Марина мила посуд, як раптом на столі задзвенів її телефон. Дзвонила її подруга Олена. Жінка витерла руки рушником і взяла слухавку. – Привіт, Оленко! – сказала вона. – Як ти поживаєш? Щось сталося в тебе? – Ох, Маринко, ти не повіриш! – раптом сказала Олена. – Я ж сьогодні пішла в торговий центр, щоб віднести бежевий піджак, який мені не підійшов. Іду я значить назад, а тут якась парочка мені на зустріч іде. Я, як придивилася, то спершу не повірила, хто це… – Господи, Олено, та кажи вже, що там таке! – Марина не розуміла, що відбувається

Олена з Ігорем зустрілися випадково в торговому центрі. Він її впізнав. Кивнув на знак привітання. Так, щоби його дружина не помітила.

– Ревнива, видно, – подумала Олена. – Навіть привітатись не наважився.

Олена спостерігала, як Ігор, колись перший красень факультету, слухняно котить за своєю дружиною возик з продуктами.

– Треба ж, який зразковий чоловік, – подумала вона. – А він майже змінився. Все так само справляє незабутнє враження. Гарний, що аж дух захоплює!

У таких закохуються з першого погляду. Та й з другого теж закохуються. А її однокласниця Марина любила цього красеня років три. Сумувала потім ще років з пʼять…

З цікавості Олена простежила за подружжям. Що за машина, чи чекають діти в салоні?

Але Ігор з дружиною потяглися з важкими пакетами у бік зупинки.

Тут вона згадала, що недалеко, буквально за одну зупинку звідси, знаходилася та сама квартира, в якій вони якось разом святкували Новий рік.

Ігор тоді зустрічався з її подругою, навчався з нею в одній групі в інституті. Кароока тендітна брюнетка Маринка виглядала поряд з ним дуже гарно! Олена їм по-доброму заздрила.

Вона не була закохана ні в кого, і мимоволі грілася в променях чужого кохання. Адже флюїди щастя ні з чим не сплутаєш.

А Марина від кохання змінилася. Замість незграбної різкої дівчини, Олена бачила привабливу жінку, у якої раптом прорізався оксамитовий голосок, з’явилися плавні рухи і вона стала не такою категоричною.

Таємниць від близької подруги Марина не мала – вони разом виросли, і дівчина саме з Оленою обговорювала перипетії своїх перших дорослих стосунків.

А вони тривали понад два роки і діло йшло до весілля.

Тому, коли тієї новорічної ночі наречений подруги поліз до Олени цілуватися під час танцю, вона від нього відсахнулася.

Вирішила, що Ігор просто хильнув зайвого, втратив контроль. І забула про цей випадок одразу ж.

Але нічого не буває випадкового!

Видно, проблема вибору перед Ігорем стояла вже давно. Через два місяці Олена вже заспокоювала Марину на своїй кухні.

Подруга дуже плакала, сльози лилися градом.

Герой її серця, світло її очей оголосив, що через тиждень одружується з іншою.

Тяжко було не тільки від зради. Ще й від того, що наречена – однокурсниця. Причому старша за Марину і досвідченіша дівчина. Виявилося, Ігор давно зустрічався з нею потай від усіх. А коли вона завагітніла, як порядний чоловік вирішив одружитися.

Марина залишилася ж ні з чим…

Народження дитини і сумні часи змусили Ігоря покинути навчання, піти працювати. Однак вимушений шлюб протримався недовго, і красень, як то кажуть, пустився берега.

Гуляв відчайдушно, часто міняв жінок, кілька разів одружувався.

А потім подружки і зовсім втратили його з поля зору…

Марина кілька років дуже сумувала. Перевелася на заочне, торгувала на базарі. Диплом інженерки їй теж у результаті не став у нагоді.

Щоб забути Ігоря, вона з головою пішла в роботу. Поступово зросли доходи, вона змогла відкрити свою невелику компанію. Про особисте життя Марина забороняла собі думати. А потім один бізнес-партнер попросив її взяти в помічники сором’язливого та інтелігентного родича.

Зовні Дмитро був зовсім не на її смак, не кажучи вже про темперамент. Але в спільній роботі він виявив таку надійність і порядність, що Марина стала потроху відтавати. А через кілька років вони одружилися, народилася донька. Нещодавно купили он котедж…

…Ігор і все, що з ним пов’язано довгий час для подруг було «табу». Але після випадкової зустрічі Олену прямо розпирало розповісти Марині….

…Марина мила посуд, як раптом на столі задзвенів її телефон. Дзвонила Олена.

Жінка швидко витерла руки кухонним рушникчом і взяла слухавку.

– Привіт, Оленка! – сказала вона в слухавку. – Як ти там поживаєш? Щось сталося в тебе?

– Ох, Маринко, ти не повіриш, що сталося! – раптом сказала Олена. – Я ж сьогодні пішла в торговий центр, щоб віднести бежевий піджак, який мені не підійшов. Іду я значить назад, а тут якась парочка мені на зустріч іде. Я, як придивилася, то спершу не повірила, хто це…

– Господи, Олено, та кажи вже, що сталося!

Марина не розуміла, що відбувається.

– Це був Ігор, власною персоною! А з ним недолуга якась – явно старша за нього років на десять…

– Та годі тобі, не перебільшуй вже його недоліки. Мені давно все одно з ким він і що з ним.

– Ну справді, Марино! Вона так на нього дивилася… Наче вона ним володіє. Він, бідолашний, навіть «здрастуйте» мені не сказав, кивнув тільки і поглядом на дружину покосився. І мені здалося, що він живе все в тій же ж старій батьківській квартирі.

– Не здалося, Олено. Так і є.

– Ого! То ти в курсі? І мовчиш?

– Ти не питала. А я бачу його періодично з вікна своєї машини. У чоловіка в сусідньому будинку тітонька живе. Ігор там майже знаменитість, його бурхливу молодість обговорював увесь двір. Як він усе намагався багату дружину знайти, стати альфонсом, та не вийшло. А мати його онукові єдиному – синові тієї самої першої дружини квартиру свою подарувала. Так Ігор нещодавно додому повернувся і живе з нею. Працює у місцевому ЖЕКу, не знаю ким. Головний клієнт місцевої забігайлівки…

– Тішишся, що в нього все так склалося?

– Є трохи. Але я частіше думаю – як мені пощастило, що він кинув мене тоді. Краще таке замолоду пережити. Іншу людину він з мене зробив. А сам усі таланти свої розгубив, до пуття не досяг нічого. Мало, мабуть, бути красенем…