Роман з Христиною святкували заручини. Вони покликали гостей, серед яких був і найкращий друг Степан. Ближче до ночі, гості розійшлися, але Степан залишився. Христина відвела Романа спати, а сама вирішила поприбирати. Степан усміхався, жартував, робив їй компліменти. Нарешті вона не витримала і запитала: – Степан, може тобі пора додому?! – Та ні, все добре. А хіба я тобі не подобаюся? – підморгнув він їй. Христина аж застигла

-Ти що так їй довіряєш?! Ви ж лише кілька місяців, як зустрічаєтеся! Це безглуздо! – наполягав Степан, намагаючись довести найкращому другові, що він занадто поспішає з пропозицією своїй дівчині.

-Слухай, я люблю її, це не твоя справа! – роздратовано відповів Роман, втомившись від його настанов.

-Так, тільки коли вона тебе залишить, або стрибне в чуже ліжко, плакатися ти прийдеш до мене! Я добре знаю жінок! Я твою Христину бачу наскрізь! Вона не буде тобі хорошою дружиною!

-Ти цього не можеш знати. Я хочу вірити, що все буде нормально. Заспокойся вже. Зрештою, це я зібрався одружитися, а не ти! – сказав Роман.

Пів години тому Степан прийшов до друга, а Ромко, користуючись нагодою, вирішив похвалитися обручкою, яку він купив для своєї любої Христинки. Вони дійсно зустрічалися всього кілька місяців, але знайомі були вже досить давно.

Близько року тому Христя розлучилася зі своїм першим чоловіком. Тепер вона знову була вільна, тож Роман знову вирішив, що хоче бути з нею.

Він ще давно намагався до неї залицятися. Тоді вони навчалися в інституті, але вона вважала його тільки другом. Вона вийшла заміж за свого Славка, але прожили вони разом тільки п’ять років.

Ромко закохався в неї ще на першому курсі, але за вдачею він був сором’язливим і нерішучим. Принаймні тоді. Тепер багато чого змінилося.

Зараз він більше не був юним студентом, а став успішним бізнесменом, здатним подбати про сім’ю. Щоправда, саму цю сім’ю він поки що так і не отримав. Йому справді траплялися надто вітряні дівчата, які ще не були готові до до сімейного життя.

І ось недавно він знову зустрів Христю. Вона стала ще гарнішою, ніж раніше. Подорослішала, але це їй дуже личило. Вона стала впевненішою, але в день їхньої зустрічі виглядала не дуже щасливою.

Вони розмовляли в кафе. Вона розповіла, що розлучилася з чоловіком. Пожалілася трохи, а потім усе сталося якось само собою…

Степан вважав, що вона надто швидко побігла в обійми його друга. Він думав, що виключно заради грошей.

Йому було складно уявити, щоб жінка закохалася в його друга так просто, адже зовні він був досить непоказним.

-Я знаю, чого це ти зібрався одружитися. Давай так, одна перевірка і все. Якщо пройде, то я сам тобі обручки в ЗАГСі подаватиму. Згоден?

-Ти мені і так їх подаватимеш. Ти взагалі-то свідком будеш! – наполягав Роман.

-А ось і ні! Якщо не погодишся, то я взагалі на твоє весілля не прийду.

-Слухай, не змушуй мене вибирати між дівчиною і другом. Я ж її виберу. Я давно її кохаю.

-А зі мною ти дружиш ще зі школи. Або для тебе це порожній звук!? Одна перевірка – і я заспокоюся.

-Припустимо. І що ти хочеш зробити?

Степан був дуже самовпевненим хлопцем. Він думав, що жодна жінка не встоїть перед його харизмою та вмінням спокушати. Зовні він помітно вигравав в Романа. Якби хтось із них був не дуже красивою подружкою для походу на танці, то нею б точно став не Степан, а Ромко.

-Я сам усе й зроблю. Якщо вона на мене не поведеться, значить, вона справді тебе кохає. А якщо поведеться – значить їй від тебе потрібні тільки гроші!

-Я не хочу. Я не можу так вчинити з Христиною. Якщо вона дізнається, то образиться. Це я тобі точно говорю!

-Ну як знаєш! Гаразд, піду я. Ти ще подумай. Раптом думати навчишся! – сказав Степан і пішов.

Дорогою додому Степан все намагався придумати, як втілити свій план у життя. Він не вірив, що така дівчина, як Христина, може дійсно полюбити його друга. Ні, він не заздрив, просто бажав йому добра. Принаймні він був у цьому впевнений.

Того ж вечора, Роман зробив пропозицію Христині. Вона трохи подумала і погодилася. Як же вони обоє були щасливі того дня, а наступного – вирішили відзначити заручини. Покликали у гості кілька друзів, серед яких був і Степан.

Вечірка вдалася на славу. Друзі вітали їх від душі і натякали, щоб не забули запросити на весілля. Щоправда, грандіозних урочистостей наречені не планували. Точніше Ромко хотів, а Христина вважала, що це зайві витрати. Вони так і не домовились з цього приводу.

Ближче до ночі, коли багато хто вже розійшовся, залишилися тільки Роман, його наречена і найкращий друг.

Степан занадто налягав на ігристе, не без допомоги Степана, і невдовзі Христина відвела нареченого у спальню і вклала його на ліжко, а сама повернулася, щоб поприбирати. Точніше, мити посуд сьогодні вона не планувала, але хоча б прибрати зі столу потрібно.

-Тобі допомогти? – раптом промуркотів Степан, коли вона повернулася.

Христина до того моменту вже теж стомилася, тому погодилася на його допомогу. Щоправда, нічого дивного в цьому не помітила. Спершу не помітила.

Степан увімкнув весь свій шарм, усміхався, жартував, робив компліменти. Намагався випадково торкнутися її руки, коли вона передавала йому тарілки зі столу, але вона ніяк не реагувала, хоча згодом почала розуміти, що щось тут не так.

Незабаром вона не витримала і запитала:

-Степан, може, тобі теж пора додому?! Бачу теж тобі поспати потрібно.

-Та ні, я якраз чудово почуваюся. Може, поводжу себе трішечки погано, але хіба тобі це не подобається? – підморгнув він і посміхнувся своєю бездоганною усмішкою.

Христина аж застигла.

-Взагалі-то ні! – рішуче відповіла вона.

Тоді Степан підійшов ближче і заглянув їй в очі. Він був набагато вищим, тому їй довелося підняти голову вгору, щоб побачити його обличчя.

-Христю, ну сама подумай. Ти мені подобаєшся. Я тобі теж подобаюсь. Ти вийдеш заміж за Ромка і отримаєш одразу два бонуси – багатого чоловіка і невтомного коханця. Він буде першим, я другим.

-Ти що зовсім, чи що?! – поцікавилася Христина.

-Чому? Навпаки, я серйозний, як ніколи. Ти мені дуже подобаєшся. Я розумію, що Ромко перший тебе помітив, але друзі повинні ділитися!

-Що ти верзеш? – обурилася вона, а потім їй на думку спала одна ідея.

Ні, Христина не зрозуміла, що Степан влаштував їй перевірку, але подумала, що він поводиться так з подругами Романа не вперше. Якщо раптом її припущення були вірні, то такого друга краще одразу відвадити. І подалі!

-Христю, не показуй із себе скромну дівчину. Я бачу, як ти на мене дивишся! В цьому немає нічого поганого!

Вона вирішила перевірити свої припущення. Широко йому посміхнулася. Відійшла на крок назад і подивилася йому в очі.

-Степан, а часто ти так ділишся з Романом?

-Ти про що? – не розуміючи, запитав він, намагаючись не розтанути від її посмішки.

Точніше він і не збирався, просто подумав, що його план спрацював.

-Ну, ти і раніше залицявся до дівчат Романа? Може, тому він і досі не одружився? – запитала вона.

-Які нісенітниці! Це вперше! Просто ти мені дуже сподобалася. Раніше у нього таких дівчат не було. Ти особлива! Ти не така, як усі інші! – сказав він прямо, відчуваючи, що незабаром перемога буде за ним, але Христина його здивувала.

-Якщо так, то й нема чого починати. А тепер руки в ноги і бігом додому. Мені це не цікаво! – впевнено і голосно сказала вона.

Від звуку її голосу Степан стрепенувся. Можливо, він і справді загрався. Мабуть, перевірка повністю не вдалася.

-Ти що його правда любиш? – запитав він.

-Уяви собі! Мені треба було одразу вийти заміж за Ромка, а не за Славка. Я тільки зараз це зрозуміла. І мені б дуже не хотілося, щоб все зіпсувалося через такого дружка, як ти!

-Прикро. Гаразд. Може, ти й маєш рацію. Мені краще піти додому…

Степан пішов, а Христина закінчила прибирати і повернулася у спальню, де солодко посопував Роман. Вранці вона йому все розповіла. Не хотіла, щоб між ними були секрети.

Роман винувато усміхнувся, поцілував її і сказав:

-Христю, він таки вирішив це зробити. Не гнівайся. Степан не ромний може, але він не такий поганий, як ти думаєш. Він просто не вірив, що ми любимо один одного і що ми будемо щасливі разом! Це була, як він сказав, перевірка.

-Що? Тоді це він її не пройшов! Я б не хотіла, щоб поряд був друг, який мені підморгує і намагається… Ну ти сам зрозумів.

-Це більше не повториться. До того ж, у нього є дівчина. Її вчора не було, бо вона гостює у родичів в іншому місті. Післязавтра повернеться і я вас познайомлю.

-От і добре. Я якраз їй усе розповім!

-Кохана, не варто цього робити! Вони лише півроку разом. І вона не зрозуміє. Залишить його.

-Мене це не турбує! – впевнено заявила Христина. – Я не збираючись залишати так просто все те, що сталося.

-Гаразд, потім це обговоримо! Ходімо пити каву! – запропонував Роман.

Вони якраз сиділи на кухні і пили каву, коли у двері хтось подзвонив. Виявилося, що прийшов кур’єр із великим букетом білих троянд. До нього додавалася записка:

-Христинка, перепрошую, я був не правий. Каюся. Більше такого не повториться. Ромко був правий. Ти особлива. Бажаю вам щастя!

Прочитавши це, Христина невдоволено подивилася на свого нареченого, а потім хитро усміхнулася.

-Ну добре. Може, ми його й пробачимо!

Через два місяці вони разом стояли в ЗАГСі.

Христина була в красивій білій сукні, хоч і не весільній. Ромко осяяв зал своєю щасливою усмішкою, а Степан міцно стискав у кишені коробочку з обручками, щоб не втратити її у найвідповідальніший момент.

Дуже не хотілося йому, щоб через нього знову у наречених виникли проблеми.

Про ту перевірку вирішено було забути і більше не згадувати.

Христина з Романом відмовилися від пишного весілля і тихо розписалися, нікому не сказавши, що дуже скоро їх уже буде троє…