-Мамо, чоловікова сестра заміж виходить, не могла б ти посидіти з онуком 4 дні? Ми 2 дні там, і 2 в дорозі.. – Звичайно, домовились!.. Настав день від’їзду. Ще до того, як я відкрила хвіртку, я почула дитячі голоси. – Розумієш, дочко, тут таке сталося.. Так незручно виходить
Зі своєю мамою я завжди домовляюся про все заздалегідь. Тижнів за два. Чи стосується це того, що ми приїдемо до неї в гості, або того, що треба подарувати їй на день народження, щоб мені потім не виказували, що подарунок зовсім не практичний і непотрібний.
От і коли сестра чоловіка повідомила про те, що вона виходить заміж через місяць, я відразу зателефонувала мамі:
-Мамо, – кажу, – чоловікова сестра заміж виходить, не могла б ти посидіти з онуком 4 дні. Ми два дні там, і два в дорозі. Будь ласка, з мене продукти, холодильник заповню весь.
Нашому з чоловіком синові 3 роки, тягнути його потягом в інше місто і на гучне свято, я вважаю зайвим. Треба сказати, що маму ми не часто про таке просимо. Іноді вона навіть ображалася:
-От твоя сестра Лариса часто мені онуків привозить, а ти мене не балуєш своїм синочком, – говорила мама.
Лариса молодша за мене на рік, у неї двоє дітей, старшій доньці 7, а молодшому синові всього 2 роки. Вона живе в місті, як і я, але її діти у бабусі і раніше жили довго, і зараз залишаються часто. Лариса з чоловіком, то на курорт одні їдуть, то на турбазу, то на рибалку, то просто вони “втомилися від дітей”.
Тому я і з сестрою попередньо поговорила, що через місяць я везу до мами Артемчика, адже з трьома дітьми мамі було б важко. Лариса погодилася, а мама навіть зраділа, нарешті вона побачить онука.
Я ще кілька разів перепитувала маму, чи не змінилися її плани, навіть в четвер вранці зателефонувала, після обіду я повинна була відвезти до неї Артема, а вночі у нас був поїзд.
Посадила я сина в машину, заїхали в магазин, накупили дитячої їжі і різних смаколиків для мами. Я знала, що сама себе вона не побалує ні дорогим хорошим сиром, ні іншими делікатесами.
Ще до того, як я відкрила хвіртку, я почула дитячі голоси. Так і є. Син і дочка Лариси вже грали на подвір’ї. Я зайшла, мама сиділа на в саду на лавці і, побачивши мене, вона зніяковіла. А з будинку в цей момент вийшла Лариса.
-Мамо, Ларисо, – питаю, – що це таке? Ви ж обіцяли?
-Розумієш, дочко, – каже мама, – у Лариси виникли термінові справи, їй дуже треба залишити у мене дітей. Вона мені сказала, що з тобою вона домовилася.
-Які, – питаю, – у моєї сестри термінові справи у вихідні несподівано з’явилися? І з ким вона домовлялася, якщо я нічого про це не знаю?
-А не твоя це справа, – посміхається сестра, – хто перший встиг, той і молодець. Так що розвертайся і вези свого Артемчика в місто.
Залишити сина не можна. З двома малюками 2-х і 3-х років мама не впорається. Але як же так? Мені ж обіцяли! Гарячково міркую, як тепер бути, як встигнути зібрати сина в дорогу, щоб взяти його з собою. Йду до машини, несу на руках засмученого сина, який зрозумів, що з бабусею він не залишиться. А Лариса слідом:
-Ми на електричці приїхали, підвези мене до міста. Мммм, яка смакота у тебе в пакеті, мої діти обожнюють це печиво і сирки.
Сестра хапається за пакет і хоче залишити, мої продукти для своїх дітей. За звичайних обставин, мені не шкода продуктів, але тут, мене ситуація вивела з себе. Мало того, що вона, всупереч нашим домовленостям ускладнила мені життя, так ще й продукти залиш, і її до міста довези. Досить бути добренькою.
Я забрала у сестри пакет, зачинила двері і ми з сином поїхали. Мені дзвонили щодо мого “негарного” вчинку два дні. І сестра, і мама. Це я вчинила негарно? А Лариса – невинна кульбабка? На весілля ми з’їздили, мені допомогла Артемова хрещена мати, вона живе в сусідньому під’їзді, запропонувала залишити його з нею.
Повернулися. Пройшов місяць, мама дзвонить:
-А чому так довго до мене не привозять мого ненаглядного Артемчика?
-А тому, – кажу в тон, – що в будь-який момент приїде твоя кохана Ларочка і привезе тобі своїх діточок, а Артемчика знову доведеться везти назад.