Ліда смажила, котлетки на вечерю, коли пролунав телефонний дзвінок. Дзвонила донька. – Мамо, Андрій до мене вже переїхав. Якщо хочеш, приходь у гості. Ми будемо раді, – запросила Олена маму до себе. – Добре, доню. На днях обов’язково забіжу, – погодилася Ліда. Наступних вихідних, жінка вирішила відвідати доньку та зятя, і вирушила до них в гості. – Мамо! Нарешті! Проходь! – зраділа Оленка, побачивши на порозі маму. – Я зараз чай зроблю, а ти у кімнаті почекай! Ліда пройшлась по квартирі доньки і застигла від побаченого. – Боже! Доню! Що ви наробили! – тільки й вигукнула вона

Залицяльника дочки Лідія не взлюбила ще до того, як побачила. Коли Олена повідомила, що зустріла «справжнього чоловіка» і він житиме з нею, Ліда захвилювалася.

Як не сварила вона доньку, як не зупиняла, та тільки твердила: люблю його, і все тут.

Тоді Лідія навела довідки. Той чоловік, як виявилося, розлучився два роки тому, мав дитину та платив аліменти.

– Я так і знала, – голосила Ліда, забігши до сусідки. – Хіба моя Оленка може нормального чоловіка знайти? Ну, скажи, навіщо їй цей? Та ще й після розлучення та з дітьми?

– Любить вона його, Лідо, просто любить, – сусідка була спокійна. – І нічого з цим ти не вдієш…

– Погано ти мене знаєш! – Ліда розійшлася не на жарт. – Я його так прийму, що він бігтиме ше від нас!

– Ну, і навіщо тобі це? Тільки Оленці життя зіпсуєш.

– Я зіпсую?! Що ти таке кажеш! Я допомогти їй хочу!

З цими словами Ліда підстрибнула, як пружина, і повна обурення вискочила з квартири сусідки.

За кілька днів Олена зателефонувала:

– Мамо, Андрій до мене вже переїхав. Якщо хочеш, приходь у гості. Ми будемо раді.

Одразу Ліда на запрошення не відреагувала, вирішила потримати паузу. Обмежилася рідкісними дзвінками та випадковими зустрічами.

Вони з Оленою жили в одному дев’ятиповерховому будинку, лише в різних квартирах, тож іноді зустрічалися у дворі.

З «офіційним візитом» Ліда з’явилася лише через два місяці, після того, як Олена вже вп’яте запросила її в гості.

Прийшла вона з пихатим виглядом, сухо привіталася з Андрієм, чергово цмокнула Олену в щічку і пішла по квартирі: з інспекцією.

Обійшла і… влаштувала сварку:

– Так я й думала! Живете тут, нічого не робите! У хату нічого не купили! Ремонт, хоч би косметичний, і той не зробили! А меблі? Довго ви збираєтеся спати на бабусиному дивані? Я вже не говорю про нормальну побутову техніку! Її просто нема! Так, доню, тямущого ти собі чоловіка знайшла. Інший на радощах, що йому жінка з квартирою дісталася, привів би житло в порядок. А цей! І не потрібний мені ваш чай! Шарлотку вона спекла! Могла б для матері нормальний торт купити!

Андрій подібної реакції не чекав, і як тільки Ліда пішла, сказав Оленіі:

– Ну і матуся в тебе! Сподіваюся, вона більше не прийде.

– Прийде, Андрію, – озвалася Олена. – Вона ж моя мама. Заспокоїться та прийде.

– Заспокоїться? Це мені після її поведінки треба заспокоюватись! Тиждень, не менше! Ледве стримався, щоб не виставити її з квартири.

– Андрію, – Олена подивилася з докором. – Навіщо ти так? Мама – людина похилого віку, потрібно це враховувати. Просто вона незадоволена, що ми живемо разом без шлюбу. Добре, що взагалі зайшла. До речі, ця квартира належить їй, а не мені.

– Їй? Чому ти мені раніше не сказала?

– Приводу не було. Та й яке це має значення?

– Має! Важливе! Виходить, ми живемо в орендованій квартирі… Добре, що я справді не почав ремонт робити. Адже планував.

– Ні не виходить. Ми живемо у квартирі моєї матері, платимо лише комуналку, а не великі гроші. До того ж вона мені подарує цю квартиру.

– Це невідомо!

– Відомо. Мені відомо.

– Ну, звичайно, це ж твоя мама … Вона має право прийти, наговорити всякого, образити абсолютно незнайому людину.

– Андрію, ми зараз посваримося, – Олену почала дратувати розмова, в якій їй чомусь доводилося виправдовуватися, – давай змінимо тему…

Андрій замовк. Вдав, що зосередився на фільмі, який йшов по телевізору.

До ранку він не промовив жодного слова. Вранці пішов до того, як Олена прокинулася. Увечері не прийшов ночувати.

Олена не знаходила собі місця.

Два дні від Андрія не було ні чутки. Нарешті повернувся. Сказав, що йому треба було побути на самоті, ухвалити рішення.

– Яке рішення? – Олена з хвилюванням дивилася на коханого.

– Я думав про те, як ми житимемо далі. І вирішив. Щоб твоя мама заспокоїлася, і ти разом із нею, я завтра почну ремонт. А сьогодні йдемо купувати пральну машину. Почнемо із неї.

Олена із захопленням повисла у Андрія на шиї:

– Дякую коханий!

Словом, інцидент було вичерпано, примирення відбулося.

Ліда, дізнавшись, що у квартирі дочки почався ремонт, самовдоволено посміхнулася:

– Ну, викрутився. Нічого… Стривай, я тебе дістану.

Настала весна.

Ліда знала, що для Олени дача – не найприємніша річ. Дочка не бачила сенсу у цій «праці». Як не намагалася Ліда її «перевиховати», донька рідко з’являлася на дачі.

Але тепер це не мало значення, оскільки Ліда вже вибрала собі нового «кандидата» – Андрія.

Ось хто буде працювати у неї як миленький! Нікуди не дінеться! Ремонт же зробив…

Почала Ліда заздалегідь. Спочатку журилася що їй на дачі потрібна допомога.

Потім, коли сезон був у розпалі, понеслося: «Здоровий чоловік 30 років нічого не вміє і не робить, приїжджає тільки шашлики їсти та на озері плескатися.

А огірочки з помідорами, мабуть, взимку лопатиме, тільки дай. Матір своєї дружини не шкодує. А отже, і дружину свою не любить. Придивись, доню, не пізно ще, доки дітей не завели. Гони ти цього ледаря геть… Нормального чоловіка знайди…»

І так при кожній зустрічі. Вимовляла, та голосніше, щоб Андрій чув…

І він чув…

Андрій дачних принад теж не розумів. Оранка, посадки, прополювання, поливи. Навіщо, якщо все можна купити в супермаркеті?

Ось відпочити на природі – так…

Тому претензії мами Олени він сприймав «філософськи»: пропускав повз вуха. У голові осідали лише особисті образи.

Але Олена бачила: стійка неприязнь до матері у Андрія наростає як снігова куля.

І ось під час чергової сварки чоловік не витримав: підскочив до Ліди, і сказав:

– Ви коли заспокоєтеся?!

Ліда, звісно, захвилювалася, але промовчати не змогла. Вона вигукнула, що є сили:

– Допоможіть!

Олена спробувала її заспокоїти, але почула у відповідь:

– У мене більше немає дочки! Живи з цим негідником, тільки потім не скаржся. Йому начхати не тільки на мене, а й на тебе. Впевнена: я ще побачу як ти переживаєш поруч з ним! Бог все бачить! А дітей, якщо у вас все-таки вийде, до мене не приводь! Не хочу онуків від цього…

І Олена, яку дуже збентежив вчинок Андрія, захвилювалася. Що, якщо мама має рацію? Вона ж мати, вона знає, що говорить. Душею відчуває…

І вона виставила Андрія зі словами:

– Різні ми з тобою Андрійку. Мама говорить…

– Не треба, – зупинив її чоловік, – я чудово знаю, що каже твоя мати. Прощавай…

Так Олена знову залишилася сама.

Трохи згодом перебралася до мами. Ліда зустріла доньку з розкритими обіймами:

– І правильно, давно час. А ту квартиру – здамо. Гроші кишеню не тиснуть. І за дачу не хвилюйся – чіплятися не буду. А там, дивишся, і чоловік нормальний трапиться.

Досі Олена чекає… П’ятий рік пішов… Але жоден мамі не подобається… Вона їх «наскрізь бачить»…

І Олена їй вірить: вона ж мати!