– Діана, зачекай. Діана повернулася на голос. – А-а-а, це знову ти, байдуже промовила вона. – Ну що ти тут стирчиш вічно, не набридло ще?
– Діана, зачекай.
Діана повернулася на голос, вона знала, що Славко знову чекав її на лаві біля будинку, яка була не особливо помітна в тіні дерев.
– А-а-а, це знову ти, байдуже промовила Діана, – ну що ти тут стирчиш вічно, не набридло ще?
Славко нерішуче простягнув квіти Діані і наче виправдовуючись сказав:
– Мені просто хотілося тебе побачити, ось і все.
Він так і стояв з протягнутим букетом. Діана зітхнула і знехотя взяла квіти.
– Ну що мені з тобою робити? – сердито промовила Діана, – дитинство закінчилося Славко. Зрозумій, ти для мене пусте місце. Я тобі це повторюю майже кожен день, а ти вперто приходиш сюди, ну що за дитячий сад.
– Діано, я не можу не бачити тебе, поки це сильніше мене. Може коли небудть це пройде?
– Це ніколи не пройде, якщо ти будеш тут тинятися кожен день, – злилася дівчина, – в сотий раз тобі кажу: ти для мене-пусте місце.
– Не злися Діанко, тобі це не личить. На добраніч, солодких снів тобі, – Славко посміхнувся і пішов геть.
– І не називай мене Діанкою – скрикнула Діана слідом юнаки.
Славка в Діану закохався відразу ж, як тільки побачив її.
Новенька Діана, в школу, де навчався Славко прийшла в шостому класі і її посадили разом з ним. Діані теж сподобався Слава і вони як голка з ниткою, куди Слава туди і Діана.
А тепер, коли шкільні роки позаду, Діана не бажала навіть бачити Славка, а юнак не бажав вірити в такі кардинальні зміни в Діані і в їх відносинах. Ну як так, він “пусте місце”? Не міг Славко з цим змиритися і кожен день чекав Діану біля її будинку.
Іноді чоловіки підвозили Діану на машині і Славкові від цього було нестерпно боляче. У такі хвилини він клявся самому собі, що більше не підійде до будинку дівчини, але на наступний день, до вечора ноги самі несли його до заповітної лавки.
А Діана, коли проводжав її чоловік до під’їзду, знала що там, на лавці, в тіні дерев сидить Славка, їй від цього було трохи не по собі, але вона думала: може, коли він побачить чоловіка поруч з нею, то він нарешті відстане від неї.
-А що ви тут сидите щовечора? – Славка підняв голову і побачив поруч з собою смішну дівчинку. Пустотливі веснянки на кирпатому носику дівчини здавалося пританцьовували коли вона посміхалася, а в світлі ліхтарів губи не втратили своєї яскравості, очі горіхового кольору завзято дивилися на юнака, а копиця яскраво рудого волосся здавалося світилася ореолом навколо милого обличчя дівчини. Поруч з нею весело і радісно бігав і стрибав такий же рудий, як вона, пес.
Для Славки вона здавалася бешкетним ангелом з собакою, він посміхнувся і несподівано для самого себе сказав:
– Сижу і чекаю дива, але воно не відбувається.
– А може бути не треба сидіти і чекати? Може потрібно встати прогулятися і пошукати його? – запитала дівчина, – ми з моїм Чарлі гуляємо щовечора, можемо взяти вас в свою компанію, будемо разом гуляти і шукати чудо. Погоджуйтеся.
Слава подивився в сторону під’їзду Діани, а потім рішуче встав:
– Мабуть я погуляю з вами в пошуках дива.
Діана була здивована і навіть стривожена, вперше за стільки часу Славко не вийшов до неї на зустріч. Вона сповільнила крок і скоса позирала в бік лавки, але юнак не з’являвся. Їй стало цікаво, вона попрямувала до лави, лава була порожня. “Пусте місце” – її слова відгукнулися болем в її душі.
Діана почула захоплений гавкіт собаки, який лунав з дитячого майданчика. Собака стрибала навколо йдучих поруч дівчини і Славка, її Славка. Її?
Ревнощі терзали душу дівчини, болем відгукнулася втрата чогось важливого в її житті і сьогодні, коли Славко вперше не зустрів її, в душі утворилася непоправна порожнеча, “порожнє місце”, а рудий “ангел” все далі і далі вів Славка від Діани.