Сергій прокинувся рано. Чоловік глянув на іншу частину ліжка, Віра ще спала. Сергій почав погладжувати Віру по плечу, по волоссю, щоб вона прокидалася. – Вставай, кохана, – тихо прошепотів він. Раптом Віра здригнулася, важко видихнула повітря і розплющила очі. – Доброго ранку, Вірочка, ти так солодко спала, так не хотілося тебе будити, – Сергій з любов’ю дивився на дружину. – Сергію ти навіщо це зробив?! – несподівано вигукнула жінка. – Що зробив? – Сергій здивовано дивився на дружину, нічого не розуміючи

Віра Олексіївна ніколи не розмовляла з чоловіком на цю тему. Їй здавалося це якимсь блюзнірством – ось так, марно, жартома, говорити про ТАКІ речі. Та й навіщо? Але в глибині душі вона була чомусь впевнена, що чоловіка її Сергія не стане раніше, ніж її. Ось він ніби і сильний, і ровесники вони, і виглядає дуже добре, але таке почуття у Віри завжди було. Хоча в неї, у Віри, була купа всяких недуг, але вона свій стан завжди контролювала. А Сергійко її ніколи не нездужав. А їм вже восьмий десяток, це не жарти.

Люди кажуть так буває, що людина начебто здорова, нічого не турбує. А потім раз, і все! У чоловіків так буває, як правило, це тільки на вигляд вони такі міцні. Віра через це дуже переживала. Завжди дивувалася на свою сусідку Риту, у якої чоловік її Віктор на двох роботах працює, а та ще невдоволена була. Потім Віктора занедужав, а Рита скаржилася, як їй з чоловіком не пощастило, слабенький він виявився.

Ось і цієї ночі Віра ніяк не могла заснути.

Чоловік лежав на спині, і тихо сопів. А Віра котру година маялася від безсоння. Як вона житиме, якщо Сергія не стане? Ні, це навіть уявити неможливо. Її звичайно ж ніхто не залишить на самоті, але у дітей давно своє життя, онуки теж вже дорослі. І для Віри Сергій тепер найближча людина, хоча їй завжди здавалося, що вона його любить набагато сильніше, ніж він її. Він її ніколи не шкодує, навіть прикро. Ось коли вона якось серйозно занедужала, то він навіть не хвилювався. І каже так їй весело: 

 -Та хіба ти сильно занедужала, Вірочка? На мою думку ти просто лінуєшся! Встати її переконав, халат накинув, повів на кухню обід накривати. 

Віра вигляду не показала, але прикро було. Сергій правда посадив її, сам все робив, подавав. Але прикро, що не повірив, що вона погано почувається. Правда, потім він її чимось так розвеселив, що краще стало. Але ж не повірив!

Віра перевернулася на інший бік і зітхнула. Дивно, наче й не душно, а повітря якось не вистачає. Це все від безсоння, мабуть, треба постаратися заснути. Вірі здалося, що їхній чорний кіт Мурчик знову на кріслі на її речах улаштувався. Вона хотіла коту щось гукнути, але переживала, що чоловіка розбудити. 

Сергій Дмитрович прокинувся різко. Йому здалося, що Мурчик стрибнув між ними, але ні, кіт біля дверей, він замурчав і вибіг з кімнати. Сергій обійняв дружину, він так сильно любив її, що чомусь переживав, що вона про це здогадається. Вона розуміла його з півслова, у неї була ніжна на дотик шкіра, навіть зараз, коли вони зовсім не молоді. Він обійняв її і йому здалося, що вона змерзла. Як вона міцно спить, ось соня! Сергій почав погладжувати Віру по плечу, по волоссю, щоб вона прокидалася. Вона так дихає, що він навіть не відчуває її дихання! Віра завжди була така ніжна, він закохався у неї з першого погляду. І тому був іноді навмисне грубим, переживав смішним здатися.

І раптом Віра здригнулася, важко видихнула повітря і розплющила очі.

– Доброго ранку, Вірочка, ти так солодко спала, так не хотілося тебе будити, – Сергій з любов’ю дивився на дружину. 

– Сергію ну навіщо ти розбудив мене, я не спала півночі, мені наснилося, що я лечу десь високо, як у дитинстві. Розбудив на найцікавішому місці!

Ніхто в передсвітанковій темряві зимового ранку так і не помітив у кріслі маленьке пір’я. Можливо, це була пір’їнка з крила Ангела, що збирався цієї ночі супроводити Віру. Але це Ангелу не вдалося, чоловік дуже міцно тримав свою кохану.

– І я летіла, вітер обвіював мені обличчя, це було так чудово! І чому я раніше хвилювалася  літати літаком? – щоки Віри трохи розрум’янилися. – Але ти мене розбудив, як завжди! Який ти! Ти не дав подивитися, що там ще вище!

– А вище тільки кохання, – усміхнувся Сергій, – але нам з тобою ще рано, ми пізніше разом подивимося, як там. І взагалі, вставай! Ходімо краще снідати, адже наш новий день почався!