– Аня, можеш мене вітати! Я виходжу заміж! Вже в ЗАГС заяву подали! – радісно сказала Наталя. Навіть через телефон сестра відчула, яка Наталка щаслива, але її насторожила ця подія.- Сестричко, я вітаю тебе! Надіюся, у вас все складеться. Наталку здивували останні слова сестри. – А чому це у нас може не скластися?…
– Аня, можеш мене вітати! Я виходжу заміж! Вже в ЗАГС заяву подали ! – радісним голосом говорила Наталя в трубку телефону .
Навіть через телефон сестра відчула, яка Наталка щаслива, але її насторожила ця подія.
– Сестричко, я вітаю тебе! Надіюся, у вас все складеться.
Наталку здивували останні слова сестри.
– А чому це у нас може не скластися? Дypня якась? Я кохаю свого Віталіка. Він такий… Він найкращий!
Аня, не знала, як пояснити Наталці свої переживання. Декілька тижнів тому, вона познайомилася з Віталіком, коли гостювала у батьків. І зараз вона думала, що ні Віталік ні Наталка, ще не готові до одруження. Ще дуже молоді. Дуже різні.
– Та я не кажу, шо у вас не складеться. Цікаво просто, чи ви вже все обдумали? Чи у вас все на емоціях?
– А що нам обдумувати?! Ми кохаємо один одного! Всі негаразди ми подолаємо разом. Побачиш! – різко відповіла Наталка.
Аня була старша за сестру на сім років. Вона заміжня вдруге. Перший шлюб не склався. Прожили разом півтора роки і розійшлися. Зараз терпіти не могли один одного. Але вона вважала, що якби вони обдумали деякі важливі моменти ще до весілля, то все могло скластися інакше.
– Наталко, я вірю у вас! Просто я хочу знати, чи підходите ви один одному. Чи є у вас спільні інтереси. Ти розмовляла з ним про гроші, особистий простір, зради, про майбутніх дітей. Ви хоч щось обговорили?
– У нас ще стільки часу попереду! Ще встигнемо все це обговорити, – відповіла Наталя.
– Пам’ятаєш мого Максима? Ми колись так само, як і ви думали, що подолаємо все разом. А виявилося, що ми зовсім різні люди. Тому і не змогли зжитися разом.
Наталка була зла на сестру. Як можна порівнювати Максима і її Віталіка?
– Як завжди..! Ти завжди все псуєш! Не можна просто порадіти за сестру…
– Наталко, не злися, я завжди бажаю тобі тільки щастя, я дуже тебе люблю.
– То і порадій за мене.
Аня вирішила поступитися. Вона не хотіла засмучувати сестричку в такий важливий день.
– Ну добре, забудь все, що я сказала. Бажаю щастя Вам! Я дуже щаслива за тебе, моя сестричко.
– Дякуємо! Ну добре тоді, потрібно бігти. Потрібно вже потроху починати підготовку до весілля, – відповіла Наталка і закінчила виклик.
Наталка і Віталік познайомилися рік тому. Вони відразу сподобалися один одному. Тиждень спілкування, і вони почали зустрічатися.
Їхні відносини розвивалися швидко. З пропозицією Віталій не тягнув. Вони двоє вважали, що їхні стосунки потрібно перенести на новий рівень.
Віталію було 21 рік. Наталка була на рік молодша. Здавалося б, яке весілля? Але вони були готові на все, аби бути разом. Принаймні вони так думали.
Вони жили в гуртожитках, які були не далеко один від одного. Наталя була впевнена, що після одруження вони знімуть квартиру.
Одного вечора Віталій прийшов в гуртожиток до Наталки. Вони залишилися вдвох, вона сіла за ноутбук, і почала шукати варіанти квартири. Віталій помітив це, і поставив питання:
– А кому ти квартиру шукаєш?
– Нам. Я не шукаю, а тільки дивлюся. Дивлюся, які зараз ціни.
– Як нам? Я думав, що ми в гуртожитку будемо. Я вже і уточняв. Одруженим дають окрему кімнату.
Наталка подивилася на Віталіка здивованим поглядом. Вона вважала, що молодята повинні жити окремо від інших студентів.
– Ти що, в гуртожитку хочеш жити? Що це за сім’я у нас буде? – сердито запитала вона.
– Та звичайна сім’я. Ми молоді ще. Нащо нам сидіти на тій квартирі, якщо всі веселощі тут.
Наталка засумувала. Вона вже фантазувала, як вони переїдуть на квартиру, заведуть кота, вона завжди про нього мріяла. А через 2-3 роки у нвх з’явиться маля. І вони стануть справжньою сім’єю.
Знову жити в гуртожитку, хоч і разом? Друзі будуть сидіти в них вдень і вночі… Карти, гулянки, і таке інше… Не про це вона мріяла. Точно не про це.
– Віталік, а як ти уявляєш наше життя після весілля? – зацікавлено спитала Наталка.
І їй згадалася ранкова розмова з сестрою. Тепер сказане нею набуло для Наталку сенсу.
– Та як, як…? – протягнув Віталік. – розпишемося, з’їдемся в окрему кімнату в гуртожитку, поки не закінчимо вчитися. Потім, і на роботу якусь влаштуємося. Я б хотів назад в Житомир повернутися. Можна буде пожити в моїх батьків. А там щось будемо думати. Ти головне не переживай. Все буде добре.
– А чому це я ніколи не чула від тебе цього раніше? Я не хочу ні в Житомир, ні жити з твоїми батьками. Я думаю, що нам вже зараз треба орендувати квартиру і жити разом. І краще в Києві лишитися, тут більше можливостей для нас обох. Я права?
– Наталко, ну нащо зараз про це все думати? Та якось будемо жити. Час покаже.
– Ні..Зачекай.! Давай обдумаємо, деякі важливі моменти – твердо сказала Наталка.
Віталій не мав жодного бажання обговорювати всі ці моменти. Він навіть швиденько озирнувся по сторонах, шукаючи план втечі. Але залишився.
– Якщо ти так наполягаєш, давай обговоримо. Кажи, що тебе так хвилює?
Наталка задумалася на хвилинку, їй потрібно вирішити, які саме питання важливі для неї.
– Почнемо з простого. Скільки діточок ти хотів би?
Обличчя Віталія на секунду змінило колір.
– А ти що… вже.. ва-а-а-гіт-на? – схвильовано запитав він.
– Поки що ні. Але ж після весілля у нас колись з’являться дітки. Коли, і скільки ти хочеш?
Віталік трохи заспокоївся, і подумав “Слава Богу”
– Та я ніколи про це не думав. Я взагалі думаю, що раніше 30-ти дітей заводити не потрібно. Поживемо для себе. А там побачимо.
Наталка давно знала, що дитину вона хоче народити не пізніше, ніж у 25, а другу через 4 роки. Вона сказала про це Віталіку, чим викликала його обурення.
– Не думав, що ти як всі ці тітки. Які тільки і мріють, щоб пошвидше народити. Ти подивися на себе, ти сама ще дитина.
Наталці було неприємно таке чути, але вона промовчала. Вона зрозуміла, що майбутній чоловік не хотів стати батьком. Ну добре…
– Добре, тоді наступне питання. Про гроші. У нас буде спільний сімейний бюджет?
Віталік довго думав. Його вже дістали ці питання.
– Та в нас взагалі нема ніякого бюджету зараз. От як з’явиться, тоді про це подумаємо? Навіщо так квапитися?
– Тому що це важливо.
– А як ти сама хочеш? Я віддаю всі гроші тобі, ти їх витрачаєш на себе, а потім я випрошую у тебе гроші на те що мені потрібно?
Наталку охопило обурення. Вона встала. Взяла руки в боки і сказала:
– Тобто ти думаєш, що я настільки легковажна, що буду витрачати гроші тільки на себе?
– А що ні? – промямлив Віталік. – Всі ви жінки однакові.
І знову промах. Він навіть і не думав про сімейний бюджет.
– Добре. Йдемо далі. Коли у нас буде своє житло, я хочу кота. Що ти на це скажеш?
Віталік недоречно засміявся і сказав.
– Щоб він мені в тапочки наробив і спати заважав? Оце ж придумала собі..
– Я люблю котів. Не уявляю собі ідеальне житло, без котика.
– Коли будемо мати своє житло, тоді і будемо думати про це. В гуртожиток і так кота не дозволять. Ти сама це прекрасно знаєш.
– Добре проїхали. Весілля? Як ти собі його уявляєш?
Віталій підозріло усміхнувся.
– Прямо тут вечірку зробимо. Всіх друзів покличемо. Погуляєм на славу!
– А батьки?
– Так навіщо вони нам? Нехай гроші подарують і на тому спасибі.
Наталка засумувала ще сильніше. Весілля в гуртожитку. Саме про це вона мріяла… А біле плаття, ресторан, батьки…?
– Але я хочу нормальну весілля! З сукнею і фатою. І щоб батьки коровай нам виносили. Як без цього всього? – ледве стримуючи сльози сказала вона.
– І хто на це все гроші дасть? Батьки? Мої не дадуть, вони мені вже про це заявили. А за рахунок твоїх, я не хочу робити.
– То що це виходить? У нас не буде ні квартири, ні весілля, ні дітей, ні кішки, взагалі нічого? – обурилася Наталка.
– Ми будемо один в одного. Тобі цього не вистачає? – роздратовано запитав Віталій.
– Мені цього мало. Я хочу подумати. Їди до себе. Я хочу побути одна, – ображено вигукнула Наталка.
Віталік обурився не на жарт. У них мало було моментів, коли вони можуть побути удвох. І вона його зараз проганяє!
Він одягнувся і пішов. Навіть не сказавши «Бувай».
Вони не зустрічалися чотири дні після їхньої розмови. Віталій зателефонував першим, і попросив зустрітися. Наталка погодилася. На зустріч вона йшла лише з однією метою: розставити всі крапки над «і».
– Вибач мене Віталік. Мені, справді, шкода. Але я думаю, що ми поспішили з заявою. Нам ще зарано одружуватися – сказала спокійно Наталка, хоч всередині її всю трусило.
– Добре, – відповів Віталій, – не будемо одружуватися. Все буде як раніше.
– Не буде. Ми розходимося.
Віталій був занадто гордим, щоб просити її залишитися.
– Та й пішла ти! – все, що і сказав він на прощання.
Наталка залишилася в кафе сама. Їй хотілося плакати, але на людях було незручно. Вона зателефонувала сестрі, як впринципі завжди робила, коли сумувала.
– Аня, можеш мене привітати, я вже не виходжу заміж. Ти не помилилася. Пробач, що не послухала тебе зразу. Ми дійсно надто різні.
– Не сумуй, Наталочко. Все у тебе буде добре. Просто ще занадто рано. Не сумуй.