Дід Ігор з дружиною сиділи на кухні. – Чуєш Ігор. – Чого тобі? – А ти чому мене сьогодні не вітаєш? – А в тебе що, сьогодні іменини? – Які іменини? Ти що й справді не пам’ятаєш? Побачивши грізне обличчя Марії, дід напружився, та згадати нічого не міг. Марія ображено встала і ​​вийшла з кухні. – Все, пішла Нінці скаржитися! – подумав він. – Та що ж там таке могло статися в цей день

Дід Ігор та його дружина Марія сиділи на своїй кухні та спокійно попивали чай.

-Чуєш Ігор.

-Чого тобі?

-Чого, чого! Чоголка! Ти чого мене сьогодні не вітаєш?

-А в тебе що, сьогодні іменини?

Дід захихотів, він чудово знав коли день народження дружини, тому його жарт здався йому дуже оригінальним.

-Які іменини? Ти що й справді не пам’ятаєш?

Побачивши грізне обличчя Марії, дід напружився, але пам’ять, як на зло йому нічого не видавала. Хоча всі важливі дати дід знав на зубок, бо добре памʼятав про неспокійну вдачу своєї половинки.

-Ти мабуть щось спеціально придумала, щоб я на рибалку не пішов і з тобою вдома залишився?

-Та здався ти мені вдома! Іди куди хочеш!

Марія встала зі свого стільця і ​​з гучним стукотом поставила свою чашку, з якої щойно мирно пила чай у раковину, а потім гордо піднявши голову вийшла з кухні.

Це зовсім не віщувало нічого хорошого.

Дід почув, як грюкнули вхідні двері і кинувся до вікна, щоб подивитися куди Марія пішла.

Щось сердито бурмочучи під ніс, Марія вирушила до сусідки.

-Все пішла Нінці скаржитися! – подумав дід Ігор. – Та що б тебе! Що там таке могло статися і цікаво скільки років тому?

Передумавши все, що тільки можна дід вирушив у коридор, де стояв старезний сервант.

Порившись у численних ящиках, він дістав пошарпаний блокнот.

Блокнот був весь у пилюці і здавалося, що коли дід його відкриє, то він обов’язково розсипеться в його руках.

Однак блокнот тільки на вигляд здавався таким тендітним, насправді якість у нього була відмінна.

Дід Ігор взяв окуляри, надів їх і почав зосереджено гортати блокнот.

У цю саму книжечку він давним-давно записав усі дати та важливі події, боячись щось забути.

Вже він знав, як трепетно ​​його стара ставиться до таких речей.

Тут було все, але саме на сьогоднішній день жодних подій записано не було, а це означало, що на діда Ігоря чекають проблеми.

Дід зовсім засмутився і сидів у глибокій задумі, коли почув, як гримнули вхідні двері.

-Повернулась, – подумав дід. – Щось дуже рано, точно не до добра.

Баба Марія зайшла до кімнати і косо глянула на діда. Бачачи, що просувань у спогадах не передбачається, вона сіла навпроти діда і пильно подивилася на нього.

-Ну, і що, так і не згадав?

-Вибач Марійко, але хоч, що хочеш роби не згадаю. Хоча знаєш що, адже я тобі можу будь-яку дату по пам’яті сказати, а от сьогоднішню не пам’ятаю!

Дід Ігор запобігливо подивився на дружину. Блокнотик він попередньо сунув під крісло, маючи намір дістати його пізніше.

-Ти ось завжди так Ігоре, що не треба пам’ятаєш, а що треба ні!

Дід вже не знав куди подітися від допитливої ​​дружини, як раптом її погляд став дуже хитрим і вона сказала:

-От готова посперечатися діду, що Лідку-продавщицю, ти пам’ятаєш чудово.

-А до чого тут Лідка?

Дід Ігор відчув недобре.

-Ага, отак я й знала! Лідку ти пам’ятаєш!

-Та чого ж ти її згадала то!

-А того, що саме в той час, ти перед нею індиком ходив!

-Та ми ж з тобою тоді навіть одружені не були! Це було сто років тому. Знайшла що згадати!

-Не сто, а 60! А те, що я тебе згадати прошу, саме тоді й сталося! Лідку ти пам’ятаєш, а що трапилося ні! Ось як це, га?

-Ти чого до цієї Лідки докопалася? Що там могло статися? Де тут згадаєш.

-Ось-ось, а Маруську пам’ятаєш, га?

Дідові вже стало реально недобре. Вже якщо баба почала згадувати всі його колишні кохання, то справа була зовсім погана.

-Ну, а Маруська тут до чого?

-А до того ж! Що їй дуже подобалося, коли це траплялося.

-Не пам’ятаю я! Не пам’ятаю! Що хочеш роби, не пам’ятаю і все!

-Звісно! Лідку пам’ятаєш! Маруську пам’ятаєш! Мабуть і Лизавету не забув! А що стосується мене, то одразу в тебе з голови вилетіло!

-Вилетіло в мене, так! Вилетіло!

Надувшись баба Марія, встала зі свого місця, де тільки, що допитувалася діда і гордо пішла на кухню.

Дід чув, як вона гриміла посудом і навіть щось впустила, бо дід Ігор виразно чув дзвін посуду, а це на бабу Марію було зовсім не схоже.

Напевно дід так і сидів би в кімнаті, боячись показати ніс у кухню, але в кімнату зайшов кіт Васька.

Кіт потягнувся, підійшов до діда Ігоря і спробував вилізти йому на коліна. Але дідові було зараз не до ласок нахабного кота, тому він спроби кота присік в корені.

Ображений Васька трохи посидів на підлозі біля діда Ігоря, а потім застрибнув на спинку крісла, а вже з неї на підвіконня.

У діда Ігоря аж обличчя побіліло, коли він уявив, що кіт зараз переверне один із квіткових горщиків, які стояли там.

Як на зло штора, яка раніше захищала квіти від кота, в цей момент була відкрита.

Дід рвонув із місця і встиг якраз вчасно.

Тому що один з горщиків був на межі того, щоб впасти.

Дід спіймав горщик із квіткою, можна сказати у польоті.

Зігнавши кота з підвіконня, дід став ставити квітку на місце.

Квітка була дуже своєрідна, листя її було велике і якесь плюшеве, а квіти яскраво жовті та дуже гарні.

Дід Ігор почав ставити квітку на місце і раптом у його голові наче щось клацнуло і він згадав.

Ось він молодий і гарячий йде до магазину, де працює грудаста Лідка. Ох, як впадали парубки по цій Лідці! Ну, а точніше за її фігурою.

Ігор йде, маючи намір підкорити Лідку своєю дотепністю і раптом бачить тендітну, струнку дівчину в блакитному простенькому платті.

Вона йде з подружками, а на її голові красується вінок із кульбаб.

Здивований Ігор раптом впізнав у цій самій дівчині, сусідське дівчисько Марічку.

З усього в ластовинні, безглуздого дівчиська Марія перетворилася на гарну дівчину, Ігор цього зовсім і не помітив.

А вже ввечері він насмикав, на клумбі біля сільського клубу, жовтих, яскравих квітів і вирушив до Марії, потай сподіваючись вмовити її на побачення.

Дід Ігор усміхнувся спогадам.

Ох, скільки ж він добивався своєї Марії!

І добився таки! Вже 55 років вони разом. Виховали 3 дітей, які подарували їм 5 онуків. Багато в житті було всякого, але доброго безперечно більше, а взагалі-то дід Ігор був дуже щасливий зі своєю Марією, навіть незважаючи на її бурхливий характер.

Марія все ще щось робила на кухні і навіть не помітила, як дід Ігор вийшов із дому.

Вона помітила його відсутність лише хвилин через 15, коли пішла кликати його обідати.

Здивувавшись тому, що не помітила, коли дід пішов, баба Марія вирушила у двір, сподіваючись, що дід там.

Вона вийшла саме тоді, коли дід Ігор зайшов у двір.

Дід увесь світився, а в руці був великий букет красивих, жовтих квітів.

Він підійшов до застиглої від несподіванки бабусі Марії та вручив їй букет зі словами:

-Вітаю!

-З чим ? – розгубилася вона.

-Як це з чим? З першим букетом!

Баба Марія розпливлася в посмішці.

-Дивись-но згадав!

-Ну а ти як думала. Просто трохи забув, а то я завжди пам’ятав, коли подарував перший букет найкрасивішій дівчині на світі!

-Гаразд, – так само посміхаючись сказала бабуся Марія, – пішли обідати, підлабузнику!

Після обіду, дід Ігор узявши шматок ковбаси дав його нишком нічого не розуміючому коту.

-Дякую тобі Васька, – з душею сказав дід. – Виручив. Не ти, повік би про ці квіти не згадав!

Втім, Васьці було абсолютно все рівно, на одкровення діда.

Він насолоджувався ковбасою і був щасливий своїм котячим щастям…