в інше місто переїжджаємо!
– На свободу! – посміхнувся Світланин чоловік.
Через пару днів подзвонив Сергій і запропонував прогулятися по набережній. Діана погодилася. Треба було поставити всі крапки над «i».
Сергій вигляд мав ну, так собі… Мабуть, добре «заправилися» після посадки картопельки.
– Діано, вибач, що не дзвонив. Тільки в себе прийшов. Давай в кафе сходимо. А то у мене сушняк.
– Знаєш, Сергій. Я тут думала ці дні і зрозуміла, що не сумісна з твоєю бабусею. Зовсім. Ми можемо і далі зустрічатися, але їздити в твоє село я не буду.
– Ось права бабуся! – невдоволено скривився Сергій, – Всіх потенційних наречених треба полем з картоплею перевіряти!
– Так навіщо ж ти наречену серед міських шукаєш ?! Взяв би за дружину сільську дівчину. Ось і будете жити в мирі та злагоді. Вона і в полі, і в городі, і, що найголовніше у вашій родині, вашій бабусі подобатися буде. А я, вже вибач, на картоплю зароблю!
Діана пішла, а Сергій задумався:
-Ну чому йому з дівчатами не щастить? На вигляд всі такі красиві, доглянуті, пристойно заробляють … А перевірку картоплею не проходять ?!