Роман Петрович заскочив у кондитерську, щоб купити улюблені еклери дружини. Дорогою додому чоловік про щось задумався і не помітив, як обличчям до обличчя зустрівся з сином та незнайомою дівчиною. – Чоловіче, обережніше! – сказала супутниця сина. – Пані, це вам треба бути обережнішою, – усміхнувся Роман Петрович. – Тату? – Дмитро не очікував такої зустрічі. – Ось це так зустріч! А це хто?! – Раман Петрович вказав поглядом на дівчину, придивився до неї і застиг на місці. – Сину, як тобі не соромно! – тільки й вигукнув він

Роман Петрович заскочив у кондитерську, щоб купити улюблені еклери дружини. Дорогою додому чоловік про щось задумався і не помітив, як обличчя в обличчя зустрівся з сином та незнайомою дівчиною.

– Чоловіче, обережніше!

– Пані, це вам треба бути обережнішою, не добре так відверто на одружену людину чіплятися.

– Дмитро, хто це? Ти його знаєш?

– Ларисо, я тобі потім все поясню, а зараз іди. Я тобі подзвоню.

Залишившись віч-на-віч із батьком, Дмитро понуро опустив голову.

– Соромно?

– Тату, навіщо ти так? Що тепер подумає про мене Лариса?

– Подумає, що ти негідник, а хіба це не так? У тебе між іншим дружина та діти, а ти…

– Ти, напевно, тепер все Світлані розкажеш?

– Навіщо? Я не хочу щоб вона переживала, але й образити її теж не дам. Ще раз побачу тебе з іншою, пеняй на себе.

Дмитро розумів, батько слів на вітер не кидатиме, але й здаватися просто так не хотів. Зрештою, він чоловік і має право на особисте життя, і взагалі Світлана сама винна, що він зважився завести роман на стороні. Могла б і стежити за собою, бо дивитися вже неможливо.

– Тату, ти думаєш, я від хорошого життя коханку завів? Світлана після народження близнюків сильно змінилася. Вона не стежить за собою, ні макіяжу, ні зачіски, а про одяг я взагалі мовчу. Вона цілий день або в піжамі, або в халаті. А Лариса, вона інша, вона яскрава, доглянута, мрія, а не жінка.

– Мрія кажеш? А ти не думав, що і Лариса може змінитись після пологів? Ти згадай, яка була Світлана, коли ви тільки познайомилися? Красива, струнка, мати побачивши її навіть подумала, що ти модель привів, а те, що вона такою стала це не Світланна винна, а ти. Не допомагаєш їй, намагаєшся злиняти з дому, навіть у вихідні, а їй зараз як ніколи потрібна твоя допомога та підтримка, може, тоді й у неї з’явиться час та сили стежити за собою.

– У чомусь ти маєш рацію, але невже ти ніколи не зраджував мамі? Невже тобі ніколи не хотілося сходити на сторону?

– А сенс? Хоча… Розповім я тобі одну історію, а ти роби висновки. Давно це було, ти тільки народився, Алісі майже три роки виповнилося, прийшла до нас на роботу нова співробітниця. Струнка, красива, з довгим волоссям, яскраво червоними нігтями. Усі чоловіки побачивши Наталку стали задивлятися, а їй хоч би хни. Через деякий час ми дізналися, що Наталка розлучена, дітей не має, а отже, була абсолютно вільною і готовою до нових відносин. Всі ми, звичайно, мріяли, щоб така жінка хоча б дозволила себе проводити додому, але вона була неприступна. У мене, звичайно, було більше переваг перед іншими, як-не-як я був начальником відділу, і я навіть хотів цим скористатися, але…

– Ти переживав, що мати дізнається?

– Ні, тоді я не переживав. Побачивши Наталку я застигав, забував, навіщо прийшов до них у кабінет, і навіть не пам’ятав, що говорив до її приходу. Колеги, звичайно ж, помітили в мені ці зміни, хто жартував, хто читав моралі, мовляв у тебе дружина діти. А що дружина – діти? Усі ситі, взуті, одягнені… А я хотів жити для себе, тут і зараз, поряд із цією яскравою, брюнеткою, неймовірно красивими, чорними, як ніч очима. Я навіть засинав з думками про неї, і прокидався, думаючи про те, що ще трохи, і я її знову побачу. І хоча розумом я розумів, що не маю жодного права на це заборонене кохання, у глибині душі я мріяв, взяти її в оберемок і потягнути її туди, де нам ніхто не завадить. Я й так сяк-так стримувався, а вона ще підійде так, і жартома проведе своєю ніжною ручкою по моєму волоссю і скаже: – Романе, тобі казали, що ти, коли задумливий такий милий… Я тоді червонів, бліднув, не знав, що їй відповісти, а вона ніби користувалася моїм замішанням. Вона грала мною, як хотіла. Я через неї йшов на роботу як на свято. Не повіриш, я навіть подумував про розлучення, думав, залишу квартиру дружині та дітям, аліменти платитиму, допомагатиму, але жити я хотів тільки з Наталкою.

– То що ж ти не наважився?

– Так я розумів, що це неправильно. Адже раніше я любив твою матір, я ж одружився з нею з любові, а не просто так. Свого часу вона теж була красунею, а потім вагітність, декрет … Часу на себе практично не було, а їй потрібно було і в будинку чистоту підтримувати, і готувати, і за дітьми доглядати, а тут я ще затримуватися почав на роботі. Вона, напевно, все розуміла, але мовчала. Може через те, що любила, а може, не хотіла руйнувати сім’ю заради дітей. Я тоді себе останнім негідником відчував, навіть хотів звільнитися, щоб не бачитися з Наталкою, хоча вона вже й сама почала до мене відверто залицятися, то запросить додому, то недвозначними жестами покаже, що не проти продовжити наше спілкування за межами офісу. А потім я приходив додому, а там ви такі маленькі… Ну, як я міг покинути вас і піти? І хоча до Наталі мене неймовірно тягнуло, я вирішив, що через якусь інтрижку нізащо на світі не зруйную те, що творив роками. Тоді мені навіть довелося записатися до спеціаліста, який дав мені найкращу пораду у житті. Я як зараз пам’ятаю, його повчання. 

«Щоб зберегти свій шлюб, тобі треба повернутися в минуле та полюбити свою дружину заново. Дай їй можливість відчути себе коханою та бажаною. Розвантаж її від домашніх справ, допомагай їй, хоча б іноді, і тоді ти побачиш, як вона зміниться, як стане тією, що була раніше». 

Мені вдалося зберегти свій шлюб, ми з вашою мамою і вас виростили, і досі свої почуття зберегли, тож і ти думай головою, що тобі важливіше: якась швидкоплинна інтрижка чи сім’я. У будь-якому випадку тобі вирішувати, я тебе не відмовляю, але й Світлану в образу не дам.

Дмитро акуратно відчинив двері своїм ключем, щоб не розбудити дітей. У квартирі було тихо, і лише з вітальні долинав звук телевізора. Вечеря була готова давно, але Світлана, як завжди не вечеряла, чекала, коли він повернеться з роботи. Діти тихенько посопували в ліжечку, а Світлана згорнувшись калачиком в очікуванні чоловіка, заснула на дивані у вітальні. Дмитро ніжно поцілував дружину в чоло, накрив її пледом і сів поруч. Господи, який він не розумний! Він мало не зруйнував свою родину, мало не втратив те, що виявилося йому дуже дорого. Світлана дуже втомлюється, он як її зморило. Завтра вихідні, хай поспит довше, а потім прогуляється, а він у цей час посидить із дітьми. А батько мав рацію, треба допомагати дружині, робити їй подарунки, водити до ресторану, до театру, на прогулянку і тоді вона знову стане тією, яку багато років тому він побачив і полюбив.