Наталка стояла в залі очікування міського ЗАГСу, ще трохи і вона стане дружиною свого коханого Дениса. Гості вже потроху під’їжджали. – Кохана, я вийду з батьком надвір, фотографа зустріну, – сказав Денис, підійшовши до Наталки. – Добре, тільки не довго, скоро наша черга, – усміхнулася наречена. Наталка підійшла до вікна і оперлася об підвіконня. Раптом за прочиненим вікном вона почула голос Дениса та його батька. Наталка мимоволі прислухалася до розмови і застигла від почутого

Спекотний червневий полудень, п’ятниця. Біля міського ЗАГСу багато машин, прикрашених стрічками, повітряними кулями, а десь навіть по-старому – ляльками.

Повно народу – гості, наречені серед подружок, женихи з друзями.

Кожна сім’я має своє уявлення, як зустрічати молодих. Хтось запускає у небо голубів, комусь кидають під ноги пелюстки троянд, а наступну пару обсипають рисом.

У кутку однієї із залів біля відчиненого вікна стоїть наречений у шикарному костюмі-трійці. Поруч із ним – його батьки.

– Послухай, Денисе, – каже мати. – Ну зовсім у твоєї Наталі сукня скромненька, навіть перед людьми незручно. Соромно весільні фотографії показати. І ще ці незабудки на поясі. Минуле століття!

– Мамо, а що ще могли купити її батьки – шкільна учителька та інженер на заводі?

– А я тобі казала – навіщо нам ця бідність у родичах? Вони навіть банкет сплатити не можуть. Одружуватися треба на рівні. Ось, наприклад, Аліса – донька Миколи Мельника – і зовнішність модельна, і розумна, і одягається шикарно, і вже бізнес свій під наглядом тата почала будувати, – продовжила мати.

— Щоб я міг одружитися з Алісою, треба, щоб наш тато був багатший за її тата рази в три-чотири. А ми – ти вірно кажеш – рівня. Аліса чоловіка слухатися не буде і вдома сидіти також не буде. До неї в день народження і свято якесь без кільця з діамантом не підійдеш. А я своїй Наталці букет ромашок подарував – вона й рада, – пояснив їй син.

– Але ж Наталка казала, що вона теж вдома сидіти не буде, працювати збирається, вже навіть місце знайшла, – сказала мати.

– Мало що вона казала! Зараз у нас червень, у березні вона народить одного. За пару-років – другого. І буде, як мила, вдома сидітиме – дітей виховуватиме і пироги пекти.

– А тобі самому цікаво з такою дружиною буде, синку? – поцікавився батько.

– Засумую, знайду, чим розважитись. А вдома мені потрібний міцний тил – чистота, все приготовлено, уроки у дітей зроблено. І Наталя для цього цілком годиться. А на Мальдіви я знайду, з ким поїхати. З тією ж Алісою. Літав я з нею в січні до Єгипту, Наталка навіть нічого не запідозрила.

А за стіною, в кімнаті нареченої, біля сусіднього відкритого вікна стояла дівчина у ніжній білій сукні, поясок якої прикрашав маленький букетик незабудок. Це була Наталка, яка через п’ятнадцять хвилин мала вийти заміж за Дениса.

Вона чула кожне слово, вимовлене в сусідній кімнаті. Ось як він думає! А їй Денис говорив зовсім інше!

Він почав залицятися до Наталі минулої осені – чекав її після занять, проводжав додому, дарував приємні дрібниці. Наталя дивувалася тому, що хлопець, за яким бігали дівчата не тільки з їхнього, а й з інших факультетів, звернув увагу на неї – тихоню-відмінницю, яка за всі роки навчання не мала жодного серйозного роману.

А виявляється, ось воно що – йому потрібна дружина – хатня робітниця, мати та вихователька для його дітей. Тобто вона для нього – лише зручна дружина, і про кохання тут навіть не йдеться.

Адже мама попереджала її про це:

– Денис – не твоя людина, доню. Подивися, як він до тебе ставиться – ніби дозволяє тобі поруч із ним бути. А згадай, як ти його до нас знайомити приводила!

Так, тоді Денис повівся трохи дивно. Мама постаралася і накрила гарний стіл – напекла пирогів, зробила м’ясо по французьки, поставила на стіл пару салатів – один з них – улюблений в їхньому будинку олів’є.

Денис, увійшовши до кімнати, окинув її оцінювальним поглядом. Було видно, що йому не сподобалося побачене. Сівши за стіл, він повідомив, що ситий. Поклав собі в тарілку одну ложку салату, але й не з’їв її, а розмазав по тарілці. Поколупав м’ясо і з’їв півпиріжка.

Потім він сказав Наталці:

– От якби на столі був ще оселедець під шубою – був би повний треш! А що, цікаво, твоя мати готує щодня? Борщ? Макарони по флотськи? Не можна так відстати від життя. Одружимося, я відправлю тебе на курси – навчишся готувати нормальну їжу, а не ці майонезні заливки.

Наталка не стала тоді передавати мамі слова Дениса, але та й сама багато чого зрозуміла. Та й важко було не зрозуміти, коли хлопець, сидячи в їхній скромній двокімнатній квартирі, розповідав про особняк батьків, у якому йому було відведено весь другий поверх.

Батько теж намагався поговорити з дочкою:

– Ти впевнена, що Денис любить тебе? Подивися, коли ти занедужала, він зі спокійною душею поїхав відпочивати і жодного разу тебе не відвідав.

– Тату, але ж він обіцяв сестрі поїхати з нею, щоб на відпочинку допомогти з дітьми. Вони заздалегідь замовили путівки та не могли відмовитися. Я знала, що він поїде. Просто так співпало, що я занедужала.

– Наталко, раніше ти зустрічалася з подружками, ходила з ними до театру, на виставки, а тепер ви ходите тільки клубами. Невже тобі це цікаво? – Запитувала мама.

– Ну, не любить Денис театр! І ми не лише в клубах буваємо, а й у гостях у його друзів, і навіть на футбол ходили.

– Все це подобається Денису, а твої інтереси – не беруться до уваги, – говорила мама. – Але ж має бути якийсь компроміс. А виходить, що він чекає від тебе, щоб ти відмовилася від усього, що тобі дорого і цікаво, ти втрачаєш свою особистість.

– Мамо, я люблю Дениса і хочу вийти за нього заміж, – казала Наталка.

І тепер вона чує таке.

Дівчина вийшла з кімнати нареченої та підійшла до батьків:

– Тату, давай швидко поїдемо звідси. Я не хочу виходити заміж.

– Що сталося? – Запитала мама. – Ви посварилися?

У цей момент її та Дениса запросили до зали одруження.

– Наталко, вас покликали вже. Он Денис – він шукає тебе! – сказала мама.

Але батько, подивившись на дочку, сказав:

– Швидко в машину!

Вони сіли у стареньку машину та поїхали.

Повернувшись додому, Наталка взяла телефон: тринадцять викликів від Дениса. Потім вона увімкнула ноутбук і знайшла в одній із соцмереж сторінку Аліси. Там було багато фотографій січневого відпочинку в Єгипті. І на більшості цих фотографій було знято Дениса.

Дівчина переодяглася, зібрала сумку і вийшла зі своєї кімнати:

– У мене ще цілий тиждень вільний до того, як виходити на роботу. Поїду я навідаю бабусю і діда, – повідомила вона батькам.

– Давай я тебе до автовокзалу підкину, – запропонував батько.

Першого ж дня Денис зустрів Наталку після роботи.

– Що це було? Ти думаєш я дозволю так жартувати з себе? Знаєш, скільки ми втратили через твою витівку? Ресторан, фотограф та інше. Мій батько виставить вам рахунок, – заявив Денис.

– Що ти все своїм батьком мені в ніс тицяєш? А сам ти щось можеш зробити? Що ти представляєш без батька? Навіщо мені такий чоловік? – запитала його Наталка.

– Не хотіла виходити заміж, так би і сказала, а навіщо ти мене продинамила?

– А ти перший почав. Ти продинамив мене з Єгиптом, а я тебе з весіллям. Ми квити.

– Ти коли про Єгипет дізналася? – Запитав Денис.

– Давно! Подивися на сторінку своєї Аліси – там так цікаво! Ось вона точно вийде за тебе заміж – їй потрібний такий як ти. Підкаблучник. А ти з цією роллю чудово впораєшся.