Анжела вийшла заміж за Івана. Молоді орендували квартиру. Свекруха Тамара Петрівна приходила досить часто. – У вас унітаз з іржавими потьоками, старий, як і вся сантехніка! – якось заявила вона. – Так це ж не наша квартира, – сказала Анжела. – Міняти нічого не будемо. Відмили, як могли. Наступного разу знайдемо кращу квартиру. – Краще треба мити! – не вгавала свекруха. – А що у вас в холодильнику? Суп? Виливай давай! І що більше нічого немає? – Все є в морозилці, – похмуро сказала Анжела. – Давай гроші, – раптом сказала Тамара Петрівна. – Які ще гроші? – Анжела на розуміла, що відбувається

Анжелі з першого дня не сподобалася її майбутня свекруха Тамара Петрівна.

Мало того, й рідна сестра її чоловіка Івана – Світлана, була вся в матір!

При знайомстві батьків майбутня свекруха поводилася зарозуміло, всім своїм виглядом показуючи, хто головний у їхній сім’ї.

Анжела навіть дивувалася спокійному й твердому характеру Івана.

– Мабуть, у свого батька він такий вдався, – подумала собі вона.

Але потім при розмові, виявилося, що за столом сидів зовсім не батько Іван, а вітчим – Тарас Васильович.

Він сидів мовчки і навіть не намагався щось говорити.

Ні, спроби були, але Тамара Петрівна їх зупиняла ще на початку.

Сестра Світлана була точною копією матері. Навіть зовнішньо… Обличчя, макіяж, зачіски – як під копірку.

Навіть одягатися матір намагалася, як дочка, тільки їй це не дуже личило.

Але вона молодилася, так би мовити, була в тренді.

Світлана ж, на відміну від матері, більше мовчала…

…Батьки Анжели були звичайні, не бідні, але й не хизувалися своїм достатком, не розповідали про доходи, квартири, машини.

Тамара Петрівна навпаки говорила про все і хвалилася.

– У нас машина, у Івана теж, – хизувалася вона. – Він же ж хлопчик. А зараз ще й Світланці купимо. Квартири для дітей не купили. Самі зароблять. Може, ще й нам допоможуть!

Анжела тільки пізніше зрозуміла її короткі й уривчасті фрази.

З’ясувалося, що і машина, й квартира належать вітчиму.

А за машину Івана, сам Іван кредит і виплачує!

Весілля молодята влаштували скромне, що дуже не сподобалося Тамарі Петрівні й Світлані.

Дуже хотілося вже їм погуляти. Тиждень довелося жити зі свекрухою, доки молоді не винайняли житло.

А потім почалося…

– Іванко не любить борщ! Краще солянка й бограч.

– Іванко любить м’ясце у будь-якому вигляді, а ось рибу тільки філе, щоб кісточок не було!

Овочі тільки свіжі і з ринку. Щоб точно жодної хімії. Ковбаска тільки найвищого ґатунку.

Одяг, сорочки, сміття, підлога, посуд, гроші… І найголовніше – гроші!

На думку свекрухи, молоді всі недосвідчені і нічого не вміють, нерозумні. А ще їх треба контролювати скрізь і завжди.

Свекруха приходила не щодня, але настрій псувала. З порога заглядала в кімнати, чи чисто. Потім вже все інше.

– У вас унітаз з іржавими потьоками, старий, як і вся сантехніка, – якось заявила вона.

– Так це ж не наша квартира, – сказала Анжела. – Міняти нічого не будемо. Відмили, як могли. Просто наступного разу знайдемо кращу квартиру.

– Краще треба мити! – не вгавала свекруха. – А що у вас у холодильнику? Що це? Суп? На тиждень варила? Ану виливай давай! Цим годувати хочеш чоловіка? І що більше нічого немає?

– Все є, просто в морозилці, – похмуро сказала Анжела. – Готувати ще зарано просто.

– Холодильник порожній, – зробила висновок свекруха, навіть не слухаючи Анжелу. – Давай гроші, я сама вам все куплю.

– Які ще вам гроші? – ахнула дівчина.

– На продукти, дорогенька, які ж іще, – сплеснула руками Тамара Петрівна.

– Ми все самі купимо…

– Давай, самі вони куплять. Нічого не розуміють. Іване, де твої гроші? Швидко збирайся і ходімо в магазин. Гроші візьми.

– Мамо, ми самі. І взагалі, у мене грошей немає. Я заплатив за квартиру й кредит. Ми так вирішили з Анжелою.

– Ну то візьми в дружини, – уже галасувала мати. – Я ж для вас стараюся.

– Тамаро Петрівно, ви не галасуйте. Я не дам грошей. Сама знаю, що купувати. А якщо хочете наш холодильник заповнити, то за власний рахунок. Це ж ви хочете, от і купуйте на свої гроші.

– Ти, ти… – не могла підібрати слів свекруха.

Вона миттю вискочила за двері. Не любила вона, коли їй відповідають всілякі нерозумні. І звичайно ж, не в магазин вона побігла… Де ж за свої гроші?

…Тамари Петрівни не було три тижні. І все повторилося знову.

– Ну що? – запитала та. – Не передумали?

– Ні, – спокійно відповіла їй невістка.

Але у свекрухи визрів свій план. Вона з’явилася із пакетом продуктів.

– Ось чек. Переказуй мені гроші, які я на вас витратила.

– Ми вас не просили, – Анжела взяла чек. – Судячи з покупок, сума має бути меншою. А де ковбаса? Куряче філе, горошок… Ось тут ще сир, сметана, йогурт. А де вони? Тільки в чеку? Ви пакет забули у магазині?

– Це мені за мою працю. Оплачуйте.

Анжела згребла все зі столу назад у пакет і вручила свекрусі.

– Дякую за вашу працю. Це все також вам.

– Що?! Та як ти тільки додумалася до такого?!

– Це ви, як додумалися нас обманювати?

– Та ти… Іване, дай мені грошей!

– Мамо, у мене немає грошей. Ми хочемо якнайшвидше виплатити кредит за машину. Все йде туди. А ти не хочеш допомогти?

Тамара Петрівни знову вискочила з квартири.

Іван і сам був не радий настирливості матері. Але грошей і раніше їй не давав, а тепер і поготів…

…Анжелі й Івану, можна сказати, пощастило. Мати Анжели отримала спадок. Батьки вирішили переїхати в інше місто, звідки обоє були родом.

Свою квартиру віддали дочці. Через рік поневірянь по орендованих квартирах молоді переїхали в простору двокімнатну квартиру.

Квартира не потребувала навіть ремонту й меблів. Було все. Єдине, що могло не подобатися Іванові, квартира була у власності Анжели.

Батьки написали дарчу на дочку. Але він на цьому не зациклювався. Вони ж люблять один одного, а значить, у них все спільне.

Анжела була вагітна, коли знову з’явилася Тамара Петрівна. Після довгої перерви у спілкуванні дівчина сподівалася на краще. Тим паче вона була вагітна – чекала її онука.

Раптом свекруха зміниться…

– Добре влаштувалися, – сказала жінка, оглянувши кожен куточок. – А холодильник у вас знову напівпорожній.

– Мамо, ти можеш просто без своїх інспекцій попити чай?

– Добре. Тим більше, у мене розмова є…

– Ну то кажи.

Іван наливав чай, Анжела дістала цукерки, печиво.

– Давай наодинці поговоримо, – сказала вона сину.

– Вона моя дружина і нікуди не піде. І в нас теж є до тебе розмова.

– Ну добре. Все одно дізнається. Кредит виплатив?

– Так вже давно.

– А чому не сказав? Ми давно б Світланці машину купили!

– А чим вам мій кредит заважав?

– Ти маєш їй допомогти.

– Вибрати машину допоможу, на цьому все. Платити за неї не буду, – Іван уже зрозумів, на що натякає мати.

– Ти тільки кредит візьми, а вона сама.

– Сама хай і бере. Якщо я візьму, то й машина буде моя. Ти ж маєш знати, як все це оформляють.

– Виплатиш і подаруєш їй. А поки що й так поїздить.

– Виплатиш? Я? Ти серйозно? Світлана працює, от нехай сама й купує.

– Ми ж тобі допомогли.

– Чим? Машину вибрати? В автосалон прийти?

– Вибір це найголовніше!

– Тільки я взяв іншу машину, а ти навіть не помітила.

– Значить, не допоможеш сестрі з кредитом. Вибрати ми й самі можемо. Що там у вас за розмова до мене?

– Ти скоро станеш бабусею! – радісно сказав син.

– Що? Цього ще не вистачало! Ти глянь на мене, яка я бабуся!

– Так, мамо, бабуся ти точно ніяка. Але ти все одно нею станеш.

– Та які з вас батьки? Ви ж… – слів у майбутньої бабусі знову не знайшлося і вона поспішила піти.

Чомусь Іванові стало смішно. Мати знову рознервувалася з нічого.

– Знову на пів року, а може, й більше, – подумав він.

Анжела народила хлопчика. Іван, як і годиться, повідомив матері. Навіть запросив на виписку з пологового, але мати проігнорувала їх.

Вони зі Світланкою поїхали відпочивати. Натомість прийшов вітчим Івана, Тарас Васильович.

– Як я відпочиваю від них! – почав він. – Як я хочу, щоб вони завжди були на відпочинку. Я вам грошей на подарунок для онука приніс… Самі вирішите все. Якщо що, то я й побавити малюка можу. Звертайтесь. Я ж тепер дід!

– Поїхали до нас. Відсвяткуємо. Гостей у нас нікого, от і будеш головним гостем, – сказав Іван.

– Але тільки чай.

– Так, з тортиком…

…Тамара Петрівна до онука була абсолютно байдужа. Прийшла, подивилася й пішла. Навіть не промовила ані слова. Але наступного дня знову з’явилася.

– Світланка заміж виходить. Знайшли ми їй нареченого, – з гордістю заявила мати. – Живе він недалеко від моря. Весілля буде там. Готуйте подарунок. Так. У вас маленька дитина, а тому там вам нічого робити. Гроші я сама передам.

– Ми гроші їй перекажемо на картку.

– Я ж сказала сама передам, у конверті. Можеш мені переказати, я зніму.

– А взагалі-то нас на весілля не запрошували. Тоді подарунок для чого? Ми подумаємо.

– Думай швидше!

Запрошення не було. Весілля відбулося без них. Іван таки переказав сестрі грошей на подарунок. Все ж таки рідна сестра, до того ж єдина…

Мати почала часто засідати в дочки, тим більше та незабаром народила.

Тамара Петрівна забула навіть про чоловіка й завела там роман.

Дочка сварилася, зять сміявся. І зрештою, вони йому набридли обидві.

– Або твоя мати їде, або я подаю на розлучення і ви поїдете обидві.

Світлана переживала втратити коханого чоловіка, а головне хороше житло.

Маму вона попросила поїхати. Та не погоджувалася, але та сказала, що все розповість батькові і це подіяло.

Насправді ж усе було не так. Мати просто переїхала з коханцем в інше місто.

Тарас Васильович навіть не засмутився, коли йому про це повідомили.

Йому давно хотілося відпочити від Тамари Петрівни. Він зібрав її речі і просто виставив за двері, коли вона приїхала.

Дід Тарас вже чекає четвертого онука. От тільки бабуся, все не бабуся. Іноді вона з’являється, але онуків наче не помічає.

– А де житиме твоя мама на старості років? – якось запитала чоловіка Анжела, після чергового візиту свекрухи.

– Вона має маленьку квартиру в передмісті. Вона її здає в оренду. Коштує вона мало, здається дешево. Я сам нещодавно довідався. Її батьки там жили, їх давно вже немає.

Ось так бабуся робить все, щоб на старості залишитися без онуків.

Світлана з чоловіком так і живуть недалеко від моря.

Іван з Анжелою усією родиною їздять до них у гості.

Стосунки між сестрою та братом все ж стали ближчими.