Андрій пішов у ванну, а Марина варила макарони на кухні. Свій телефон чоловік залишив на столі. Раптом йому прийшло якесь повідомлення. Марина машинально взяла телефон чоловіка і ахнула. «Андрійку, коханий! Чекаю тебе завтра у мене в обід. Я вже сумую! Цілую тебе», – прочитала вона. Марина не вірила своїм очам

Марина сиділа на підлозі серед розкиданих речей і плакала.

Після чергової сварки Андрій гримнув дверима і пішов з квартири.

-Чому так постійно відбувається? – думала вона. – Чому я не можу порозумітися з чоловіком. Раніше ж у нас було кохання…

Вона познайомилася з Андрієм випадково на весіллі її подруги Лізи.

Непомітно для себе вона закохалася в нього. Та й як було не закохався? Андрій був дуже харизматичний, чемний і уважний до жінок. І найголовніше – неодружений!

Ще він працював у великій компанії і дуже добре заробляв.

Але чомусь не знайшлася та, яка підкорила б його серце.

Андрій весь вечір не відводив очей від Марини, пару разів запросив її потанцювати, а після весіллі запропонував провести її додому.

Вони йшли по парку, була хороша погода, місячна ніч. Навкруги була справжня романтика.

Так і почався їхній роман довжиною у два роки. Андрій старався бути потрібним, уважним.

Вони мали дуже багато спільного. Купу спільних тем для розмов. Бувало, вона починала говорити якусь фразу, а він тут же продовжував.

Марина захоплено розповідала мамі про нього, а мати завжди з радістю слухала її розповіді.

Марина з радістю погодилася на пропозицію Андрія з’їздити на вихідні у Львів.

Дівчина була така щаслива! Вони їхали у поїзді, а вона всю дорогу думала:

-Боже, дай мені з цим чоловіком щастя!

І її молитви були почуті!

Буквально через кілька тижнів Андрій запропонував їй руку і серце.

Було шикарне весілля, а потім медовий місяць у Венеції! Марина була щаслива. Життя здавалося раєм…

-Як? Коли з’явилася тріщина на їхній “сімейній чаші”? – думала Марина, збираючи розкидані речі з підлоги.

Перші два роки було щастя, а потім з’ясувалося, що Андрієві не сподобалося, що їй запропонували стати начальницею.

Якщо ви вважаєте, що вона стала затримуватися на роботі, або запустила домашні справи, то ні!

Як і раніше, в квартирі був порядок. Та й роботу Марина ніколи не переносила додому. Весь час вона віддавала сім’ї.

Але щось змінилося в їхніх стосунках. Жінка це відчувала.

Андрій пішов у ванну, а Марина варила макарони на кухні. Свій телефон він залишив на столі.

Раптом йому прийшло якесь повідомлення.

Марина машинально взяла телефон чоловіка і ахнула.

-Андрійку, коханий! Чекаю тебе завтра у мене в обід. Я вже сумую! Цілую тебе, – прочитала вона.

Марина не вірила своїм очам.

-Він мені зраджує, – майнула в голові думка.

Марина стала більш уважнішою до чоловіка. Готувала йому вишукані вечері.

Але нічого не допомагало. Вони все більше віддалялися один від одного.

Після чергової сварки, Марина брала свою подушку, ковдру і йшла спати на диван. Всю ніч вона не могла заснути.

Дійшло до того, що Андрій одного разу прийшов дуже пізно, трохи веселий і не сказавши ні слова пішов спати на диван.

-Мабуть, це все, – подумала Марина.

Вона дуже добре запамʼятала той день, коли він запропонував розлучитися.

Вони сиділи в юриста, а Марина весь час виходила в коридор.

Вона не могла стримати сліз, не хотіла показувати йому своїх сліз. Марина все ще любила Андрія.

І зараз, коли він пішов, вона не знала, що робити. Зазвичай у таких випадках вона дзвонила мамі. Але Марига точно знала, що вона скаже:

-А я ж тебе попереджала!

Марина зібралася з духом, взяла телефон і набрала номер Андрія. На подив він відповів одразу.

-Андрійку, як ми могли так вчинити? Ми ж сім’я, ми любимо один одного. Давай поговоримо, – твердим голосом без сліз говорила Марина.

Вони зустрілися в їхньому улюбленому кафе. Андрій вже чекав на неї і замовив її улюблені тістечка.

-Давай поговоримо Андрійку, ми зробили багато дурниць, ще й це розлучення. Я просто не знаю, як жити далі, а ти? – спокійно запитала Марина.

-Я теж Марино, – відповів Андрій.

-Так у чому ж справа? Ти кохаєш іншу? Вибач я випадково прочитала повідомлення…

-Я вже давно з нею не спілкуюся. Я не хотів тебе втратити. Я бачив, як на тебе дивляться інші чоловіки. Я ревнував. Дуже ревнував.

Марина мовчки дивилася на чоловіка і весь час думала:

-Чому вона раніше з ним не говорила. Усе якісь дрібні образи. Ще й це повідомлення…

Він їй розповідав про свої переживання і ревнощі.

-І ти вирішив розлучитися через це? – здивовано запитала Марина.

-Може, це й безглуздо, але на той момент я не бачив іншого виходу.

Вони ще довго сиділи в кафе і дивилися один на одного. Скільки місяців свого життя вони змарнували.

Через два дні Андрій повернувся до Марини. Забрав заяву у юриста.

Увечері сидячи на дивані він обійняв Марину і тихо прошепотів:

-Я був нерозумний, вибач мені. Правду кажуть, що чоловіки роблять дурниці, коли закохані. Ти пробачиш мені?

-Вже пробачила, Андрійку! – з любов’ю відповіла Марина.

Часто ми не говоримо щиро зі своєю половинкою.

Вигадуємо різні сценарії. І віддаляємось один від одного. А всього ж треба, сісти і щиро поговорити один з одним.

А що ви думаєте про історію Марини й Андрія? Хто правий, а хто винен?