– Борисе! – гукнула чоловіка Валентина, побачивши машину їхнього сина. – Андрій наш їде! – Невже згадав про батьків? – пробурмотів той. – Він із дівчиною! – ахнула мати. Валентина підбігла до сина з дівчиною. – Тебе як звуть, доню? – запитала вона. – Оля, – дівчина зніяковіла. – А мене тітка Валентина, – сказала жінка. – Ти проходь, проходь! З дому вийшов батько. Він одразу підійшов до Олі й радісно сказав: – Нарешті у нашого сина з’явилася хороша дівчина! Такого теплого прийому Ольга не очікувала. Вона уявляла невдоволені обличчя батьків. А ті раділи. Вони зайшли в хату і Оля застигла від побаченого

Андрій відвіз свою подругу додому і повернувся у свою квартиру.

Він приготував яєчню з шинкою. Сівши за стіл, чоловік увімкнув свій телефон, який був вимкнений всю ніч, і почав переглядати пропущені дзвінки.

– Мама дзвонила, – пробурмотів Андрій. – Знову сваритися буде, що я такий недолугий…

Недолугим Андрій, звісно, не був. Хороша робота, двокімнатна квартира й машина говорили про інше. Ось тільки йому вже двадцять п’ять, а хлопець досі не одружений.

– Навіщо одружуватися такому гарному й успішному хлопцю, як я? – думав він.

– Коли ж ми дочекаємося онуків? – думали батьки.

Андрій набрав номер телефону матері:

– Добрий день, мамо! Як твоє здоров’я? – запитав він.

– Нормальне у мене здоров’я.

– А в тата?

– І в тата – теж. Ти приїхав би й подивився. Тобі машиною до нас пів години добиратися, а ми тебе місяцями не бачимо. Батько город збирається орати, картоплю пора саджати.

– Мамо, сьогодні не можу. На наступні вихідні обов’язково приїду.

– Ти нам скільки вже обіцяєш, що приїдеш зі своєю дівчиною.

– Мамо, все, на наступні вихідні приїжджаю з дівчиною. Обіцяю! – це вихопилося в нього якось несподівано.

– Зі своєю нареченою?

– Поки що ні.

– Синку, я так рада за тебе! Ми чекаємо на тебе наступної суботи. Я приготую багато чого смачного, що ти любиш!

Поговоривши з матір’ю, Андрій добряче замислився:

– Ну, хто мене за язика тягнув? І кого я їм привезу як наречену? Риту? А що?! Зараз відсплюсь і подзвоню їй. Хоча батькам вона зовсім не сподобається. Та й ця красуня буде не в захваті від сільського побуту. Ну, в гості її можна привести. Гаразд, піду спати…

Залишивши сковорідку із залишками яєчні на столі, він подався до спальні.

Виспавшись, хлопець згадав про обіцянку матері і зателефонував своїй подрузі.

– Привіт, красуне! – сказав він у слухавку.

– Привіт Андрію! – сказала вона холодно.

– Рито, ти що не виспалася? Я зараз під’їду.

– Андрію, нам не треба більше зустрічатися. У мене змінилися плани на майбутнє.

– Не зрозумів, які ще плани? – це стало його дратувати.

– Я виходжу заміж.

– Зараз приїду і тобі, і твоєму нареченому…

Розмова одразу перервалася.

Андрій роздратовано поклав телефон на диван. Зазвичай він ішов від дівчат, а тут кинули його.

Він пішов у ванну, потім на кухню. Зробив каву і почав думати:

– Де ж я тепер батькам наречену знайду? З недавніх подружок когось згадати? Вони ще подумають, що я маю серйозні наміри.

Каву він допити не встиг, спрацювала сигналізація на його машині. Він кинувся у кімнату. Свій автомобіль Андрій ставив ззаду будинку. Там хоч і не людно, але машина завжди перед очима, навіть уночі. Біля його машини стояв чоловік років сорока-п’ятдесяти і дивився на його вікно.

– Це хто ще такий? – здивовано пробурмотів Андрій.

Він взув кросівки і вибіг на вулицю. Підійшов до своєї машини.

– Чоловіче, ти що тут робиш? – запитав він.

– Слухай, хлопче! – зарозуміло сказав незнайомець. – Ще раз побачу тебе поряд з Ритою, не ображайся!

– Та йди ти!

Звідкись з’явився міцний хлопець.

Андрій спробував щось сказати і все потемніло…

– Андрію, Андрію!

Над ним схилилася якась непоказна дівчина. Майнула думка:

– Десь я її вже бачив.

– Ти мене чуєш? Чи може швидку викликати?

– Не треба. У мене в машині є все необхідне, – посміхнувся той. – Впораєшся?

– Так, я медичний закінчила.

Андрій уважно подивився на неї і згадав, що вона живе у сусідньому під’їзді, часто з ним вітається, але він чомусь вважав її школяркою. Спробував згадати, як її звуть. Дівчина, схоже, це відчула:

– Мене Оля звуть. Я у сусідньому під’їзді живу.

– Сідай, Олю! – відчинив він задні двері. – Он аптечка.

Сам сів попереду. Дівчина все обробила.

– Нічого серйозного, – сказала вона.

– Дякую!

Андрій глянув у дзеркало і побачив її очі, вони немов запитували:

– Мені вже йти?

– Поїхали, хоч кави поп’ємо, мені так і не вдалося поснідати.

– Що прямо так? – дівчина подивилася на свою футболку і спортивні штани.

– А що ж такого? Я так само одягнений.

– Ні, я не поїду.

– Гаразд, – усміхнувся Андрій. – Перевдягнемося сходимо.

Через пів години вона вийшла у сукні, на обличчі дешева косметика. Андрієві раптом захотілося просто прогулятися без ніякої машини.

– Олю, може пішки прогуляємось?

– Ходімо, – і вона взяла його під руку.

Всю дорогу Оля щось розповідала. Вони зайшли у затишне кафе, сіли за столик. Він підсунув дівчині меню:

– Олю, замовляй, що хочеш!

Дівчина почала розглядати меню, більше звертаючи уваги на ціни, аніж на назву страв. Зрозумівши, що його подруга нечаста відвідувачка таких закладів, він махнув рукою офіціантові. Той одразу підійшов.

– Принесіть, дівчині щось дуже смачне і каву!

– А вам?

– Мені тільки каву.

– У нас є дуже смачне і м’яке тістечко.

– Давайте!

Після кафе вони вирушили додому. Розійшлися біля її під’їзду…

…Пролетів робочий тиждень. Андрій прийшов у п’ятницю з роботи.

– Так я ж мамі обіцяв у суботу в гості приїхати з дівчиною. Що робити?

Він зайшов на кухню, увімкнув електрочайник, зробив бутерброди, продовжуючи подумки думати про завтрашню поїздку до батьків:

– Приїду один. Мама знову сумна буде. Треба щось придумати…

І тут його ніби осяяло!

– А якщо я приїду з Олею?! Щоправда, я після неділі з нею так жодного разу й не зустрівся. Скажу, що працював…

…Він швидко поїв, поголився, ошатно вдягнувся і вийшов на вулицю.

Те, що сусідній під’їзд він знав. Ось тільки там п’ятнадцять квартир і, крім того, що її звуть Оля, він про свою подругу нічого не знав.

Хлопець простояв кілька хвилин, роздивляючись вікна, і тут двері під’їзду відчинилися, і вибігла вона.

Судячи з тієї ж футболки і спортивних штанів, дівчина побачила його з вікна і кинулася на вулицю.

Вона зупинилася в нерішучості.

– Привіт, Олю!

– Привіт Андрію! – обличчя дівчини прямо сяяло.

– Я вирішив запросити тебе погуляти.

– Я знову не вбрана…

– Я почекаю, – сказав посміхаючись хлопець. – Пів години вистачить?

– Так, – і вона побігла назад у під’їзд.

– Доню, що таке? – здивовано запитала її мати.

– Мамо, я піду погуляю.

– А чому так терміново?

Але дочка не відповіла, продовжуючи бігати з кімнати в кімнату. Мати підійшла до вікна і одразу кинулася до неї.

– Ти що, зібралася з Андрієм гуляти?

– Так.

– Навіщо тобі потрібен цей красень?

– Мені вже двадцять, – сказала Оля з винуватою усмішкою на обличчі.

– Ти що, жодного разу не бачила, які до нього красуні ходять?

– Мамо, ну, не сварися!

– Ох і вигадала!

Але дочка вже побігла у свою кімнату. Оля розуміла, що тепер про це знатиме весь будинок, і пліток не оберешся.

Адже всі знали, хто такий Андрій і яка вона тихенька. Тепер бабусі на лавках до цієї характеристики додаватимуть слова «була». Але їй було вже байдуже.

Дівчина вийшла з під’їзду, намагаючись не озиратися і не сумніваючись, що мати дивиться з вікна. Рішуче взяла Андрія під руку і запитала:

– Куди ми йдемо?

– Сходимо в парк, посидимо в кафе, постоїмо під місяцем…

Вони сходили в парк, посиділи в кафе, довго обіймалися під місяцем. А потім їй подзвонила мати.

– Олю, перша година вже!

– Іду! – і винувато опустила вона очі. – Андрію, мені пора додому.

– Ходімо…

Біля під’їзду вони знову обіймалися. Потім хлопець запропонував. Навіть не запропонував, а сказав голосом, що не допускав заперечень:

– Завтра поїдемо у гості до моїх батьків…

…– Борисе! – гукнула дружина, побачивши машину сина. – Андрій їде!

– Невже згадав про батьків?

– Він із дівчиною! – ахнула мати і кинулась на подвірʼя.

Валентина підбігла до сина, відповіла на привітання, але очей не відводила від його подруги.

Вона підійшла до дівчини:

– Тебе як звуть, доню?

– Оля, – дівчина зніяковіла.

– А мене тітка Валентина. Ти проходь, проходь!

– Дякую!

З дому вийшов батько. Він одразу підійшов до Олі і радісно сказав:

– Нарешті у нашого сина з’явилася хороша дівчина. Як тебе звуть, красуне?

– Оля.

– А мене – Борис. Можеш називати дядько Борис.

Такого теплого прийому Ольга не чекала. Вона уявляла невдоволені обличчя батьків, коли ті побачать поруч зі своїм сином-красенем таку непоказну дівчину, як вона. А ті раділи, і ця радість читалася на їхніх обличчях.

Вони зайшли в хату і Оля застигла від побаченого.

Стіл був уже накритий, ніби до прийому поважного гостя!

Почалися розпитування.

Оля була зі звичайної сім’ї і їй чомусь здавалося, що батьки її друга повинні бути поважними і пихатими, а вони такі ж прості, як її тато і мама.

Більше того, вона відчула радість на обличчях цих людей через те, що вона з простої сім’ї.

Після обіду Андрій із батьком пішли орати город. Ольга підійшла до хазяйки будинку:

– Тітко Валю, давайте я зі столу приберу і посуд помию.

– Давай разом! – на обличчі жінки з’явилася щаслива посмішка.

Після того, як чоловіки зорали город, усі разом почали садити картоплю.

Коли з картоплею було закінчено, Ольга сумно промовила:

– Мені треба додому, мама буде сваритися.

– Олю,– підійшла до неї Валентина. – Про що ти говориш? Зараз повечеряємо. У нас переночуєш. Завтра й поїдете.

– Я не знаю, – відчувалося, що їй хотілося лишитися.

– Дзвони! – сказала жінка.

Дівчина дістала телефон, набрала номер:

– Мамо, можна я тут переночую?

– Дочко, ти розумієш, про що говориш? Ти обіцяла, що все буде гаразд і ти ввечері повернешся.

– Олю, як твою маму звуть? – жінка рішуче взяла телефон з рук дівчини.

– Поліна.

– Здрастуйте, Поліно! Це Валентина, мати Андрія.

– Здрастуйте!

– Нехай Оля залишиться на ніч у нас під мою відповідальність. У нас будинок великий, я їх у різні кімнати розселю.

– Я навіть не знаю, що сказати…

– Поліно, у вас така хороша дочка…

Минуло добрі пів години, а вони все розмовляли.
…Додому вони почали збиратися тільки наступного дня надвечір. Валентина багато сільських продуктів наклала. Зверталася переважно до Ольги:

– Ось цей пакет Андрію, а ось ці два вам.

– Тітко Валентино, навіщо ж так багато?

– Ви там у місті незрозуміло чим харчуєтеся, ось тому ти й така худенька.

Потім Валентина підійшла до сина, який розмовляв про щось із батьком:

– Ви заяву в ЗАГС подали?

– Мамо, яка заява?! Ми навіть розмови про це ще не мали.

– То поговори!

– Мамо, ми подумаємо.

– Ось втратиш хорошу дівчину, – і помахала пальцем. – Інших ти мені не приводь!

Щойно машина рушила, Валентина дістала телефон:

– Поліно, ми їх відправили. Все нормально. Я тобі там сільських продуктів з ними передала.

– Валю, ну, що ти, навіщо?

– Все нормально! Дай Боже, скоро сватами будемо.

– Ну, скажеш теж! – але в голосі Поліни чулося схвалення.

– Моєму вже двадцять п’ять. Квартира в нього є, машина теж. Чим не наречений? Звісно, не знаю, що у твоєї Олі в голові.

– У неї в голові?! Та вона схоже зовсім розум від кохання втратила.

– Так от, якщо не ми, то хто їх розуму навчить, – Валентина, схоже, вирішила всерйоз зайнятися одруженням сина.

– Дуже вже твій Андрій хлопець видний…

– Твоя Оля теж дівчина гарна, роботяща!

– Це так. Вона в мене давно вже і прибирає в квартирі і готує добре…

…Андрій їхав машиною, чомусь загадково посміхаючись. Ольга не витримала:

– Андрію, ти чому посміхаєшся?

– Ти сподобалася моїм батькам.

– Ну, теж мені скажеш.

– Мама сказала, щоб я не втрачав таку гарну дівчину.

– А ти…

– Не втрачу!

І вони подивилися один одному, в однаково сяючі від кохання очі…