Олександр Іванович стояв посеред кімнати. Він боявся поворухнутися. Йому здавалося, що те, що відбувається – кошмар, який йому сниться. Зараз він прокинеться, і Віра підійде до нього і міцно обійме.- Дочко! Дочко! – несподівано вигукнув Олександр Іванович. – Іди сюди! – Тату, що трапилося? – злякано запитала Марія, заходячи в спальню
Олександр Іванович зайшов у квартиру, в якій прожив зі своєю коханою дружиною Вірою Петрівною понад тридцять років. Останні півтора місяці чоловік гостював у своєї єдиної дочки Марії. Справа була в тому, що йому не хотілося переступати поріг цієї квартири, в якій він був щасливий. Адже кожен куточок нагадував йому про Віру.
– Татусю, я розумію, що важко, – сумно сказала Марія, яка приїхала разом з ним. – Але скоро прийдуть люди, а ще нічого не зроблено.
– Так, дочко, я зараз, – Олександр Іванович зняв черевики і пройшов в спальню.
Марія з сумом в очах подивилася на батька, який за ці півтора місяці сильно постарів. Здавалося, що він втратив сенс життя. Поки Олександр Іванович жив у неї, її чоловік Микола та син Саша усіма силами намагалися підтримати старого. Важко зітхнувши, жінка взялася за справу. В першу чергу, вона відкрила вікна, щоб впустити в приміщення свіже повітря.
Олександр Іванович стояв посеред кімнати. Він боявся поворухнутися. Йому здавалося, що те, що відбувається – кошмар, який йому сниться. Зараз він прокинеться, і Віра підійде до нього і міцно обійме.
Чоловік підійшов до шафи і дістав фотоальбом. Ось вони разом з Вірою на своєму весіллі. Тоді фотограф запізнився на реєстрацію, і друг Олександра Івановича збігав додому за фотоапаратом. Всього було зроблено пару кадрів, але якими цінними вони були. Боже, яка ж тут Віра молода і красива. Втім, з роками дружина не втратила своєї привабливості. Жінка завжди стежила за собою ….
А ось Марійка – зовсім маленька у Віри на руках. Коли народилася дочка, Олександр Іванович цілий день простояв біля пологового будинку. У дружини були важкі пологи, і він переживав за неї. Йому здавалося, що якщо він буде поруч, то вона швидше видужає …
А ось вони всі разом відпочивають на морі. Марійці тоді було п’ять років. Дочка вперше залізла в воду, і її тут же облило великою хвилею. Дівчинка встала, подивилася на батьків і з серйозним виглядом запитала:
– Хто посолив море?
Всі навколишні, хто чув Марійку, дружно розсміялися, чим дуже розлютили дівчинку …
А тут Віра веде дочку в перший клас. Маша завжди була серйозною дитиною, тому рідко посміхалася на фотографіях. Яка ж Віра красива …
Розглядаючи альбом, Олександр Іванович втратив лік часу. У його спогадах дружина знову була поруч з ним.
Марія зазирнула до батька в спальню. Побачивши усміхненого батька, вирішила його не турбувати.
А ось Марійчин випускний. Скільки тоді було сварок між матір’ю і дочкою. Віра вирішила, що дочка повинна піти в довгій сукні з гарною зачіскою, але Марійка на цей рахунок свою думку. Замість сукні дівчина наполягла, щоб їй купили брючний костюм. А перед самим випускним Марійка пішла в перукарню і обстригла своє довге волосся, зробивши стрижку каре. Коли Віра побачила дочку, її аж погано стало. Мати до останнього не хотіла йти на випускний. Але Олександр Іванович умовив дружину. Адже який випускний без батьків …
А тут весілля дочки. Яка ж наречена красива. Вся в матір …
– Тату, – заглянувши в кімнату, покликала Марія. Олександр Іванович відчужено подивився на дочку. – Тату, там келихів не вистачає.
– Візьми той набір в серванті.
– Але мама завжди його так берегла …
– Тепер можна, дочка, тепер можна …
Марія не стала сперечатися, а лише знизала плечима і пішла далі накривати на стіл.
Олександр Іванович відклав фотоальбом. У нього ще буде час, щоб його подивитися. Він підійшов до шафи і відкрив її. Чоловік провів по одязі, що висів у ньому, долонею. Несподівано він відчув запах парфумів дружини, якими вона користувалася останнім часом. Олександр Іванович стиснув кулаки до болю. Як же йому не вистачає його Віри. Чому вона пішла першою, а не він? Чому він повинен відчувати цей бiль від втрати коханої людини? Так, нехай він егоїст, але жити з цим бoлeм просто неможливо.
Раптово погляд чоловіка зупинився на платті. Його дружина завжди була модницею, і любила купувати нові речі. Хоча вішати їх вже було нікуди, але, так би мовити, «носити нічого». Це було нове плаття. Його купили майже перед самим відходом Віри. Вона мріяла, що одягне його на Новий рік. Але на жаль, плаття так і залишилося новим.
– Дочко! Дочко! – несподівано закричав Олександр Іванович. – Іди сюди!
– Тату, що трапилося? – злякано запитала Марія, заходячи в спальню.
– Дочко, я хочу, щоб ти зрозуміла, що життя у нас одне. Потрібно жити тут і зараз, не відкладати на завтра.
– Тату, ти про що?
– Дивись, мама так хотіла цю сукню, берегла її, а в підсумку так і не одягла. Берегла ці чортові келихи до особливого випадку, який настав лише на сороковий день, як її не стало. Для кого і для чого вона берегла? Якщо вона так хотіла ці речі, то чому не користувалася ними, коли була жива? Розумієш про що я?
– Так, тату, розумію … – тихо промовила молода жінка.
Чоловік все вірно сказав. У Марії теж були речі, які вона берегла до особливого випадку. Тепер вона зрозуміла, що іноді ці випадки можуть просто не наступити.