Яна повернулася додому після чергового відрядження. Швидко розібрала речі і пішла в душу. Пролунав дзвінок у двері, а потім і стукіт. Стукали наполегливо. – Помитися спокійно не дають, – сама з собою розмовляючи, вона вийшла у коридор. Яна подивилася у вічко. Там стояв молодий хлопець. – Хто там? – запитала вона. – Таню, відкривай швидше. Я пішов від дружини. Вона все дізналася, – раптом сказав незнайомець. – Тані тут нема, – сказала Яна прочинивши двері. – Як нема? А де вона? Це Тані квартира! – вигукнув він. – Чоловіче, ви щось плутаєте! – Таня здивовано дивилася на гостя, нічого не розуміючи

Дві сестри Таня та Яна вже досить давно стали дорослими. Обидві навчаються в інституті лише факультети різні. І ось вони вирішили, що настав час їм жити окремо від батьків. Бо де це бачено, що дорослі дівчата під наглядом батьків живуть. Їхні однокурсники давно окремо, деякі вже й парами, а вони все додому, до мами під крило. Адже квартира у батьків велика. Цілих чотири кімнати. Та ще й у центрі. Дорога. Квартира їхньому батькові у спадок від діда дісталася. Той був свого часу великим начальником. Ким саме дівчата не запам’ятовували.

І ось вони не змовляючись вирішили діяти.

Перша почала Таня, вона найстарша. Розмову почула Яна і теж приєдналися.

– Мамо, тату, а коли в мене буде своя квартира? Ми вже дорослі.

– А я теж хочу. Хочу жити окремо.

– Коли купиш, тоді й буде. А може, заміж вдало вийдеш. І ти Яночка теж.

– Але у всіх є свої квартири. Їм батьки купили. А ми що не заслужили?

– Ми з батьком про це думали. І ви подумайте. Своя квартира — це й відповідальність за неї. Ремонт, чистота, платежі нарешті за світло, воду, тепло. Ви готові платити? Ви маєте гроші?

– А ви нам хіба не дасте?

– Ну, якщо ви готові жити окремо, то й платите самі. Не забувайте, що їжа сама на стіл не стрибає, холодильник сам не заповнюється. І невидима хатня робітниця не приходить.

– А ми ходитимемо до вас.

– Ну ні. Ви ж дорослі. А ми з батьком відпочинемо. А то в нас і так багато витрат з вашим навчанням. Так! Якщо ви такі дорослі, то й на навчання самі намагайтеся заробити. А нам зайві витрати з батьком ні до чого. Ми хоч машину поміняємо.

– Але чому у всіх є, а у нас немає своєї квартири.

– У кого це? Ану перерахуй мені. – сказала мама. Вона працювала у тому ж інституті, де й навчалися дівчатка. Знала всіх з їхнього курсу. А якщо не знала, то могла навести довідки.

– Марія, Валя, Ліда… – звичайно вона говорила з прізвищами.

– Батьки Марії мають свій бізнес. Мережу салонів. Можуть дозволити. У батьків Валі купа квартир. І це все. Ліда живе із хлопцем. Вірі знімає її залицяльник. Рита сама знаєш, чим займається. Навчання для неї не головне. У неї і так багато грошей. Діана батьків не має, їй квартира від них дісталася. Все? Яна, тепер ти. Хто у вас із квартирами?

– Гаразд. Не буду говорити. Я краще без квартири.

– Питання вирішено?

– А цю продати? Вона дорога.

– І що ти отримаєш? Ми з батьком із цього району не поїдемо. У нас тут робота, пізно нам її міняти. А тягатись із передмість через пробки це не для нас. Та й менше дввохкімнатної ми собі не братимемо, якщо продамо. А ось вам тільки по кімнаті залишиться. І то невідомо де. Згодні? Житимете як у комуналці. Кухня, ванна, туалет спільний. Люди чужі, невідомо які.

– Ну, так не чесно! Потрібно все ділити порівну. – не вгамовувалася Таня. – Цю квартиру заробив дід. Значить, на всіх треба ділити, щоб чесно.

– Чесно це згідно із законом. А за законом квартира лише тата. За законом буде, коли нас не стане. Отоді й діліть. А спочатку навчіться на все заробляти самі.

Таня образилася. Зрозуміла, що своєї квартири їй не бачити. Так і доведеться з батьками жити.

А ось Яна зрозуміла інакше. У цій розмові вона мало брала участь. Більше слухала. Та й висновки зробила. Навчання підтягнула, хоча воно в неї і так непогано йшло. Знайшла роботу вечорами та вихідними. Закінчила курси та почала працювати в інтернеті. Тані теж пропонувала, але вона була зайнята іншим. У неї з’явився хлопець. Не перший, часто їх міняла. Але цей був із квартирою та машиною.

Жити дівчата стали різними інтересами. На останньому курсі інституту Таня вийшла заміж. Одразу переїхала до чоловіка. Вона пишалася тим, що стала незалежною від батьків. Навіть посміювалася з сестри. А Яна спокійно працювала та заробляла. Гроші з неї батьки не просили. Бачили, що дівчинка подорослішала. Сама зможе себе забезпечити. А вона збирала на квартиру.

Минуло кілька років. Яна придбала собі невелику, але затишну двокімнатну квартиру в іпотеку. Вона вже добре заробляла та могла собі дозволити. А ось Таня якраз у цей час розлучилася. Їй довелося повернутись до батьків. Звісно її прийняли. Але жити із батьками було не дуже зручно. Гостей не запросити, особливо, якщо це чоловіки. Таня іноді просила у сестри ключі від квартири для побачень. Іноді на кілька днів, поки Яна у відрядженні.

– Добре. Але щоб був повний порядок. Я приїду у п’ятницю. Щоб вас уже не було.

А потім Таня зробила копії ключів і приходила вже без дозволу.

Яна приїхала після чергового відрядження. Вона давно помітила вдома непорядок і навіть поговорила з сестрою. Але вона все заперечувала.

– Я ж не брала у тебе ключі.

І цього разу також не брала. Але в холодильнику продуктів поменшало, крихти на столі. Шампуні стоять не на тому місці. ТБ не на тому каналі. Багато різних, але помітних дрібниць. Треба ще раз з нею поговорити, подумала вона і пішла в душу. Крізь шум води вона почула дзвінок, а потім і стукіт у двері. Стукали наполегливо.

– Та що це таке? Помитися спокійно не дають. – сама з собою розмовляючи, вона вийшла кутаючись у великий махровий халат. Стук не припинявся. Яна подивилася в вічко. Там стояв молодий хлопець.

– Хто там?

– Таню, відкривай швидше. Я пішов від дружини. Вона все дізналася. Тепер з тобою житиму.

– Тані тут нема. – Сказала Яна прочинивши двері.

– Як нема? А де вона? А ти хто?

– Вам краще піти. Це моя квартира.

– Це Тані квартира! – вигукнув він. – Ану зніми ланцюжок і впусти мене! Бачиш я з валізою. Мені йти нікуди.

– Я зараз викликаю дільничого.

Більше Яна розмовляти не стала.

Приблизно за годину у двері знову постукали. Стояла молода вагітна жінка.

– Я Ольга, дружина Толіка. Самі бачите в якому я положенні. Тож доведеться вам Толіка повернути мені. Вдома у нас ще одна дитина.

– У мене немає Толіка. У мене взагалі немає нікого. Ви помилилися.

– Як же! Помилувалася. Він учора тут усю ніч провів. Я слідкувала за ним, а зранку його зустріла.

– Я тільки що приїхала. У відрядженні була. Заходьте. Я здається, все зрозуміла. Це моя сестра. Я раніше дозволяла їй приходити сюди, ключі давала. Але, схоже, вона вже не питає мене. А нещодавно приходив, напевно, ваш Толік, але я його не пустила. Ймовірно, він пішов до вас додому.

– То ви не Таня?

– Яна. Я Яна.

– Вибачте. Я піду.

Яна одразу викликала майстра змінити замки. Добре, що зараз є такі послуги майже у будь-який час дня та ночі. Більше сестра ключів від квартири не отримає.

Толік з Танею дуже сварився і повернувся до дружини. А Таня у пошуку.