Надія з чоловіком Миколою прийшли в гості до сина з невісткою. Жінка застигла на порозі від несподіванки. В молодих вже гостювала її свекруха! – І ви тут?! – ахнула Надія. – А як же ж?! – сказала свекруха. – Ми на вас чекаємо. Все готово! Вони сіли до столу. Микола їв і нахвалював то невістку Тетяну, то свою матір. До чого причепитися Надія не знайшла. Невістка й бабуся порозумілися. – І як добре сидять поряд, посміхаються, – думала Надія. – Хто і що з них готував до столу навіть і не збагнеш… І раптом Надія зрозуміла несподіване

– Ну, ви гляньте, яка вона! – казала своєму чоловікові Надія Анатоліївна. – У сукні прийшла. Вся така скромна і ніжна. А насправді й не розгледіти, що за її виглядом ховається! Ось що таке наш синочок знайшов у ній, Миколо?

– А тобі ніхто не подобається, окрім себе, – сказав дружині Микола Петрович.

– Я ідеальна дружина й мати! – обурилася Надія Анатоліївна.

– Так, і невістка ти ідеальна, – сказав чоловік. – Особливо коли ти мою матір виставила…

– А нема чого мене вчити було! – вигукнула жінка. – Сама б упоралася.

– Посміюся я ще, коли карма тебе наздожене, – похитав головою Микола Петрович.

– Тобі аби сміятися! Не дочекаєшся. Вона тихоня, я її сама на місце поставлю…

…Сергій пішов провести свою кохану Тетяну після знайомства зі своїми батьками.

– Ну, як вони тобі? – запитав хлопець.

– А що я можу тобі відповісти, це твої батьки, – сказала дівчина. – Мені з тобою жити, а не з ними. Думаю ми порозуміємося.

– У мами важкий характер, – сумно сказав Сергій. – Вона вважає себе ідеальною дружиною й матір’ю…

…Після весілля молоді одразу стали жити в квартирі Тетяни.

Невелика студія, куплена на гроші її діда, була дуже затишною й зручною.

Надалі вони планували купити спільну квартиру.

– Хіба ж це квартира? – обурювалася свекруха. – Це можна тільки здавати в оренду. Чому б вам не жити з нами?

– Надіє Анатоліївно, краще нам жити окремо. Збережемо ваші нерви. Квартиру ми з Сергієм купимо спільну, у нас все попереду. Ваш син потрапив у хороші руки. Вам не варто перейматися.

– Хороші руки! Та тобі до мене ще далеко.

– А я й не претендую, звісно, мені далеко. Ви ж хороша мати…

…Невдоволення свекрухи з кожним візитом зростало.

Невістка не звертала на всі її вибрики уваги, а Надія Анатоліївна все це виказувала вдома своєму чоловікові Миколі Петровичу.

– Уявляєш, вона навіть жодного разу не сказала кривого слова мені. Каже, що я хороша мати, що мій борщ кращий, котлетки пишніші.

І взагалі запропонувала мені готувати синові! А це мені навіщо потрібно? Сама нехай готує!

Що ти смієшся? Я їй сказала, що підлога погано помита, а вона послалася, на якусь Софійку, а потім увімкнула пилосос.

У неї підлогу миє пилосос! Уявляєш! Що ти знову смієшся?

– Та нічого, – посміхаючись покрутив кінчик вуса Микола Петрович. – Синові з нею добре?

– Добре.

– От і не лізь.

– Легко тобі сказати! Син у мене один.

– Так і в мене не п’ятеро. Треба було нам з тобою ще одного народжувати. От і було б тобі чим займатися.

– Я з вами двома всі нерви витратила.

– А не треба було мою маму виставляти. Вона хотіла тобі допомогти. Добре, що вона ще має мою сестру. А ти не нервуйся. У мене незабаром відпустка, тож купимо путівку.

– А хто за цими доглядатиме?

– А я маму попрошу. Напевно вона зможе точно роздратувати нашу спокійну невістку. І тобі краще буде. Ти ж пам’ятаєш, чим вона тебе дістала. А ти до них не ходи поки що. Нехай готуються. Подзвони й попередь, що бабуся заходитиме до них у гості.

– Микольцю, але я ж з нею взагалі не спілкуюся. Тільки вітаю зі святами…

– Я говорю сина з невісткою попередь! А матір я візьму на себе.

– А…

– Через два тижні їдемо. Як у молодості, пам’ятаєш, удвох?!

– Ну вмовив. Вмієш ти мене заспокоїти…

…Два тижні пролетіли швидко. Збираючись на відпочинок Надія Анатоліївна забула про все. Згадала, що давно не була у сина вже на відпочинку, а як приїхали, то одразу помчали до них із подарунками.

Заодно й подивитись, як там все. Сподівалася, що Тетяна скаржитиметься на бабусю. А хіба можна не скаржитися на цю стару?

Як вона її раніше дістала? Пропонувала підлогу мити, поки вона, Надія, була вагітна.

Приходила з її Сергієм гуляти, а їй сказала відпочивати більше. Читати його вчила!

Це у п’ять років, а школа, що робитиме? За що вони там гроші отримуватимуть? Нехай навчають у школі!

А в сім років її Сергійку бабуся гроші дала на морозиво, цілих сто гривень.

Ось тут Надія її й попросила не втручатися ніколи в їхнє життя, хлопчика грошима не псувати, і до них не приходити. Вона взагалі вважала, що чоловікам у магазинах робити нічого. Спокус менше, а вона й сама все синові купить…

Свекруха образилась і більше не приходила до них.

З сином і онуком спілкувалася. Та й гроші кишенькові внуку завжди давала – вона ж бабуся…

Пізніше вони дійшли таки до спокійного співіснування. Надія більше мовчала, а свекруха до неї по допомогу не лізла…

– Надійко, нас діти чекають на вечерю. А в нас же ж нічого немає, ми тільки приїхали, а я зголоднів.

– Я хотіла одна з’їздити, але добре вже, Микольцю, давай разом…

…Надія Анатоліївна прийшла до сина з невісткою в гості й застигла на порозі від несподіванки.

В молодих вже гостювала її свекруха!

– І ви тут?! – ахнула Надія Анатоліївна

– А як же ж?! – сказала свекруха. – Ми з Тетянкою на вас з Миколою чекаємо. Все вже готово! Проходьте.

– Мовчати, чи говорити, – думала Надія і ніяк не могла вирішити.

Її Микола їв і нахвалював то Тетяну, то свою матір.

До чого причепитися Надія не знайшла. Адже свекруха свого часу пропонувала їй допомогу, а невістка навпаки просила.

А вона відмовилася від того й від іншого. Протиріччя якесь було в неї в душі.

А ось Тетяна й бабуся порозумілися.

– І як добре сидять, поряд, посміхаються, сміються. Хто і що з них готував до столу навіть не зрозуміти. А ще й її розпитують про відпустку…

І раптом Надія зрозуміла несподівану річ. Вони ж нічого не прихопила для свекрухи!

– Микола щось купував! – згадала вона.

– Микольцю, а ми мамі твоїй нічого не принесли. Може, ти на таксі зганяєш. Ти ж щось купив там…

– Не хвилюйся, у мене все з собою! – відповів їй чоловік, а потім звернувся до присутніх: – Увага. Ми з

Надією всім приготували подарунки!

Щоправда, все вибирала Надійка… А ось це, мамо, тобі, це синові нашому, а це невістці улюбленій єдиній.

Всі залишилися задоволеними, а на прощання навіть обійнялися…

…З того часу в характері Надії щось змінилося. Побачила, як її нелюба свекруха спілкується з її недолугою невісткою, та ще й так мирно, добре, як подруги.

А вона ж має бути посередині між ними. Вона ж і свекруха і невістка водночас!

– Микольцю, а я ж не ідеальна, – сказала вона вдома чоловікові. – Я зрозуміла. Ось вони, те, що треба. А я… Смійся, карма мене наздогнала…

– Ти ідеальна, ти все зрозуміла! Це не карма.

– Зрозуміла. Від допомоги не відмовляйся, сама не навʼязуйся.

– Он як у тебе вийшло! Прямо девіз!

– Тобі б тільки сміятися… Завтра піду до твоєї мами, хай і до нас ходить у гості, ти ж її син…

…А через рік вся жіноча частина їхньої дружної родини поїхала на відпочинок.

Ще через рік народився син, онук і правнук, який ще більше об’єднав усю рідню…