Поліна вирішила зробити генеральне прибирання в квартирі. Вона поставила пратися тюль і вже домивала підлогу в залі, коли задзвенів її телефон. – Господи, та хто там ще дзвонить, – втомлено пробурмотіла жінка. Дзвонила старша сестра Валентина. – Поліно, привіт! – сказала вона. – Привіт, Валю. Щось трапилося в тебе? – запитала Поліна. – Як у тебе справи? – відповіла питанням на питання та. – Добре! – здивовано відповіла молодша сестра. – Я ось, чого дзвоню… – промовила Валя. – Ми тут зі Степаном дещо придумали. Не знаю як тобі й сказати… – Та що там у тебе сталося?! – Поліна не розуміла що відбувається

Поліна народилася в селі. Крім неї в сім’ї було два брати та дві сестри. Вона – середуща. Сестра і брат – старші за неї і сестра з братом – молодші.

Закінчила школу із «золотою» медаллю і поїхала вступати до міста в інститут. Важко було, жила до гуртожитку на одну стипендію, але вищу освіту здобула.

Вийшла заміж за свого однокурсника. Його, далеко небідні батьки, купили їм трикімнатну квартиру, за умови, що вони народять їм онуків.

Щоправда, купили не в самому центрі, але це навіть добре, тихий район, спокійний.

Чоловік добре заробляє, дружина теж непогано. Здавалося, живи й радуйся. Але…

…Почалося все зі дзвінка.

Поліна саме вирішила зробити генеральне прибирання в квартирі. Вона поставила пратися тюль і вже домивала підлогу в залі, коли задзвенів її телефон.

– Господи, та хто там ще дзвонить, – втомлено пробурмотіла жінка витираючи руки.

Дзвонила старша сестра Валентина.

– Поліно, привіт! – сказала вона в слухавку.

– Привіт, Валю. Щось трапилося в тебе? – запитала Поліна.

– Як у тебе справи? – відповіла питанням на питання та.

– Добре! – здивовано відповіла молодша сестра.

– Я ось, чого дзвоню… – промовила Валя. – Ми тут зі Степаном дещо придумали. Не знаю як тобі й сказати…

– Та що там у тебе сталося?! – Поліна не розуміла що відбувається.

– Коротше, у нас зі Степаном через два тижні відпустка! Хочемо столицю подивитися, погуляти і синам показати все. Ми в тебе зупинимося на тиждень, га?

– Навіть не знаю… – розгубилася Поліна.

– Ти там зі своїм поговори.

– Ну добре!

Поліна поклала слухавку, і тут чоловік підходить:

– Поліно, хто там дзвонив?

– Арсенію, сестра моя старша хоче до нас у гості приїхати зі своїм сімейством.

– Нехай приїжджають! – одразу погодився чоловік. – Я ж один у сім’ї ріс. Це добре, коли родичів багато.

Але Поліна жила в багатодітній родині і знала, що це не завжди добре, коли родичів багато…

…Купили дві розкладачки, продуктів заготовили і почали чекати.

І ось у суботу довгоочікувані гості прийшли: сестра з чоловіком та два племінники, Грицько і Роман, восьми та шести років. Точніше, приїхали на машині Арсенія, вимастивши йому всі сидіння, якимось йогуртом.

– Тітко Поліно, ми приїхали! – галасували племінники ледь не хором, обгортаючись брудними руками на шпалери.

– Ану, руки мити! – сказала Поліна.

– Їх би, добре б повністю викупати, – чи то попросила, чи то наказала сестра.

– Добре, хай заходять у ванну!

Брати пішли вмиватися. Раптом пролунав гуркіт. Мама і тітка забігли у ванної. Штора була відірвана разом із карнизом…

– Це він зламав, – одразу заявив старший брат, вказуючи на молодшого.

– Ні, – сказав молодший і почалася сварка.

Зайшов Степан і заспокоїв синів:

– Ще, що-небудь наробите, додому поїдете!

Вимивши, абияк хлопців, сестри вирушили їх годувати. Арсеній – знімати чохол із заднього сидіння, а Степан встановлювати карниз у ванній.

Після обіду Поліна оголосила:

– Так, все йдіть гуляти. Я порядок у квартирі наведу.

– А що тут наводити? – здивувалася сестра. – У тебе й так порядок.

– Був, – важко зітхнула господиня. – До сьогодні.

– Поліно, чохол випери! – похмуро попросив чоловік.

– А що з ним?

– Та так, нічого…

– Зрозуміло…

Гості разом із Арсенієм вийшли на вулицю.

– Ми на машині поїдемо? – спитав Грицько.

– Ні, – строго промовив батько. – Ви все в машині вимастили, тепер ходитимете пішки.

Важкий видався тиждень для Арсенія та Поліни. Їй навіть довелося взяти тиждень відпустки за свій рахунок. Просто лячно було залишити гостей самих у квартирі. Вони й при ній стільки всього наробили.

Сестра з чоловіком хоч і сварилися за витівки хлопців, але ті особливо не слухалися. Все в них ламалося, псувалося і вимащувалося.

Щоб якось загладити їхню провину, Валентина готувала вечері та сніданки, а гуляти вони йшли на цілий день. Степан вечорами виконував дрібну роботу по дому.

Наприкінці тижня Арсен з Поліною відвезли родичів на вокзал і посадили у поїзд.

Коли повернулися додому, радісно кинулися обіймати один одного:

– Нарешті! Ми одні!

Цілий тиждень у квартирі було спокійно.

І ось, якось увечері, задзвенів телефон у Поліни. Дзвонив її старший брат Матвій:

– Привіт, Полінко!

– Привіт, Матвію!

– Як здоров’я?

– Добре, – після того, як брат почав розмову, Поліна зрозуміла, що мова піде не про здоров’я.

– У мене тут таке діло. Ти ж знаєш, що я працюю експедитором в одній досить великій фірмі. Ми за тиждень вирушаємо до вас у Київ по товар. Поліно, ми з водієм зупинимося у тебе на кілька днів? Ти там поговори з Арсенієм…

– Що трапилося? – чоловік відчув, що після дзвінка настрій у дружини трохи зіпсувався.

– Матвій їде сюди у відрядження. Запитує, чи можна у нас на кілька днів зупинитися?

– Поліно, ну і чого ти така сумна? Нехай приїжджають.

– Дякую, Арсенчику!

На їхнє весілля приїжджали тільки батьки. Після весілля вони із чоловіком їздили у гості до батьків Поліни.

Там, можна сказати, вкотре справили весілля. Начебто, всі один одному рідними стали.

Приїхали нові гості. Неподалік будинку залишили свою фуру. Зайшли такі два величезні мужики, і одразу у трикімнатній квартирі тісно стало. Після взаємного вітання брат одразу повідомив:

– Ми у вас дві ночі переночуємо.

– У нас якраз дві розкладачки після сімейства нашої Варвари залишилися. Ми їх навіть у гараж не встигли віднести, тож на балконі й лежать.

І почалося. Хазяйка кинулася готувати. Потім гості разом із її чоловіком відзначали зустріч. У ванній кімнаті безлад, на кухні безлад. Довелося їх одяг прати. Всю ніч хропіли…

Наступного дня довелося взяти відгул. Начальник пробурчав: мовляв, щось ти часто відгули брати почала, але підписав.

Наступного дня гості поїхали.

– Ну, це ще нічого! – посміхнувся Арсен.

Знову минув тиждень. Може – два.

Знову заграла мелодія на телефоні у Поліни. На цей раз дзвонив молодший брат:

– Привіт, сестричко!

– Привіт, Микольцю!

– Мені відпустку дали. Хочу до тебе на кілька днів заскочити. Бо я ще навіть твого чоловіка не бачив.

– Приїжджай!

Арсеній подивився на задумливу дружину і засміявся:

– Хто?

– Микола – мій молодший брат. Йому відпустку дали. Хоче заїхати, з тобою познайомитись.

– Нехай приїжджає.

І ось він зайшов. Обійняв сестру привітався із зятем.

Весь вечір сестра пригощала Миколу домашніми делікатесами, а він розповідав про роботу.

Наступного ранку гість встав разом із господарями. Сестра одразу сказала:

– Миколо, ми йдемо на роботу. Ось тобі ключ. Дивись не заблукай, місто велике.

– Розберуся! – пообіцяв брат.

Коли вони увечері повернулися з роботи Миколи, вдома не було. Сестра зателефонувала йому.

– З ким я розмовляю? – почувся у слухавці чужий чоловічий голос.

– З Поліною, – злякано промовила жінка.

– А хто ви Миколі Петряку?

– Сестра.

– Вашого брата затримано. Він влаштував сварку на вулиці.

– Арсенію! – гукнула Поліна.

– Що трапилося? – вибіг чоловік із ванної кімнати.

– Миколку забрали. Що робити?

– Адресу сказали?

– Так…

– Поїхали рятувати, – і чоловік почав збиратися.

За пів години вони були за адресою.

Вийшов Микола.

– Микольцю, ти що виробляєш? – кинулася до нього сестра.

– Поліно, все нормально. У всьому розібралися, – винувато посміхнувся той.

Тут він зустрівся поглядом з дівчиною, яка стояла у коридорі неподалік і раптом обійняв її.

– Знайомтеся! Це Марійка, ми з нею сьогодні познайомились, – сказав він. – А це моя сестра Поліна і її чоловік Арсеній.

– Давайте вийдемо! – запропонував Арсеній. – Це не найкраще місце для знайомства.

…З наступного дня знайомити Миколу із містом стала Марійка. Минуло три дні, і він поїхав до батьків. Ті на нього з нетерпінням чекали і вже кілька разів дзвонили.

Але наприкінці своєї відпустки заїхав на кілька днів тому до сестри. Заїхав він хоч і до сестри, але цілими днями пропадав зі своєю подругою.

Перед самим від’їздом брата Поліна запитала:

– Миколо у тебе з нею що?

– Ще рік побуду на заробітках. Обіцяла мене чекати. Грошей назбираю. Куплю тут квартиру. Щоправда, ціни захмарні, але на однокімнатну вистачить…

Поїхав Микола. Невдовзі Поліна дізналася, що вагітна. Чоловік був дуже щасливий.

І знову заграла мелодія на телефоні у Поліни. Дзвонила молодша сестра:

– Привіт, Поліно!

– Привіт, Таню!

– Як здоров’я?

– Нормально, – вона вже здогадувалася, що буде далі.

– Я теж збираюся вступати до інституту, в якому ти вчилася, – пішла пауза. – Поліна, я в тебе поживу?

– Ну що робити? Поговорю із чоловіком.

– Тато до мене свариться. Каже, що ми тобі вже набридли, то Валя, то Матвій, то Миколка. Тепер ось я. Якщо вступлю, то я одразу в гуртожиток переберуся.

– Гаразд, домовлюсь із чоловіком.

У кімнату зайшов чоловік, на губах посмішка.

– Арсенію, молодша сестра проситься до нас. Вона в інститут вступає.

– Ну що ж робити?

– Я їх усіх попереджу, що в нас незабаром дитина народиться.

– Гаразд, нехай приїжджає.

Пів місяця прожила у них Тетяна, доки складала іспити. Склала успішно. На тиждень поїхала додому.

За цей час на кілька днів приїжджав Матвій на фурі по товар. Потім повернулася молодша сестра. Тиждень прожила, поки влаштовувалась у гуртожиток.

До Нового року родичі більше не з’являлися, якщо не вважати, що Танька іноді в гості заходила, коли їсти дуже хотілося, а гроші та батьківські продукти закінчувалися.

Ще раз перед новим роком Матвій приїжджав по товар, але він як завжди, тільки на два дні.

А одразу після нового року у Арсенія та Поліни народилася донька. Приїхали батьки, подивитися на внучку. Бабуся встигала і обід приготувати і з онукою понянчитися. Два тижні прожили батьки у них.

На початку літа приїхав Микола. Марійка його дочекалася. Одразу подали заяву у ЗАГС. Почали шукати квартиру поближче. Знайшли навіть двокімнатну. Вечорами дядько гуляв зі своєю племінницею.

На весілля до Миколи приїхали всі родичі з їхнього села. Адже тепер є де зупинитися. Як-не-як тепер у двох родичів квартири в місті.

Щоправда, під час весілля Поліні з дочкою довелося піти зі своєї квартири і тиждень пожити у свекра зі свекрухою. Потім кілька днів наводили лад у квартирі.

Нарешті всі роз’їхалися.

– Як гарно! – вигукнула Поліна, коли вони залишилися у своїй квартирі втрьох.

– Чи надовго? – засміявся чоловік.

– Арсенію, ти ображаєшся на мене за моїх родичів?

– Та я вже звик.

– Я їх усіх попередила, що поки у нас маленька дитина, щоб у гості не приїжджали.

– Так донька скоро виросте!

– А ми ще одну народимо!

– Так, годі тобі, Поліно! – сказав Арсеній. – Нехай і родичі приїжджають. – Знаєш що?

– Що?

– Я тебе кохаю!

– І я тебе кохаю, Арсенію!

І вони щасливо обійнялися…