Ольга прибирала в квартирі, коли у двері подзвонили. Жінка відкрила і побачила на порозі свого зятя Віктора. – Привіт, – одразу привіталася вона. – А Ірина де? – Ірина не прийшла. Я прийшов до вас, бо нам потрібно серйозно поговорити, – сказав Віктор. Ольга запросила зятя на кухню, зробила чай. – Я тебе слухаю, – сівши навпроти Віктора сказала теща. – Ольго Миколаївно, так більше не можна. Це неправильно, – раптом сказав чоловік. – Ти про що? – здивувалася жінка. – Ось, тримайте, – Віктор вручив тещі якийсь конверт. Ольга Миколаївна відкрила його, заглянула в середину і застигла від побаченого

Ольга, проживши з чоловіком майже тридцять років, знала, що й раніше він від неї погулював, але їй і у поганому сні не снилося, що справа може дійти до розлучення. Цю звістку вона отримала напередодні п’ятдесятиріччя.

Познайомились вони в інституті. Оля відрізнялася своїм сильним характером, і багато хлопців оминали її. Володимир звернув на неї увагу на третьому курсі. І йому вдалося розтопити кригу в душі дівчини. Після закінчення навчального закладу вони одружилися і поїхали влаштовуватися на роботу у Київ.

Влаштувалися на роботу на одне з підприємств, спочатку простими інженерами, потім чоловік пішов у гору, і Володимир став головним інженером. А Оля – начальник технічного відділу.

Оля могла витримати будь-які випробування долі.

Жили вони з Володимиром добре, дружно. Народилася донька, вся увага батьків була їй, бо Ірина була єдиною дитиною. І навчалася їхня донька у Києві, здобула медосвіту. А заміж вийшла за киянина.

Олі здалося, що в неї почалося легке життя. А ось, коли Іринка народила малюка, Олі довелося допомагати дочці. Внучка Юля часто нездужала, перший рік життя погано спала ночами. Ірина з чоловіком шкодували матір.

– Мамо, ти б відпочила, якось самі впораємося, – умовляла Олю дочка.

– Іро, хто ж вам ще допоможе, як не мати. Віктор багато працює, помічник із нього ніякий, а ти не залізна.

Пізніше дочка їй скаже:

– Мамо, якби не ти, я б зовсім не впоралася. – Іноді доводилося Ользі і ночувати у молодій сім’ї, давала виспатися Ірині. А ось про свою сім’ю, як сказав чоловік, зовсім забула. І в цей момент у Володимира закрутився роман на стороні.

Оля знала його коханку. Вони працювали на одному підприємстві, лише у різних відділах. Олесі було тридцять з невеликим. Струнка, ефектна дама. Постійно змінює модне вбрання. Не можна сказати, що Оля запустила себе. Вона завжди одягнена зі смаком та скромно.

Тому одразу зрозуміла, що не зможе конкурувати із такою жінкою. Постійно ставила собі запитання:

– Чим цю даму зачарував мій чоловік? – Йому вже за п’ятдесят, він на два роки старший за свою дружину. Але так чи інакше Володимир розлучився з Ольгою і пішов до своєї коханки. Тут ще одна новина. Їхнє підприємство збанкрутувало, закрилося. Їй довелося влаштуватися на інше підприємство.

Ні чоловіка, ні нормальної роботи… нічого! Яке тут відзначення ювілею. Їй зовсім не хотілося його відзначати, але дочка із зятем наполягали.

– Яке там свято? Із чим мене вітати? З тим, що на старості років залишилася самотньою? – ніби відмахувалася від дітей.

– Мамо, – не вгамувалася Ірина, – ти заслужила це свято, хочеш чи ні, але ми його з Віктором тобі організуємо. У тебе ще все попереду.

– Не витрачайте гроші. Мені тепер тільки лишається бути турботливою бабусею, а як жінка, я більше не існую. Не жінка я тепер, а списана з усіх рахунків старенька.

Ювілей таки відзначили, тільки не в кафе, а у родинному колі. І пройшов він якось буденно. Були на її адресу приємні привітання та побажання з боку сватів та зятя. Так би мовити, це гуляння відбулося, щоб трохи розрядити обстановку.

Наступний рік для Ольги видався важким. Її внучка Юля пішла до дитячого садка. Спочатку важко звикала, потім часто нездужала. Знову бабуся намагалася замінити матір, бо Ірина була на роботі. Нічого, спільними зусиллями впоралися.

Жінка не помітила, як рік пролетів. Настав черговий день народження. І в цей день зять їй несподівано сказав:

– Ольго Миколаївно, так більше не можна. Це неправильно. Ви ще цілком молода і повна енергії жінка перетворюєтеся на якусь стареньку бабусю. І ви стільки зробили для нас, треба й нам із Іриною щось зробити для вас. Ми вирішили відправити вас відпочивати.

Віктор дістав приготовлений тещі подарунок – путівку на море на три тижні. Вона була дуже зворушена такою увагою своїх дітей.

– Мені не на море треба їздити, а в санаторії, – сказала жінка напівжартома. На що зять заперечив:

– Навіщо вам санаторії? Ваша недуга душевна, а з таким справляються лише новими враженнями. І я знаю місце, куди відправляю вас. Саме там ми з Іриною провели медовий місяць. Там море, приголомшливе повітря.

– Ти думаєш це все допоможе мені?

– Я не думаю і не надіюся, а просто впевнений, що там ви забудете всі свої негаразди.

Оля сумнівалася, що з нею можуть статися якісь зміни. Але відпочинок було оплачено, треба було їхати.

З небажанням, але поїхала жінка. І там, з нею сталося справжнє диво! Вона не лише розвіялася, а й зустріла чоловіка.

Познайомилася Ольга з Анатолієм на екскурсії. Чоловікові було п’ятдесят п’ять років, його нещодавно розлучили. Дружина, яка була на дванадцять років молодша за чоловіка знайшла собі нового супутника, тож поговорити їм було про що – обидва пережили схоже.

Вони щовечора сиділи в ресторані, говорили.

– Оля, ви не уявляєте, як я радий, що зустрів вас. У мене таке почуття, що ми знайомі цілу вічність. Коли ми роз’їдемося, я сумуватиму без вас. Давайте обміняємося телефонами, я вам дзвонитиму, ви ж не проти?

У прощальний вечір Анатолій подарував Ользі великий букет із троянд. Олі стало так приємно… Вона ще не розуміла свого почуття до цього чоловіка.

Повернувшись додому, вони почали зідзвонюватися. Анатолій дзвонив щодня. У Олі життя пішло своєю чергою: дім, робота, онучка… І через два тижні цих слів вона не чекала від чоловіка:

– Оля, я приїду, у мене серйозні наміри, хочу познайомитися з твоєю донькою та зятем. 

І Анатолій приїхав.

– Я приїхав за тобою, – замість каблучки у жінки на шиї засяяло перлове намисто. – Каблучка ще буде, не хотілося псувати сюрприз і дізнаватися в тебе розмір. – Чудові два тижні пролетіли, але Оля не могла зірватися з місця, відпустка лише влітку.

Анатолій приїжджав до неї ще кілька разів. На довгі вихідні у травні з’їздила і вона до нього. Оля була просто щасливою, ніколи не чекала від долі такого подарунка.

Влітку вони поїхали відпочивати вже вдвох.

– Оля, цього разу ти від мене не втечеш. Я роблю тобі офіційну пропозицію. – Оля дуже переживала докорінно змінювати своє життя, бо Анатолій наполягав, щоб вона переїхала до нього, але жінка наважилася.

Бог їм послав нову любов, і вони прийняли її як великий дар.

На новому місці Оля швидко прижилася, її добре прийняли всі родичі Анатолія. Вони зустрічали у своїй оселі дітей, онуків, дивилися на них і не могли натішитися.

Залишилося сказати кілька слів про першого чоловіка Ольги. Розлучився він зі своєю молодою дружиною, вона просто кинула його. Дочекалася, коли Володимир їй допоміг виплатити іпотеку та випроводила чоловіка:

– Дякую за допомогу і до побачення.

Кілька разів приходив Володимир до дверей їхньої колись спільної квартири, але там жили квартиранти, а Ольга ніжилася в обіймах свого коханого чоловіка Анатолія дуже далеко від цих місць.