Іра і Марія сиділи за однією партою з першого класу. З того часу почалася їхня дружба. Особливо раділа бабуся Марійки, завжди говорила внучці: – Бережи, Марійка, вашу дружбу. Будете по життю сестричками, хоч і не кровними. Дівчата вступили в один технікум. А там – молоді повно. Познайомилися вони з Ігорем, їх одногруппником. Обидві дівчини не могли очей від нього відвести
Іра і Марія сиділи за однією партою з першого класу. Дівчата так здружилися, що вчителька не посміла їх розлучати – не розсаджувала.
Обидві світловолосі, блакитноокі, вони були схожі, тільки Іра була більша, вища, ніби на рік старша Марійки. Коли дівчатка йшли після школи по вулиці, то перехожі думали, що це сестри. Настільки схожість була великою.
Іра росла у благополучній повній сім’ї. І мама, і батько працювали на хороших посадах, отримуючи гідну зарплату. Вони обожнювали донку, балували її то нарядами, то подарунками, і смачним частуванням.
Марійка жила з бабусею. Матері і батька їне стало, коли дівчинці не було і трьох років, вона їх майже не пам’ятала. Бабуся теж любила онуку, але рівень життя їх з Марійкою був набагато скромнішим. Але бабуся намагалася, працювала, щоб внучці і книги купити, і ляльку, і кращий шматок був для неї на тарілці.
Дівчатка ходили один до одного в гості, благо жили в сусідніх будинках. Вони обідали то у Марійки, то у Іри, разом грали, робили уроки. Немов сестри. Мати Ірини шкодувала подружку своєї доньки і всіляко допомагала їй. Всі наряди Іри переходили «у спадок» Марійці. Марійка доношувала і Ірине взуття. Бабуся намагалася віддячувати своїх помічників пирогами, тортиками до свят і шикарними букетами з квітів свого саду.
Дівчата підросли, стали юними красунями. Марія, як і раніше залишалася зростом нижче Іри. Разом вони ходили і на перші танцювальні вечори, і на концерти, і в кіно. І батьки, і бабуся Марійки раділи дружбі дівчаток. Так і говорили про них: «Де наші сестрички?»
Особливо раділа бабуся. Розуміючи, що вона не вічна, завжди говорила внучці:
– Бережи, Марійка, вашу дружбу. Будете по життю сестричками, хоч і не кровними. Така дружба вам обом згодиться. Де треба – поступися. Коли треба – допоможи.
Дівчата вступили в один технікум. А там – молоді повно. Познайомилися вони з Ігорем, їх одногруппником, спортсменом і красенем курсу. Обидві дівчини не могли очей від нього відвести. А хлопець запрошував на вечірках на танець то одну, то іншу, надаючи знаки уваги обом подругам, немов придивлявся: яка краще? І вибрати не міг.
Спочатку вони дружили втрьох. Кілька разів сходили разом в кіно. А потім Марійка заслабла, простудившись на фізкультурі. Ігор з Ірою прийшли провідати її. Вони принесли шоколадку і яблук, побажали Марії швидше одужувати і пішли. А ввечері Іра зателефонувала:
– Знаєш, Марійко, ми тут хочемо в кіно з Ігорем сходити, ти не образишся? Чи не йти?
– Що ти, Іра, йдіть обов’язково. Я ще невідомо скільки проваляюся в ліжку. І потім мені не до кіно буде. Треба навчання наздоганяти. Он скільки пропустила. Ти мені конспекти лекцій і завдання занеси, добре?
Через пару днів забігла Іра. Вона принесла зошити і чергову шоколадку для подруги, але посиділа мало, швидко пішла – Ігор чекає. Вони їдуть на ковзанку.
Марійка зрозуміла, що у подруги почався роман з Ігорем. Вона трохи посумувала, навіть трохи поплакала в подушку, поки не бачила бабуся, і заспокоїлася. Вона любила Ірку. Любила як сестру. І хотіла їй щастя. Тому навіть ображатися не стала. Значить – доля, що Ірі дістався такий гарний хлопець … І нехай їй буде добре і щасливо.
Марія виявилася права. В Іри та Ігоря все було серйозно. Вони полюбили один одного, були нерозлучні. А Марія залишилася без подруги. Вона відійшла в сторону, як кажуть. Зустрічі «сестер» були тільки в технікумі, але дівчата вже не сиділи разом: місце Марії зайняв Ігор.
Марії було і прикро, і соромно ображатися в той же час. Дівчині потрібен час, щоб прийняти факт, що вони з Ірою вже не будуть настільки близькі і дружні як раніше – дитинство закінчилося.
Після технікуму Іра з Ігорем зіграли весілля. Звичайно, свідком від Іри була Марійка. А свідком від нареченого – двоюрідний брат Ігора, який приїхав з цієї нагоди з Києва. Саша був дуже схожий на нареченого: такий же красень, як Ігор.
Як же для Марії було дивно, що Саша все весілля не відходив від неї, залицявся, запрошував танцювати і після танцю цілував руку!
У тендітної, немов порцелянова лялька, Марійки паморочилося в голові … Ніколи вона не бачила стільки уваги від хлопців. На свідків милувалися і гості, і наречений з нареченою.
– Марійка, – шепотіла Іра, – які ви гарні! Як виглядаєте, Боже …
Марійка червоніла і жартувала:
– Ми виконуємо свої обов’язки свідків. Якими ж ще нам бути? Ось і намагаємося, танцюємо і розважаємося самі і розважає всіх.
Однак знайомство Марії і Олександра не закінчилося на весіллі. Хлопець захопився ніжною і стрункою, немов балерина, подругою нареченої. Він писав їй і дзвонив, часто приїжджав з Києва, як тільки міг вирватися з низки справ.
Через рік вже вагітна Іра вітала Марію на її одруженні з Сашком. Обидві подруги знайшли щастя. Бабуся плакала, дивлячись на радість її внучки. У білій сукні Марія була неземної краси …
Коли подруги усамітнилися в кутку весільного залу, Іра обняла Машу і поцілувала:
– Ну, ось, сестричка … Тепер і ти заміжня жінка! Як я рада, що у тебе особисте життя склалося. А то совість мене мучила через Ігора. Раптом б він тебе вибрав тоді, якби ти не заслабла? Ніби як мені пощастило, і я скористалася …
– Що ти! – прошепотіла Марія. – Я без свого Сашка тепер жити не можу. Добре, що тоді я заслабла і дочекалася саме його …
– І я без Ігоря щастя свого не бачу, – протягнула задумливо Іра, ніжно гладячи свій живіт. – А саме приголомшливе, що вони двоюрідні брати! І ми тепер з тобою – рідня!
– Ми і так з тобою рідня, Іра … Тільки по дитинству. А це, вважай, не менше дорого, ніж по крові. Правда? Ти плаття своє широке носи акуратно, не обляпай. Мені передаси «у спадок», коли завагітнію, як ті, дитячі твої сукні, пам’ятаєш?
Подруги обнялися. У залі гриміла музика, гості танцювали, а Марія і Іра сиділи пліч-о-пліч, як в ті перші їх студентські танцювальні вечори. Дві подруги – дві сестри.