Галина любила обідати у себе в кабінеті, хоча більшість її колег ходили в їдальню. Це було зручно й недорого… Під час обідньої перерви Галина знову залишилася сама. Сьогодні, не знаючи навіщо, вона принесла з дому аж три великі котлети і картопляне пюре. В маленькому контейнері ще й був салат! – І для чого я стільки набрала? – подумала Галя. – Де ж мені стільки зʼїсти… Галя розігріла обід в мікрохвильовці. Коли всі працівники пішли, жінка вийшла з кабінету. Вона озирнулась навкруги, і раптом застигла від побаченого

Галині недавно виповнилося 49 років. Наступного року буде п’ятдесят, а вона все ще сподівалася, що хтось візьме її заміж з великого кохання, що у них будуть дітки…

У неї є двокімнатна квартира. Батьки допомогли купити.

Нині батько з матір’ю вже старенькі і втратили будь-яку надію побавити внуків.

А Галя все сподівається… В одній кімнаті сама живе, а друга у неї дитяча.

Там і шпалери відповідні і меблі. Мати все бурчить, що доньці скоро п’ятдесят, а в неї дитинство ще не скінчилося.

Працювала Галя на невеличкому підприємстві бухгалтеркою.

Начальство часто у них змінювалося, а Галя постійно на місці.

Все знає, що у них і як на фірмі…

Начальники до неї все по консультації ходять і, звісно, наприкінці місяця премії непогані виписують.

…Цей день на роботі розпочався для Галі, як завжди.

Розібралася з паперами, попила з колежанками кави.

Тут і начальник прийшов.

– Галино Данилівно, завтра до нас новий працівник прийде. Уже літній, правда.

– Славко, а навіщо він тут? – здивувалася Галя.

– Не знаю… Кажуть, він далекий родич когось із власників, – начальник посміхнувся. – У нього там в житті якісь проблеми були великі.

– Ну, гаразд… А як його прізвище?

– Ось, – начальник дав їй папірець. – Олег Кравченко, п’ятдесят один рік. І номер його телефону…

– Добре розберуся…

…Наступного дня Галина прийшла на роботу, як завжди перша.

Біля кімнати їхніх майстрів уже стояв міцний похмурий чоловік.

– Здрастуйте! – кивнув він головою. – Мені начальника треба.

– Ви Олег?

– Так.

– Зачекайте, він зараз прийде.

Почався робочий день. Все як завжди. Після обіду до Галини підійшов і новенький:

– Галино, начальник сказав, що ви мені роботу видасте…

– Зараз, – Галина почала поратися в паперах.

Раптом вона помітила, що погляд новенького ковзнув по її столу із залишком обіду.

– Ти хоч пообідав? – здивовано запитала вона.

– З чоловіками вранці чаю попив.

– Сідай! – Галина налила кави з молоком і витягла бутерброди, що в неї ще залишилися.

– Ой ні, дякую! – запротестував Олег.

– Не безплатно, – Галина посміхнулася. – З першої зарплати мені цукерок купиш.

– Ну, гаразд, – таки погодився той.

Чоловік сів за стіл, і бутерброди дуже швидко, зникли.

– Дякую! – вдячно посміхнувся він, взяв документи й пішов.

– А він непоганий чоловік, – майнула думка в Галі. – Мало що там у нього в житті сталося…

…Більшість працівників підприємства ходили в їдальню – зручно й недорого.

Галина завжди обідала у себе в кабінеті.

Під час обідньої перерви вона знову залишалася сама.

Сьогодні, не знаючи навіщо, вона принесла аж три великі котлети і картопляне пюре. В маленькому контейнері ще й був салат.

– І для чого я стільки набрала? – подумала Галя. – Де ж мені стільки зʼїсти.

Галя розігріла обід в мікрохвильовці, яка стояла в кабінеті.

Коли всі працівники пішли в їдальню, жінка вийшла з кабінету.

Вона озирнулась навкруги, і раптом застигла від побаченого.

Ну звісно! Новенький сидів на самоті…

– Олеже, а ти чого сидиш, і не йдеш у їдальню? – запитала вона.

– Та так, не хочу… – махнув рукою той.

– Ходімо зі мною обідати!

– Ні, – похитав головою чоловік.

– Ходімо, ходімо! Сподіваюся, ми довго разом працюватимемо. Заодно розкажеш про себе.

Чоловік винувато посміхнувся і пішов за Галиною.

Вона посадила його за стіл, поставила перед ним тарілку.

– Ну давай, – сказала жінка. – Їж і розказуй, хто ж ти у нас такий!

Олег узяв ложку і почав розповідати:

– Та хто ж я? Мабуть, звичайний невдаха…

Я закінчив школу, потім технікум, – почав розповідати чоловік без жодних емоцій. – Потім одружився, розлучився…

Кілька секунд він сидів мовчки, вдивляючись у тарілку.

Відчувалося, що далі сталося щось, що перевернуло все його життя.

Помовчавши, Олег продовжив.

– Потім у одну справу вплутався. Ішов по вулиці, дівчину захистив… Я ж спортом займався колись… Хто був винен, хто ні – так і не розібралися. Пʼять років мені виписали…

Знову запала тиша.

Галина прибрала порожні тарілки, налила в чашки чаю.

Відпивши ковток, Олег продовжив:

– Повернувся я. В мене двоюрідний брат тут один з власників.

Він, звичайно, не в захваті був від моєї появи, але на згадку про свою тітку, а мою матір, влаштував мене сюди.

Квартира моя однокімнатна доньці дісталася. Вона вийшла заміж і вони її обміняли на двокімнатну.

Зараз в них дочка народилася. Ось тільки не дуже хочуть вони зі мною ріднитися… А я хіба є їм колись поганого бажав? Завжди чим міг старався допомогти…

Його обличчя спохмуріло.

– Брат мій двоюрідний, знайшов мені кімнату в гуртожитку. Жити можна…

– Ого, Олеже… Так, дійсно нелегке в тебе життя виявляється.…

– Галино, я піду. Обід незабаром закінчиться. Спасибі тобі велике!

…Пройшов тиждень. На картки надіслали аванс. Отримав його і новий працівник.

Після роботи Галина вийшла на вулицю, як раптом перед нею з’явився Олег.

– Ходімо по цукерки! – сказав він.

– Які цукерки? – здивувалася жінка.

– Ти ж сама сказала, – простягнув той руку. – Ходімо!

Галина нерішуче взяла його під руку. У голові все переплуталося.

Вона чудово розуміла, що завтра всі на роботі знатимуть про це, розмови почнуться.

Але чоловік посміхався такою щасливою усмішкою, що мимоволі посміхнулася й Галина.

Вонизайшли в магазин, купили цукерок, і тут несподівано, навіть для самої себе, Галя сказала:

– Олеже, а ходімо до мене на чай?!

– Ходімо! – погодився той.

…Звичайно, наступного дня всі колеги знали про це.

Тим більше, що вони вранці разом під ручку прийшли на роботу, і вигляд у обох був дуже щасливий.

Одразу розмови пішли, що справа йде до весілля.

Так воно і йшло до весілля. Олег став непогано заробляти, переїхав жити до Галини.

Вони подали заяву в ЗАГС і через місяць зіграли весілля.

Батьки нареченої були раді, адже єдина дочка нарешті заміж вийшла. Ось тільки мати до них бурчала:

– Ви бодай дитинку всиновили б. Що ж ми з батьком так онуків і не побачимо?

…І ось, коли мати почала в черговий раз таке казати, Галина раптом заявила:

– Я сама народжу…

– Доню, що ти кажеш? – здивувалася мати. – Тобі восени п’ятдесят років виповниться.

– Ось у п’ятдесят і народжу. Я вже на третьому місяці…

– А чоловік знає?! – ахнула мати.

– Знає, – Галина посміхнулася щасливою усмішкою. – Вчора я ходила на консультацію, сказали, що у нас хлопчик буде.

– Ой, доню, як я рада! Аби все добре було…

…Останні п’ять років Галина уявляла, як вона зустріне своє пʼятдесятиріччя.

Але такого й уявити не могла!

У свій ювілей вона була в пологовому будинку.

І раптом пролунав плач… Немов крізь туман, Галина бачила, що лікар щось зробив і… Поклав їй на руки малюка.

– Іди, познайомся з мамою! – сказав він.

Малюк полежав зовсім трохи і його кудись забрали.

Години дві Галина пролежала в пологовому, потім її перевели в палату.

І майже тут же медсестра принесла малюка.

– Ваш синочок їсти хоче, – медсестра посміхнулася. – Це ж ваші перші пологи?

– Так…

– Давайте я вам покажу, як правильно це робити, – поклала вона його поряд, пояснила все, потім запитала: – Він з вами залишиться, чи ви хочете відпочити?

– Зі мною, зі мною! – промовила Галина, немов переживаючи, що її синочка заберуть.

– Ось ваші речі. Родичі передали…

– Дякую!

Малюк наївся і заснув, а мама довго з таким захопленням дивилася на нього. І раптом…

– Олег же ж чекає.

Галина обережно встала й підійшла до вікна. Внизу стояв і чоловік і мати з батьком.

Вони дивилися на вікна. Галя хотіла відчинити вікно, але на вулиці ж листопад.

Кинулася до пакета, що стояв на тумбочки, знайшла телефон і знову кинулася до вікна, набираючи номер.

– Олеже! Дивись правіше, я рукою махаю.

– Бачу! – почувся його радісний голос. – Як ви там? Нам сказали, що ти народила.

– Так, він зі мною! Поїв і спить.

– Який він?

– Маленький… Почекай… Зараз…

Вона сфотографувала синочка, переслала чоловіку, і кинулася до вікна.

Олег радісно підняв руки, почав показувати фото тещі і тестю.

Її мама дістала свій телефон, і тут же на телефоні Галини заграла музика:

– Доню, – пролунав радісний голос матері. – З днем народження тебе! З подвійним днем народження!

– Дякую мамо!

– Все ж таки дочекалися ми з батьком онука…

– Мамо, ти плачеш?

– Це я від радості.

– Ідіть до дому! На вулиці холодно!

…Постоявши ще трохи, родичі помахали руками й пішли.

А Галина лягла поряд із сином. Так радісно було на душі.

Нехай у п’ятдесят, але в неї є кохані чоловік і синочок…