Наталя була в себе на роботі. Робочий день вже добігав кінця. Раптом до Наталі в кімнату заскочила її колежанка Ліза. Вона швидко підбігла до вікна і махнула Наталі рукою. – Наталю, ходи швидше сюди! – гукнула Ліза. – Що там таке? – теж підійшла до вікна Наталя. – Он подивися, біля кіоску чоловік якийсь стоїть, – сказала Ліза. – Він же ж на тебе чекає! Заходив тут, розпитував нас… Наталя глянула, куди показувала її подруга й застигла від побаченого. – Цього просто не може бути, – тільки й пробурмотіла вона

– …Оголошую вас чоловіком і дружиною!

Наталя посміхнулася, дивлячись на молодят, яких вітали родичі, із заздрістю подивилася на шикарні автомобілі, що стояли біля ЗАГСу і попрямувала у кімнату відпочинку.

Мабуть, кожна жінка чула ці слова, які оголошують її дружиною.

Наталя ж їх тільки говорила… За три роки, які вона пропрацювала у ЗАГСі весільною реєстраторкою, напевно, тисячу разів!

І постійно мріяла, що колись ці слова скажуть і їй…

П’ять років тому вона закінчила інститут культури, але…

Ось у деяких талант, природжені артисти!

Багато її однокурсників головні ролі у театрах грають.

А їй тільки дрібні ролі перепадали, та й то не завжди. Ну, не входила вона в роль.

За два роки пішла з театру. В їхньому ЗАГСі терміново потрібен був весільний реєстратор.

Влаштували конкурс, і Наталя його виграла. І ось у роль весільної реєстраторки вона увійшла одразу!

А в коханні їй не щастило. Красунею вона не була, але завжди в гарній сукні або костюмі, трохи гордовита, вона викликала якусь боязкість у чоловіків.

Нещодавно їй виповнилося двадцять вісім років.

…Наталя зайшла у кімнату відпочинку. Двоє її колег пили чай. Взимку вони працювали по двоє. Влітку та восени у п’ятницю та суботу доводилося працювати втрьох.

Іноді бувало по десять весіль на день. Вона поклала на стіл коробку цукерок, яку їй дав, хтось із родичів чергової пари.

– Наталко, ти чого така невесела? – запитала її колежанка, яка працювала тут вже чверть століття. – Теж хочеш бути нареченою?

– Галино Василівно, перестаньте! – з роздратуванням сказала Наталя.

– Гаразд не ображайся! Знайдеш нареченого, ми тобі зробимо таку реєстрацію. Усі ахнуть!

– Де його знайти цього нареченого?

– Надто вже ти розбірлива, – сказала Ліза, її друга колежанка. – Тобі все принца давай!

– Та не потрібен мені принц! Нормального чоловіка…

– Мабуть, проблеми у твого нареченого. Ось вирішаться його проблеми, і він прийде до тебе. І буде в тебе найкрасивіше весілля, я прочитаю промову. Навколо будуть родичі, а поряд коханий, – Галина Василівна встала з-за столу. – Добре, я пішла. Моя черга…

…Наталя повернулась додому вже надвечір. Вона виклала на стіл три коробки з цукерками, дві гарні пляшки ігристого, величезний букет квітів.

– Наталко, ти чого така сумна? – підійшов до неї батько і став розглядати подарунки.

– Відчепись від неї, – озвалася мати. – Не знаєш, чому дочка сумна?

– Піду, відпочину! – Наталя попрямувала до своєї кімнати.

– У всіх субота вихідний, а у неї найважчий день, – пробурчала слідом мати.

– Годі тобі бурчати, – усміхнувся батько. – Дочка завжди чиста, гарна ходить. Он тобі цукерки приносить!

Батьки у Наталки були простими людьми.

Пишалися, що донька здобула освіту. Збирали гроші їй на весілля, ось тільки, щось весілля й досі нема.

Мати дуже засмучувалася з цього приводу…

…Пройшов тиждень. Знову субота. У всіх вихідний день чи свято, а Наталя зі своїми колегами має організовувати свята, робити людей щасливими.

Не давала їй спокою фраза, сказана жартома Галиною Василівною минулого тижня:

– Де ти мій суджений? Які у тебе проблеми і чому ти досі не знайшов мене? Я ж чекаю!

Вона прийшла у ЗАГС, відкинула усі сумні думки. Вона має добре грати свою роль, навіть якщо важко на душі…

…Ось і чергова пара. Все як завжди, дружба і дружка, родичі.

– Яка серйозна пара. Дружба явно старший за молодих, якийсь увесь серйозний. Мабуть, двоюрідний брат нареченого. Дружбу могли б вибрати і красивішого… Так, який сценарій для них вибрати?

У думках у Наталі цих сценаріїв було з десяток, і вона намагалася вибрати той, який найбільше сподобається і молодим, і їхнім родичам і найчастіше вона вгадувала.

– Мабуть, найкраще підійде з обітницею… Дуже вже всі серйозні…

Наталя відчувала, що зі сценарієм і цього разу вгадала.

Молоді давали обітниці вірності, родичі, застигши, слухали їх, а дружба дивився… На неї!

Промова була сказана. Родичі кинулися вітати молодих, а Наталя попрямувала до своєї кімнати.

І раптом свідок зробив крок вбік і перегородив їй дорогу.

– Наталко!

Вона пильно подивилася на його обличчя і застигла від несподіванки. Вона не могла згадати, але вона знала його!

Чоловік посміхнувся:

– Пам’ятаєш наш восьмий клас і хлопчика, який сидів за тобою.

– Славко?!

Підійшов батько нареченого, простягнув Наталі пакет:

– Дякую вам за таку чудову реєстрацію!

Він взяв за руку свідка і потяг за молодими, щось жваво говорячи.

Славко обернувся і зустрівся поглядом із весільним Наталею…

…Минула неділя і понеділок – це були вихідні у ЗАГСі. У вівторок теж особливо роботи нема, тільки заяви приймали і чай пили.

Ближче до кінця робочого дня в кімнату відпочинку забігла колежанка Наталі, Ліза.

Вона підскочила до вікна і махнула рукою:

– Наталю, ходи сюди!

– Що? – теж підійшла та до вікна.

– Он подивися, біля кіоску чоловік стоїть. На тебе чекає. Він заходив запитував про тебе…

Наталя глянула, куди показувала подруга й застигла від побаченого.

– Цього не може бути, – тільки й пробурмотіла вона.

То був Славко…

Наталка подивилася на годинник і заметушилась по кімнаті.

– Іди! – махнула рукою Галина Василівна.

Вона все зрозуміла…

…Наталя вийшла, намагаючись не дивитись у його бік. Майнула думка:

– А раптом не помітить?

Трохи повернула голову… Він уже біг до неї!

– Доброго дня, Наталю!

– Доброго дня, Славко! – спробувала приховати радісну посмішку Наталя, але не вийшло.

– Можна, я проведу тебе додому!

– А раптом у мене чоловік?

– Ні, – він усміхнувся і похитав головою. – Я вже дізнався…

– Ходімо! – усміхнулася Наталка і взяла його під руку, а пройшовши трохи попросила: – Розповідай, що з тобою було після восьмого класу!

– Закінчив коледж. Пішов працювати. Потім на заробітки подався в Німеччину… От рік я в Україні вже. Хочу невеличкий бізнес відкрити…

Він глянув їй у вічі.

– А ти як, Наталко?

– Закінчила інститут культури. Акторка з мене не вийшла, стала весільною реєстраторкою. Три роки вже, – і раптом спитала: – А у сімейному житті в тебе як?

– Неодружений.

– Це чому?

– Не знаю. Мій друг все жартував:

– Славко, ти сам, бо десь чекає на тебе твоя половинка, і обов’язково дочекається!

– Мені недавно Галина Василівна, вона найстарша у нас, сказала, що у мого нареченого проблеми. Як тільки він вирішить їх, то одразу прийде до мене.

…Був вівторок. Галина Василівна приймала заяви на реєстрацію. Вівторок і середу комусь доводилося сидіти, заяви приймати, а сьогодні їй самій.

– Щось Наташка останній тиждень, наче на крилах літає, – думала вона. – На сьогодні відгул взяла. Схоже, закохалася. А ось і вона сама… І з чоловіком!

– Здрастуйте, Галино Василівно!

– Вітаю! – кивнув і її супутник.

– Ти чого тут Наталко? – ахнула Галина Василівна. – В тебе ж вихідний.

– А ми заяву прийшли подавати!

– Яку? – але тут же скочила зі стільця. – Наталко… На реєстрацію?!

– Так…

– …Оголошую вас чоловіком і дружиною! – сказала Галина Василівна.

Наталка дивилася на свою старшу колегу по роботі і в її очах були сльози радості.

Навколо родичі, колеги, а поряд… Поряд коханий…