З великим пакетом продуктів Інна виходила з магазину. Вона зупинилася на мить, щоб відкрити двері і раптом застигла на місці. Так це був він. Той самий погляд і ті самі чорні очі… Інна зробила крок в сторону і прошмигнула в широко розкриті двері. – Інна?! Невже це ти?.. Так, це таки був він. Той кого вона все своє життя старалася уникати
Інна накупила цілу сумку продуктів. На виході з магазину зупинилася, переклала пакет з однієї руки в іншу, щоб зручніше відкрити двері. Раптом вона застигла на місці.
Так це був він. Той самий погляд і ті самі чорні очі…
Спогади нахлинули на неї. Обличчя почервоніло, а серце сильніше забилося в грудях, як в ту далеку ранню весну. Інна опустила очі в підлогу…
Вона зробила крок в сторону, а потім прошмигнула за спиною якоїсь жінки в широко розкриті нею двері. Втягнула голову, ніби чекаючи чогось недоброго. Та навпаки, чоловіча рука притримала двері.
-Інна?! Невже це ти? Я відразу і не впізнав тебе, – чоловік наздогнав її і заглянув в обличчя.
І знову погляд чорних очей застиг її зненацька.
…Тендітна невисока Інна помічала довгі погляди Сашка. Його чорні очі немов дивилися наскрізь, від чого вона щулилася і ховалася збоку подруги Лесі, з якої сиділа за партою.
Коли пролунав дзвінок, Інна зібрала підручники, схопила портфель і, розштовхуючи хлопців, що стояли в проході між партами, кинулася до дверей. Полегшено почула, як вчителька покликала Сашка, який вже почав іти за нею.
У перших числах березня стояла тепла погода. Розігріті сонцем бурульки танули, додаючи води на брудне місиво під ногами. Школярі хапали з гачків в роздягальні свої куртки, на ходу надягали їх, засовували шапки в портфелі і радісно вибігали на залиту сонцем вулицю.
Інна забарилася. На гачку з її пальто висіли ще дві важкі великі куртки. Довелося їх знімати і перевішувати. Коли вона, нарешті, знайшла своє пальто, витягнувшись в струнку і високо піднявши руки, ззаду її обійняли чиїсь нахабні і міцні руки.
Вона ойкнула, відпустила пальто і різко розвернулася. Це був Сашко. Інна втиснулася спиною в пальто, за яким була стіна.
Вона застигла на мить від невідомого відчуття його влади над собою. А його руки обіймали її. Сашко вище її на цілу голову, тому йому довелося трохи зігнутися, щоб дотягнутися губами до її губ. Голову вона відвернула вбік, ховаючись від його гарячого дихання.
Між ними утворилося достатній простір, щоб Інна змогла виставити руки і з силою впертися в груди Сашка. Якийсь час він намагався подолати її опір, поки позаду не почувся тупіт ніг. Сашко відсторонився, важко дихаючи.
Яскраво-червона від сорому, Інна схопила пальто з гачка і прожогом кинулася геть із роздягальні. Мчала додому, не озираючись. Їй все здавалося, що він ось-ось наздожене її. Біля свого будинку вона подивилася все ж назад. На вулиці нікого не було.
З тих пір вона ходила по школі тільки з кимось із дівчат. Уникала дивитися на уроках в його сторону. Відчувала його пильний погляд. До літніх канікул застати Інну зненацька у нього більше не вийшло.
Сталося це у вересні. Заняття фізкультурою проходили на вулиці, на шкільному стадіоні. Хлопці бігали по колу. Інна відстала. Вчитель не міг знайти свистка, щоб підганяти відставаючих. Зупинив Інну і послав на пошуки свистка в спортзал. Вона зраділа можливості відпочити і повільно побрела до школи.
Знайшла вона свисток в залі на лавці і з пустощів дунула в нього. У тиші великого залу гучна трель.
-Не мене кличеш? – від звуку по-чоловічому грубого голосу Інна здригнулася, озирнулася і кинулася до дверей.
Сашко випередив, закрив собою вихід.
-Дай пройти! – крикнула Інна.
Сашко тільки посміхнувся і притулився спиною до одвірка, залишаючи вузький прохід. Інна хотіла проскочити та вона тільки втрапила йому в обійми.
Все повторилося, як і минулого разу. Вона ледь звільнилася і вискочила із залу.
Увечері вона довго вмовляла батьків перевести її в іншу школу, пояснивши, що там краще зможе підготуватися до вступу в інститут. Істинну причину вона не назвала, незважаючи на всі спроби мами дізнатися правду.
Батьки здалися, коли Інна заявила, що кине школу. Тепер доводилося більше витрачати часу на дорогу – нова школа була через три зупинки від будинку.
Не дуже красивий хлопець, відмінник Олег щодня проводжав Інну до будинку. Він зовсім не подобався їй, але, побоюючись Сашка, вона заохочувала залицяння нового кавалера.
Через рік вони разом вступили до медичного інституту, а ще через три – одружилися. Вони були радше друзями, ніж закоханими, але саме тому майже не сварилися. З боку їх сім’я виглядала ідеальною. Два роки тому Олега не стало…
Тінню далекого шкільного минулого перед Інною виник Сашко. Він змінився, постарів, але був все таким же підтягнутим. А Інна після пологів погладшала, та так і не повернула колишню форму.
Вся злість за минуле нахлинула на неї. Вона суворо подивилася на колишнього однокласника і зручніше перехопила важкий пакет з продуктами.
-Та ти чого, Інно. Я такий радий бачити тебе! Стільки років пройшло. Невже ще пам’ятаєш і ображаєшся? Подобалася ти мені дуже. Пробач, якщо образив, – його голос був впевненим, а очі дивилися спокійно, і Інна розслабилася.
-А я не відразу впізнав тебе. Тільки коли глянула на мене, як раніше, зрозумів, що це ти. Змінилася, але все така ж красива. Скільки років пройшло… – Сашко зітхнув. – Ти не сердься на мене. Нічого погано я не хотів. Не міг впоратися з любов’ю і гормонами. Ти через мене в іншу школу перейшла?
Інна мовчала і дивилася на нового Сашка, намагаючись впоратися з хвилюванням. Колишніми в ньому залишилися тільки чорні очі обрамлені сіточками зморшок.
-Давай допоможу. – він узяв з її рук пакет, і вони пішли до її будинку.
-А я на заробітках зараз в Європі. З рейсу приїхав до матері. Їй вісімдесят скоро. Застудилася. Буду молоко їй давати гаряче, – розповідав він по дорозі.
-А лікаря викликали? – Інна не хотіла здатися зацікавленою, але все ж запитала.
-Так. Приходила лікарка, виписала ліки. Тільки краще не стало. Вчора температура піднялася, хотів “швидку” викликати, так не дала. Каже, син приїхав вряди-годи, ще раптом покладуть.
-Так ще раз лікаря викличте. У такому віці не можна запускати хворобу, – Інна говорила вже емоційно, шкодуючи матір Сашка.
-А й то вірно, завтра подзвоню в поліклініку. Я радий, що зустрів тебе. Пробач за минуле, – Інна зупинилася біля свого будинку, і Сашко віддав їй пакет.
-Ти в якій квартирі живеш? – Інна подумки лаяла себе, але не могла інакше. Лікарська зацікавленість і бажання допомогти перемагали в ній.
-У двадцять другій. Третій під’їзд он у тій п’ятиповерхівці, – Сашко здивовано дивився на Інну, не розуміючи, чого вона хоче.
-Я зайду пізніше, подивлюся твою маму. Я лікар. Мені потрібно за онукою піти в садочок скоро. А потім її дочка забере від мене, я і зайду до вас.
-Інно, спасибі велике. Чекатиму, – губи Сашка розтягнулися в радісній усмішці.
“І хто мене тягнув за язик? Навіщо? Але мама його ж ні при чому. Раптом щось серйозне з нею, не пробачу собі потім”, – думала вона, піднімаючись по сходах до квартири.
Несподівана зустріч, шкільні спогади, вивели Інну з рівноваги. Вона нервувала, мало не впустила пакет з молоком, коли ставила в холодильник. Завчасно прийшла в садочок, діти ще обідали.
Коли дочка з внучкою поїхали додому, вона дістала красиву кофту з шафи, приклала до себе перед дзеркалом. Зніяковіла і повісила її назад в шафу.
-Аякже. Це буде дуже доречно для візиту лікаря.
Накинула пальто на штани і просту домашню футболку, поклала в сумку фонендоскоп і пішла до Сашка. Послухала маму, скоригувала лікування. Потім вони пили чай в тісній кухні. Худенька мама Сашка, з такими ж чорними, як у нього очима і абсолютно білим волоссям, розповідала, як мріяла, щоб син став лікарем. Але він погано вчився. Добре, хоч заробляє добре.
Коли Інна зібралася додому, Сашко зголосився її проводити.
-Так тут же ж поруч… – почала відмовлятися Інна, але замовкла, згадавши, що на вулиці вже темно, а ліхтар над під’їздом не горить.
-Дзвонила в ЖЕК, просила лампочку замінити. Нічого ж не видно. Дороги у дворах такі розбиті, що в темряві і ногою втрапити в якусь ямку можна, – говорила вона по дорозі, не тому, що її сильно це турбувало, а щоб уникнути незручного мовчання і питань Сашка.
Наступного вечора двір перед будинком Інни висвітлювало яскраве світло ліхтаря. Мешканці дивувалися, мовляв, розщедрилися вряди-годи комунальники, сильну лампочку в ліхтар вставили. Інна тільки посміхалася. Вона здогадалася, чиїх рук це діло.
Мама Сашка почала видужувати. Інна ще пару разів заходила провідати її. Старенька нарікала, що син так далеко їздить, знову поїхав на свої заробітки. Не дочекається вона, мабуть, коли він осяде нарешті вдома. Розповіла, що його дружина загуляла, не витримала розлуки. Адже по півроку пропадає.
“Навіщо мені про це знати?” – думала Інна, а серце часто стукало в грудях, дивлячись в її чорні очі, такі ж як у Сашка.