Олена Петрівна хитро й задоволено поглядала на Таню і Віктора. Таня попила чай і зібралася вже додому, а на порозі подякувала старенькій за пиріг. – Наступного разу я зроблю пиріжки з капустою, твої улюблені. Таня здивувалася: – Звідки ви знаєте, що вони в мене улюблені? – Я багато чого знаю. Навіть за кого ти вийдеш заміж! Тетяна здивовано дивилася на стареньку

Таня швидко йшла сходами вниз. Вона не стала чекати ліфт, що поїхав вниз, так як вона запізнювалася в школу.

У них почалася підготовка до іспитів, і вони сьогодні писали твір. І тут вона раптом згадала, що забула телефон.

Таня почала швидко шукати його в сумці і раптом на когось наштовхнулась.

То була незнайома старенька. Її сумка опинилася на сходах, і продукти вивалилися на підлогу.

-Ой, вибачте, будь ласка, я вас не помітила, – перепрошували Таня, збираючи все в сумку.

-Нічого буває. Ти так не хвилюйся, здаси ти всі свої іспити.

Дівчина з подивом подивилася на неї.

-Звідки ви знаєте про іспити?

-Онук у мене такий самий, як і ти, тільки він в іншій школі вчиться, ми сюди тиждень тому переїхали. А ти біжи, а то й справді запізниться, тільки на переході не поспішай – встигнеш.

Таня кивнула і побігла. Коли підбігла до переходу, зелене світло почало блимати, вона думала швидко проскочити і тільки хотіла зробити крок, тут же вирішила не ризикувати і цієї миті мимо пронеслася машина.

Їй аж недобре стало, а бабуся ж сказала — не поспішати на переході. Отак, зроби вона ще крок і…

Після обіду, коли вона поверталася додому і біля під’їзду побачила незнайомого хлопця. Тут відчинилися вхідні двері і вийшла та сама бабуся, яку вона зустріла на сходах.

-Вікторе, а ти чого так рано сьогодні?

-Написав твір, от і відпустили.

-О, ось і моя ранкова нова знайома, теж швидко написала твір? До речі, тебе як звуть? Мене Олена Петрівна.

-Дуже приємно. Я Таня.

-Познайомся з моїм онуком.

Хлопець представився:

-Віктор.

-Гаразд, молоді, поговоріть, а я пішла, у мене в духовці пиріг. Так що, Вікторе, запроси Тетянку до нас на чай.

І старенька велично зайшла до під’їзду. Віктор подивився на Таню, вона на нього, і вони дружно розреготалися, бо бабуся була в той момент схожа на англійську королеву, яка дала розпорядження своїм підданим.

І між ними одразу встановилися якісь теплі стосунки, хоч вони, звичайно ж, нічого одне про одного не знали.

Вони присіли на лавку, що стояла біля під’їзду і проговорили майже годину, вже навіть темніти.

Виявилося, що їм є про що поговорити, загальні теми з приводу іспитів, потім перейшли на навчання після закінчення школи і все таке.

Чай вони прийшли пити вже дещо, знаючи одне про одного.

Задоволена Олена Петрівна хитро й задоволено поглядала на них. Таня попила чай і зібралася додому, а перед відходом подякувала старенькій за смачний пиріг.

-Наступного разу я зроблю пиріжки з капустою, твої улюблені.

Таня здивувалася:

-Звідки ви знаєте, що вони в мене улюблені?

-Я багато чого знаю, якщо хочеш, розповім тобі, за кого ти вийдеш заміж.

Тетяна здивовано дивилася на стареньку.
-Ну про заміжжя мені думати рано, а от вийду чи ні, мене не дуже хвилює.
-Бабуся у нас провидиця, так що в тому, що вона тобі скаже, можеш навіть не сумніватися, – підтвердив онук, розбурхуючи цікавість у Тетяни.

-Я обов’язково прийду до вас у гості, а зараз побіжу, бо мене мама, напевно, шукає.

-Через три дні побачимося, – сказала Олена Петрівна. – До цього часу ти будеш зайнята, до бабусі поїдете з мамою. Але не хвилюйся, все буде добре.

У гості до нових сусідів Тані дійсно вдалося прийти тільки через три дні, бо з села, де жила бабуся, зателефонувала її сусідка і сказала, що вона погано почувається і вони поїхали до неї, повезли ліки.

Бабусі стало краще, мама Тані хотіла забрати її до них, але бабуся категорично відмовилася, подякувала за турботу, ліки і залишилася.

За першої ж нагоди Таня пішла в гості до Олени Петрівни, прихопивши яблука, яких їм бабуся повну сумку насипала.

-Прийшла дізнатися про своє майбутнє? А може, не варто цього робити, а то нецікаво жити буде, коли все наперед знаєш.

-А я вам казала, мені головне дізнатися, чи я вступлю чи ні, туди куди планую.

-Ти не переймайся, куди плануєш, тобі кілька балів не вистачить, але це й добре, бо якби ти вивчилася на юриста, то не змогла б довго працювати на своєму місці. Ось коли ти подаси документи в інший інститут, то здійсниш свою дитячу мрію і станеш чудовим фахівцем.

Таня одразу згадала себе в дитинстві, коли вона постійно «лікувала» ляльок, у неї й іграшкова аптечка була і бинти у бабусі з ватою випросила на додачу.

Вона хотіла стати лікарем. Може Олена Петрівна й права?

-Спасибі вам велике. Я побіжу.

-Ще одне скажу, твій наречений вже поряд з тобою.

Таня усміхнулася, подякувала ще раз і пішла.
І сталося так, як сказала Олена Петрівна.

Тані забракло двох балів для вступу на юрфак. Дівчина, побачивши списки, дуже засмутилася, а коли вийшла з будівлі, то побачила однокласницю на вулиці – Катя проходила повз.

Таня гукнула її. Побачивши сумне обличчя подруги, зрозуміла, що вона не пройшла і порадила.

-Таню, слухай, а спробуй медінститут, адже ти і біологію і хімію здавала теж.

Дівчина, не довго думаючи, забрала документи. Цього ж дня подала їх до медінституту… і вступила. Коли вона дізналася, що зарахована, то згадала Олену Петрівну і подумала: ну ось, звідки вона могла про це все знати?

Увечері вона зустрілася біля під’їзду з Віктором. Через метушню і важливі справи в останні два місяці вони бачилися буквально пару разів і то, мигцем.

А сьогодні вони вихвалялися своїми досягненнями. Віктор вступив куди хотів, теж до медінституту, але на інший факультет.

-Так ми з тобою разом навчатимемося, оце так. До речі, як там Олена Петрівна поживає? Я хотіла їй сказати, що вона всю правду мені тоді напророкувала.

-Бабуся поїхала до себе в село, у неї там будинок, вона приїжджала до нас погостювати. Але ми з тобою обов’язково відвідаємо її, якщо ти захочеш.

-Звичайно, захочу, вона така мила. Слухай, а звідки вона знає все наперед?

-Напевно, дуже мудра, – посміхнувся Віктор…