Оксана приїхала до матері на Новий рік. Вона хотіла зробити сюрприз, тому не сказала, що їде. Жінка підійшла до будинку і постукала в двері. Через мить назустріч їй вибігла її сестричка Ганнуся! День пролетів непомітно. Поки вони з сестрою нарізали салати, мама приготувала улюблену страву Оксани — м’ясо по-французьки. – А я як відчувала, що ти приїдеш, – сказала мати. – Але думала не сама будеш. Ти після Ігоря ні з ким і не спілкуєшся? – Ні, мамо, – відмахнулась Оксана. Раптом задзвенив її телефон. Оксана глянула на екран і аж присіла від несподіванки

– Господи, я і люблю Новий рік і одночасно ні. За ці звіти, підрахунки, перевірки. Завтра нарешті останній день і все, вона вільна на цілих два тижні. Як же я втомилася за цей місяць, – думала Оксана.

Вона сиділа увечері вдома за ноутбуком, закінчуючи річний звіт.

Начальник їй сказав, що якщо завтра комісія не знайде помилок, вона є вільною до 12 січня. Ось вона і викладалася на повну, так хотілося відпочити і побачити маму з Ганнусею.

Завтра треба буде встигнути збігати в магазин, вона ще не купила подарунок мамі, сестричці давно взяла новий телефон.

А ввечері вже в поїзді квитки куплені ще на початку місяця, про всяк випадок.

– Якщо не відпустить начальник – здам, – вирішила вона тоді і придбала нижнє місце у купейному вагоні.

А вночі Оксані наснився дивний сон, у якому вона зустріла маленьку дівчинку років п’яти-шести в лісі, зовсім одну.

Маленька сиділа на пеньку і гортала книгу. Вона її спитала:

– Ти загубилася, де твої батьки?

А дівчинка їй відповіла:

– Ні, я просто ще не знайшлася. А ти вставай, долю свою не проспи, яку ти сьогодні ввечері зустрінеш. Вставай швидко, звіт здати треба!

Очі розплющились самі собою, вона глянула на годинник:

– Боже мій, я мало не проспала. А цього мені сьогодні робити ну ніяк не можна, тому що саме на ранок, на дев’яту годину, запланована остання перевірка і звіт у мене повністю готовий.

Вона швидко зіскочила, сон миттю зник.

Галопом по квартирі, п’ятнадцять хвилин і Оксана вже робила останні штрихи свого легкого макіяжу.

Каву вона вирішила випити на роботі. Вона вже готова, накинула шубку, й бігом спустилася і побігла на зупинку.

Як добре, що робота всього за п’ять зупинок від її будинку і місце в автобусі вільне знайшлося.

Оксана присіла, почала розглядати пасажирів і раптом попереду побачила… Дівчинку зі свого сну!

Та їй підморгнула, а в цей момент її хтось підштовхнув. Оксана строго глянула на хлопця, який мало не по головах тягнув свій рюкзак, що з’їхав з плеча.

А коли вона глянула вперед, то вже жодної дівчинки в автобусі не побачила.

– От же ж, що за сон безглуздий, що за марення якісь, це втома мабуть позначається, – подумала вона.

Коли Оксана прийшла на роботу, то там були вже всі.

Оксана включилася в спільну метушні і так аж до обіду. Слава небесам, звіт вона здала на відмінно без жодного зауваження, шеф підняв великий палець, а потім сказав, щоб за десять хвилин зайшла до нього.

– Ну що ж, якщо я обіцяв, то ти вільна. І ось тобі за працьовитість, – він подав їй конверт. – Зі святом!

– І вас, Володимире Михайловичу зі святом і величезне дякую!

Оксана купила мамі з премії гарну шаль, а Ганнусі взяла ще й гарну блузку.

Потім накупила смаколиків, взяла ігристого. О сьомій тридцять вона, захекавшись, вбігла у вагон і не помітивши чийсь рюкзак біля свого купе, спіткнулася і розтяглася в проході на весь зріст.

Оксана мало не плакала.

Але тут же відчула чиїсь руки, що дбайливо піднімали її з підлоги.

– Треба ж, як ви так, вибачте, це я винен, не встиг рюкзак закинути в купе…

У нього був приємний голос і чарівна усмішка.

– Та ні, нічого, все нормально, – Оксана зніяковіла і почервоніла.

Виявилось, що вони з ним їхали в одному купе. Дівчина миттю глянула на молодого чоловіка; він був високий, гарний з себе.

І тут вона згадала слова дівчинки зі сну, що ввечері зустріне свою долю.

– Невже це він, я від такої долі не відмовилася б…

Чоловік запропонував допомогу, поклав її сумку під полицю, опустив її і жестом запросив Оксану сісти.

Потім вони познайомилися, його звали Андрій, виявилося, що він їхав до її містечка у справах на один день. Якась важлива зустріч.

– Доведеться трястись ніч поїздом, а завтра назад, тож встигаю до Нового року повернутися назад. А ви куди, якщо не секрет?

– Я до мами з сестричкою. Давно не бачилися, ось дали на роботі невелику відпустку, свята з ними буду.

– А ваш чоловік чи хлопець?

– Та нема в мене, зовсім, – посміхнулась Оксана. – Ще не зустріла того, з ким хотілося б зустріти Новий рік і залишитися на все життя разом. А на вас сім’я чекає?

– Ні, я такий же самітник, як і ви. Теж шукаю ту, з якою хотілося б залишитися назавжди поряд.

– Я твоя доля, мені дівчинка сказала, – мало не вигукнула вголос Оксана і раптом почервоніла від своїх думок.

– Ви коли червонієте, одразу такий рум’янець з’являється, щоки, як наливне яблучко стають і така гарна одразу стаєте, просто очей не відвести.

Оксана зніяковіла:

– Я ніяк не можу позбутися цього, завжди в незручних ситуаціях червонію. Ось і зараз ви мене збентежили зовсім.

– Гаразд, не буду. А давайте пити чай, мені мама яблучний пиріг спекла в дорогу, сказала, щоб я сусідів почастував обов’язково.

Тут до них у купе увійшла жінка похилого віку з хлопчиком років шести і вони поки що відставили чаювання, вийшли в коридор, щоб дати можливість новим сусідам облаштуватись.

Віра Петрівна везла онука до матері. У неї була робота в іншому місті.

Їй відпустку не дали, а за сином вона скучила, от бабуся і вирішила їй подарунок зробити на Новий рік.

Потім вони всі разом пили чай зі смачним пирогом та печивом, що спекла Віра Петрівна.

Потім молоді вийшли в коридор, поїзд якраз проїжджав велику станцію, і вони милувалися новорічними прикрасами міста.

– Я відразу хочу спитати, чи не могли б ми обмінятися номерами, якщо ти, Оксано, не проти.

– Не проти…

– А ти коли назад?

– Десятого виїжджаю…

– Так ти надовго. Зрозуміло. Слухай мені з тобою так легко, з першої хвилини нашої зустрічі і таке відчуття, ніби я тебе сто років знаю. Прямо цікаво.

– Мені теж з тобою легко спілкуватися. Це швидше за все, як то кажуть, поїздне спілкування, зустрілися, поговорили, відкрили один одному трохи душу і розійшлися в різні боки.

– Може ти й маєш рацію. Ну що ж, ходімо спати?

Оксана, посміхнувшись, кивнула.

Поїзд прибув вранці о десятій годині, Оксана спеціально не сказала рідним, що приїжджає, то був її сюрприз.

Вона знала, де лежать запасні ключі на той випадок, коли нікого не буде вдома.

Вони стояли з Андрієм біля таксі, попрощалися, він побажав їй добре провести свято. Оксана, у свою чергу, побажала йому, щоб він у Новорічну ніч зустрів ту, з ким захоче залишитися поряд назавжди.

– Прекрасне побажання, я взаємно бажаю тобі зустріти того, з ким захочеш залишитися разом, на все життя.

І вони посміхнувшись один до одного, роз’їхалися в різні боки.

Оксані хоч і сподобався Андрій, але вона ніколи ні до кого не нав’язувалась, хоч їй так хотілося сказати йому — залишся, ми разом зустрінемо Новий рік, а там подивимося.

І вона відмахнувшись від цих думок, як від настирливої мухи, вже готувалася до зустрічі з мамою та Ганнусею…

…Оксана приїхала до матері і сестри на Новий рік. Вона хотіла зробити їм сюрприз, тому не сказала, що їде. Вона підійшла до будинку, посміхнулася і постукала в двері.

Через мить двері відкрилися і назустріч їй вибігла радісна сестричка Ганнуся!

День пролетів непомітно в метушні та приготуваннях. Поки вони з сестрою нарізали салати, мама приготувала улюблену страву Оксани — м’ясо по-французьки.

– Я як відчувала, що ти приїдеш, учора купила лоток яєць, а потім подумала та й іще один взяла. Чесно кажучи, вирішила вранці, що раптом ти не одна приїдеш. Ти після Ігоря ні з ким і не спілкуєшся?

– Ні, мамо і давай не будемо про це…

Раптом задзвенів її телефон… Оксана глянула на екран і аж присіла від несподіванки!

Андрій… У Оксани стрепенулося серце.

– Привіт. Встиг повернутися додому? – запитала вона.

– Ну, як тобі сказати, ні, не встиг. Ось дзвоню запитати, в мене ж у цьому місті, окрім тебе знайомих немає, чи не запросиш самотнього мандрівника на ваше свято?

Оксана щасливо засміялася:

– Ну що ж з вами робити, юначе, зараз спитаю господиню будинку. Мамо, ти не проти якщо до нас приєднається мій знайомий, він приїхав сюди у відрядження, а назад, мабуть, квитків немає.

– Звісно ні! Він розбавить наш жіночий колектив!

– Чув? Записуй адресу, – і вона зі щасливою усмішкою підморгнула мамі.

Дівчинка зі сну мала рацію і вчасно розбудила її – Оксана встигла здати звіт і того вечора зустріла свою долю…